Бізнес-клас для нечисті

— На сьогодні все, кур'єре. Їдь додому й спробуй бодай пару годин поспати, — Яна кивнула в бік ліфта, змиваючи з пальців залишки підземного бруду. — Але зранку матимеш нове завдання. Твій дирчик більше не підходить для того, що ми везтимемо. Тобі доведеться взяти в оренду машину.

Макс здивовано підняв брову:
— Машину? Яку ще машину? Я все життя на мопеді провулками маневрую.

— Всі решта подробиць завтра, — відрізала вона, закидаючи свій рюкзак на плече. — Не став дурних запитань, філософе. Гроші за сьогоднішнє завдання та на оренду машини капнуть на картку за хвилину. Обирай щось пристойне, з містким багажником і хорошим кондиціонером. Деяким нашим «пасажирам» дуже не подобається київська літня спека.

Вона розвернулася і пішла вглиб підземного залу, де старші координатори вже розставляли навколо запечатаного фоліанта нові срібні знаки.

Дорога додому минула на автопілоті. На під’їзді до будинку телефон у кишені звично вібрував. Макс припаркував мопед, дістав гаджет і розблокував екран. Додаток Charon. Delivery оновив баланс.

«Зарахування: 45 000 грн (гонорар за замовлення). Зарахування: 30 000 грн (цільовий аванс на транспортні витрати)».

Макс свиснув крізь зуби. На його банківській картці ніколи в житті не було такої суми одночасно. Сімдесят п'ять тисяч гривень за одну божевільну ніч. Потойбіччя платило за ризик за найвищим тарифом білого бізнесу.

Він піднявся у квартиру, де все ще пахло переляканим потом Олега Петровича, зачинив двері на всі замки й ліг на ліжко. Сон прийшов миттєво — важкий, без сновидінь, схожий на коротку смерть.

О дев'ятій ранку Макс уже сидів на кухні, тримаючи в руках чашку гарячої чорної кави. Смак напою все ще здавався трохи паперовим, але потойбічний голод, який він відчував учора, затих. Він відкрив ноутбук і почав переглядати сайти прокату авто в Києві. Грошей Харона вистачало на будь-який каприз: від пошарпаного «Ланоса» до новенького позашляховика.

Він зупинив свій вибір на великому чорному кросовері Toyota RAV4. Надійний, місткий, непомітний у міському потоці, але здатний проїхати там, де звичайний седан залишить бампер.

Одинадцята ранку. Макс вийшов із офісу прокату на Подолі, тримаючи в руках важкий брелок із фірмовим логотипом. Чорний, вимитий до блиску кросовер чекав на нього на парковці. Хлопець сів у прохолодний, шкіряний салон, завів двигун і відчув, як у грудях знову починає підніматися той самий хижий адреналін, про який казала Яна. Старий скутер офіційно залишився в минулому.

Телефон на пасажирському сидінні коротко пискнув. Екран спалахнув зеленим світлом, і в чаті з'явилося нове повідомлення:

«Яна: Бачу, колісницю ти взяв непогану. Молодець. А тепер слухай сюди. Твоє перше автомобільне завдання: їдь до центрального залізничного вокзалу. Південний термінал. Там біля входу стоятиме жінка в старому вовняному пальті, попри тридцятиградусну спеку. Вона триматиме в руках плетений кошик, накритий білим рушником. Твоє завдання — забрати цей кошик. І що б там не шаруділо чи не вило всередині — не став його на заднє сидіння. Тільки в багажник, і накрий чорною тканиною. Я чекатиму тебе на виїзді з міста в бік Вишгорода. Час пішов».

Макс увімкнув передачу, натиснув на газ, і важкий кросовер плавно рушив з місця, вливаючись у заклопотаний денний трафік Києва, який навіть не здогадувався, якого пасажира зараз везтимуть його вулицями.