"Ти будеш так тужити за домом, що жити не захочеться, але нічого не поробиш, доведеться терпіти. Ти виживеш, сил вистачить. І одного разу вигляне сонце. Може, ти не помітиш відразу: таким слабким воно буде. І раптом ти зловиш себе на думці про щось або про когось, хто не пов'язаний з минулим. хто належить лише тобі. І зрозумієш ... що місце твоє тут. "
Ейліш Лейсі "Бруклін"
1
- Прибери від мене руки, мерзота! - скрикнула СВІТЛО. Невдаха тримав її дуже міцно, стягнувши її зап'ясток так, що це викликало нестерпний біль.
Сволота ощирився:
- Погань. Давай інше бабло. - Сволота сплюнув на асфальт.
- У мене немає грошей, я сказала вам. - прогарчала СВІТЛО. - Я віддала вам все, що у мене було.
Боягуз противно зареготів:
- Хех, немає, няшечка? Ми знаємо, що у тебе є ще щось! Інакше б ти не розгулювала з останнім айфоном в золотих наручних годинниках по вулицях вночі.
- Нічого я не маю. - гаркнула СВІТЛО. - Прибери руки, мерзото.
- Тихіше, тихіше. - Сволота покрутив кінчиком його зброї - гострого мисливського ножа у неї перед носом.
- Якщо нічого немає більше, тоді приготуйся випробувати трохи болю на смак.
- Так запросто ... про .сто.. - СВІТЛО не доказала, її наздогнав сильний удар Невдахи під дих.
Після цього, Сволота рубонув їй по голові держаком свого ножа, і вона впала без свідомості.
******
Світло прокинулася від того, що хтось тихенько гладив її по голові. Вона відкрила очі і побачила перед собою неймовірно гарне чоловіче обличчя. Він дивився на неї ласкаво, ніжно, немов вона була сплячою дитиною.
- Привіт. - ТІНЬ обережно провів пальцем по її губах.
Світло чомусь зовсім його не боялася. Він викликав довіру своїм абсолютним внутрішнім спокоєм.
- Мене звуть ТІНЬ. Я знайшов тебе дві години тому. Намагався привести до тями. Але ти все ніяк не хотіла прокидатися.
- Це Троє. Вони напали на мене.
- Я здогадався. Тебе пограбували і побили, так?
Так ... - Світло ойкнула, мабуть
нагадав про себе удар по голові.
ТІНЬ підняв її з землі, взяв на руки і злетів вгору.
По дорозі на хмару, він заколисував її тихим співом і розмовами.
- Тебе більше ніхто ніколи не образить. Ти тепер МОЯ.
СВІТЛО більше ні про що не питала. Вона просто вдячно, майже блаженно всміхнулася. Це був найщасливіший день у її житті.
2
ТІНЬ жив в замку за хмарами. Це було особливе, майже чарівне місце, де мешкали тільки він та його друзі - небесні пси-химери.
Сторожові химери мали кілька рядів зубів, кожен з яких міг запросто розірвати на шматки людську плоть.
СВІТЛО відразу ж закохалася в це місце. У замку на Хмарі не потрібно було готувати, прати, прибирати ліжко - тут потрібно було тільки бути собою. Принаймні так сказав їй ТІНЬ.
Перші три тижні, вона не вставала з ліжка, адже додолу, на Землі, їй завдали тяжкі тілесні ушкодження. В неї дуже боліла голова, всі руки були в синцях і розбита губа. Тінь гладив її волосся, робив компреси на пошкоджені місця і весь час наспівував чудові мелодії.
Після трьох тижнів, Світло чомусь подумала про те, що напевно пора повертатися на Землю.
Вона запитала Тінь про те, що він думає з цього приводу.
Він сказав їй, що не радить їй повертатися на Землю, тому що люди - безсердечні та жорстокі. І рано чи пізно така ситуація повториться знов.
Світло погодилася. І залишилася з ним. Так почалось їх життя к замку на хмарі, місці, де ніколи нічого не траплялося поганого. Тінь час від часу навідував Землю по різних справах, але завжди дуже скоро повертався. А СВІТЛО на Землю більше не відпускав.
Згодом їх "хмарному" життю виповнилося три роки.
3
- Біто. - Боягуз поклав піковий валет поверх трійки десяток Невдахи.
Невдаха хмикнув.
- Лузер, блін. Кому щастить у грі - не пощастить у коханні. - Невдаха сказав це і зареготав.
Боягуз ощирився:
- Заспокоюй цим себе, дорогенький.
Сволота в цей час чистив зброю і не звертаючи увагу на інших двох друзів, щось наспівував собі під ніс.
Раптово вони почули крики на вулиці.
- ТІНЬ! СВІТЛО! ХАЙ ЖИВЕ ТІНЬ! ХАЙ ЖИВЕ СВІТЛО! - кричав натовп.
Боягуз виглянув у вікно і здивовано промовив:
- Тут якісь народні герої з'явилися.
О, то підемо подивимось! -
Невдаха схопив зі столу наган, і тягнучи за собою Боягуза вийшов геть. Сволота продовжував сидіти мовчки.
По центральній алеї передмістя Нью-Йорка йшли двоє в оточенні натовпу людей. Неймовірно світла і красива дівчина, і поряд з нею чарівний, статечний, але молодий чоловік.
Боягуз одразу впізнав її.
- Гей, Лузер! Ця ж та сама жіночка, що ми пограбували три роки тому в Брукліні!
- Чуєш, а точно! - Невдаха підняв окуляри, так що скла разом запітніли.
- Підемо швидше, розповімо Сволоті! Ото ж бо повеселімо його!
Боягуз і Невдаха знялися з місця і забігли назад в свою подобу гаража - їх таємний штаб.
Друзі навперебій почали розповідати Сволоті про те, що побачили.