Розділ 18. Свято врожаю

Оголошення, розвішане на поштовій станції, у корчмі «Ґудзик і Кухоль» та на воротах млина в Гнилих Лозах (останнє тричі зривали й тричі вішали знову):
«СВЯТО ВРОЖАЮ В ЧОРНОСКЕЛІ!
Ярмарок, пироги, музика, танці до ранку.
Гарбузи будь-якого розміру. Кажани — дресировані.
Вхід вільний. Загибель — за окрему плату.
Темний Володар особисто обіцяє нічого не палити»

— Ярмарок, — повторив Морвен.
— Ярмарок, — підтвердила Злата.
Вони сиділи на кухні над зошитом. На розгорнутій сторінці гострими літерами Морвена було виведено ЗЛИЙ ПЛАН №2. ЗЛОВИТИ КАЧКУ, а нижче, мілко й щільно, тягнулися пункти, яких Злата досі до кінця не розуміла, хоча Морвен пояснював їх двічі. Частину з них він навіть не записував. Казав, що в замку, де живе Вальтасар, навіть зошит має вуха.
Пункт перший звучав так: Він не повинен знати, що ми знаємо.
— Тобто ви й далі питимете з ним чай? — спитала Злата ще вранці.
— Питиму, — сказав Морвен. — І носитиму рукавичку. І слухатиму про качок. І дивитимусь на нього так, як дивився в дев'ять років. — Він на мить замовк. — Це буде найлегша частина плану. Бо я досі так дивлюся. Я не можу перестати.
Злата тоді нічого не відповіла. Просто поклала свою руку поверх його, на зошит, і трохи потримала.
А тепер вона пропонувала ярмарок.
— Шість днів до рівнодення, — сказала вона, загинаючи пальці. — Вісімдесят шість золотих. Знамена розлякали половину гостей. У Гнилих Лозах кажуть, що ви палите млини. У Вишнегороді кажуть, що ви збираєте армію. А ми влаштуємо свято. Справжнє. Гарбузи, пироги, танці. Нехай люди прийдуть і побачать, що тут ніхто не збирає армію.
— Тут живе Вальтасар, — тихо нагадав Морвен.
— Тому й треба, щоб прийшли люди. Багато людей. — Злата постукала олівцем по зошиту. — Ви ж самі казали: облоги не виграють поодинці. А ще... — вона трохи завагалася. — Люди, які танцювали в замку, не прийдуть до нього з вилами.
Морвен довго дивився на неї.
— Це ви сказали, — нарешті промовив він, — чи це я колись сказав, а ви підслухали?
— Це мама каже. Про корчму.
— Ваша мама, — сказав Морвен із глибокою повагою, — була б страшним Темним Володарем.
Він узяв олівець і дописав унизу сторінки: Пункт сьомий. Ярмарок.

Підготовка зайняла три дні й, за підрахунками Ґерваза Копійки, сорок сім випадків, коли щось пішло не так.
Гриць оголосив гарбузову війну. Він вирішив, що на святі врожаю все має бути з гарбуза, і за три дні приготував гарбузовий суп, гарбузову кашу, гарбузові пиріжки, гарбузовий хліб, гарбузове варення й гарбузовий квас. Квас, щоправда, вибухнув у льоху на другу ніч, і Хлип ще довго вибирав гарбузове насіння з вух.
— Але ж нічого фіолетового, — гордо казав Гриць.
— Нічого, — погоджувалася Злата, дивлячись на помаранчеві стіни льоху.
Сорок сім обладунків носили столи. Сорок шість носили слухняно. Сер Бертрам узяв стіл, поніс його в протилежний бік, і через годину його знайшли на вершині східної вежі разом зі столом. Як він туди потрапив, не знав ніхто. Обладунок стояв біля столу з виглядом митця, якого ніхто не розуміє.
— Залиште його, — сказав Морвен. — Він завжди мав своє бачення.
Хлип навчив кажанів нести гірлянду. Цілу ніч вони вчилися летіти рівно, тримаючи в лапках довгу нитку з нанизаними на неї сушеними яблуками й горобиною, і цілу ніч гірлянда то обривалася, то заплутувалася, то накривала Ланцелота, коли той виходив подихати. До ранку кажани навчилися. Вони пролетіли над подвір'ям рівним клином, розтягнувши гірлянду від вежі до вежі, і Хлип ридав від гордості так, що з найближчого болота злетіли чаплі.
Ґерваз Копійка накреслив план ярмарку на тридцяти аркушах. Там було передбачено все: де ставити ятки, де гойдалки, де бочки з квасом (не гарбузовим), куди відводити заблукалих дітей і куди відводити заблукалих гномів, бо це, за словами привида, «зовсім різні процедури».
А Злата ночами пекла.
Морвен приходив до неї на кухню після полуночі, коли Варфоломій Сірий уже спав. Мовчки закочував рукави. Мив миски, носив борошно, перевіряв піч. Іноді вони розмовляли, тихо, щоб не почув ніхто. Іноді просто мовчали. І це мовчання було зовсім не таким, як тоді, у дні сварки. Воно було тепле. Як піч.
На третю ніч, коли Злата місила тісто, Морвен раптом сказав:
— Можна я?
Вона здивовано подивилася на нього.
— Ви вмієте місити тісто?
— Ні. — Він зняв рукавичку з правої руки й поклав поряд. — Але ви мене навчите.
Вона навчила. Проти годинникової стрілки, як тоді, з пирогом для жаб. Не силою. Теплом. Він місив незграбно, тісто липло до пальців, борошно вкрило йому щоку, і Злата сміялася, а він удавав, що ображається. Тісто не світилося. Воно було просто тістом. І Злата думала, що це, мабуть, найкраще тісто, яке вона бачила в житті.

Мама приїхала вранці свята, разом із сонцем.
Її віз було видно здалеку, бо за ним тягнувся ще один віз. І ще один. І ще. Злата стояла на стіні й рахувала. Сім возів. Сім возів із Пліснявки, набитих пирогами, бочками, гарбузами, курми в кошиках і людьми, які махали руками й щось співали.
На передньому возі, поряд із Пузирем, сиділа мама. У вишитій сорочці, з косою навколо голови. На колінах у неї лежала качалка.
— Мамо! — Злата скотилася зі стіни так швидко, що ледь не перекинула сера Бертрама, який саме спускався зі своєю таємничою метою.
Мама обійняла її. Відсторонила. Подивилася.
— Схудла, — сказала вона. — Але рум'яна. — Вона примружилася. — Рум'яна, значить. Ну-ну.
— Мамо, хто всі ці люди?
— Пліснявка, — мама махнула рукою на вози. — Параска розповіла, що в тебе свято. Кум розповів про знамена. Баба Явдоха розповіла про посуд. — Мамині очі блиснули. — Тож пів села вирішило приїхати подивитися на Темного Володаря, який миє посуд. Я їм сказала, що вхід вільний. А пироги по два мідяки. Виручку ділимо пополам.
— Мамо...
— Що «мамо»? Я корчмарка. — Мама злізла з воза, взяла під пахву качалку й рушила до брами. — А де синій?
Синій стояв біля брами. Він вийшов зустріти перші вози, як годиться господареві, у найкращому камзолі, з чорною трояндою в петлиці. Побачив маму. Побачив качалку. І Злата помітила, як він ледь-ледь, на пів дюйма, відступив назад.
Мама підійшла впритул. Подивилася на нього знизу вгору.
— Худий, — сказала вона.
— Доброго ранку, пані Ґудзик, — сказав Морвен.
— Посуд мив?
Морвен відкрив рот. Закрив. Подивився на Злату. Злата дуже уважно дивилася на гарбуз.
— Мив, — нарешті сказав він.
Мама довго мовчала. А потім раптом, без жодного попередження, обійняла його. Коротко, міцно, по-корчмарськи, так, що в Темного Володаря хруснуло десь у районі ребер.
— От і мий, — сказала вона й відпустила. — А качалка не для тебе. Качалка для вареників. — Вона трохи подумала. — Поки що.