Глава 15

                                               Глава п’ятнадцята

• Усе , Гарноволосий , здавайся . - сказав Хельгер це йому в примарні очі та скинув з рук його ніж . - Я знаю , що є те , що ти  боїшся більш всього , ти вважав , що ніколи цю записку не знайдуть ?

    Привид одразу розвісив щелепи майже до підлоги .

• Ми знаємо все про тебе , ти вважав , ніхто тебе не вб’є , але ця записка мала проти тебе схему , це єдина зброя , яка тебе знищить .

    І привид почав душити Хельгера , розуміючи , що це вже кінець. Хельгер ледве тримався у силах , щоб не померти , і витягнув свій диктофон . Тільки він його увімкнув , і привид почув своє власне “Шшшш, Сссс…, Ффффф” . Від страху його наче у власному горлі щось почало душити . І Хельгер із іншої кишені витягнув горку того самого чарівного порошка і як кинув привиду в обличчя , той почав кашляти , потім чхати , а потім від якоїсь болі почав голосно кричати . Усі хто був присутній у замку відчув перемогу над привидом . Але це було не все , після свого крику з привидом почало відбуватися щось дивне, він ніби у когось став перетворюватися , і він перетворився на ту саму відьму Клару Манрітенберг , виявилось, що це був не принц зовсім .

• Хто Ви ? - запитав її Хельгер .
• А ви як думаєте ? - сказала відьма . - Хіба приємно бути старою бабцею , коли можно позичити облік красеня , тобто вкрасти його .
• Не можу повірити . - сказав Хельгер з великим шоком . - Так це не привид принца Томаса. Ти вкрала його тіло , поселившись в нього , але завдяки своєму чаклунству твій привид в тілі , тобто вже в душі принца , зміг провести дев’ятсот років свого життя у цьому замку . Нащо тобі це ?
• Та я маю зізнатись . - сказала вона . - Це я вбила його . Усі навколо вважали , що це король зробив , бо ніхто не знав про моє існування у темному лісі . Він мене дев’ятсот років назад товкнув та повалив на землю , та я йому помстилася , і ніхто не знатиме про моє власне існування .
• Звісно про тебе ніхто не заговорить , поверни жертв , яких ти вкрала та покинь замок . - сказав їй Хань Ші та вистрелив їй у примарне серце кулею , але втративши свої сили через той самий порошок , вона впала на сходах .
• Ти вбила цим порошком принца , щоб залізти в його тіло , а потім захопила цей замок , сподіваючись , що його ніхто не забере у тебе . Я в тебе кинув той самий порошок , і твої чари зникли . - сказав Хельгер . - Без цих чар ти безсильна , де жертви , яких ти вкрала ?

    Відьма почала так голосно кричати від болю в серці , але куля вилізла , а її тіло під час крику просто вибухнуло , розірвавши її на шматки , покінчивши з нею , як сказав Хельгер , раз і назавжди . І на сходах з’явилася та сама маленька дівчинка , яка нарешті пройшла дорогу в “нікуди” і повернулася до життя . Поліція її одразу впізнала і забрала , щоб повернути її батькам . На жаль неможливо було повернути життя інших жертв , бо вони під час інших фаз були вбиті . Увесь Гілфорд так зрадів цієї події , що нарешті відьма зникла , і замок тепер дев'ятсот років потому перейде до державної власності , а потім до спадщини ЮНЕСКО.