Глава 10

                                                   Глава десята

        Хельгер підійшов так близько до портрета , що він побачив , як той персонаж , герой картини , якого побачили позаду зображення короля , моргнув своїми очима .

• Друзі , він моргнув . - закричав Хельгер . - Той , що на задньому плані , позаду короля , він щойно моргнув очима .
• Не може бути , як це ? - запитав з заляканим обличчям Чарлі .

         Професор Дальрау і сам зацікавився від такого явища . Вони усі підійшли подивитись на картину , аби зрозуміти у чому там справа . Але ситуація на полотні почала заходити вже занадто далеко навіть. Цей задній персонаж полотна вже повернув до глядачів своє обличчя і як вискочив . Усі злякались його , бо зрозуміли , що це і є та містика , про яку розповідала стара двадцять років назад . Це був той самий привид , який забрав життя тих трьох попередніх особистостей . Він як почав летіти навколо всіх , хто був присутній у цьому замку , створюючи то саме примарне звучання : “Шшшш, Фффф, шшшш, фффф…...”. Хельгер взяв свій скетчбук , щоб дати привиду по його примарному обличчю , але все марно , він ніякої болі взагалі не відчував . Усі швидко спустились вниз , щоб утекти з цієї пастки . Ворота почали зачинятися , але на цей раз Хельгер усіма силами тримав ворота , бо знав , що вони назавжди застрягнуть.

• Скоріше виходьте . Поки ворота мене ….. мене не називали навпіл . - сказав він .

     Всі дивом вибігли на вулицю та пішли геть , подалі від замку . А привид знову на них дивився з віконця , а потім сховався у свої темні коридори , знову говорячи : “Шшшш,Фффф.”.

• Друзі , я згадав , я все згадав . - сказав Дальрау . - Цей привид і є той самий принц Томас Гарноволосий. І йому належить цей замок вже 900 років . Це про нього бабця розповідала . Колись давно він був звичайною людиною . Він жив у Лондоні , як і всі англійські монархи , він мав стати спадкоємцем престолу , але сам принц мріяв про такі речі , які мають повністю віддалену відстань від монархії . Замість того , щоб стати королем він обрав собі професію , яка більш поєднує з народом більший зв’язок , ніж з королівською родиною . Він хотів залишити корону та стати художником , точніше скульптором , бо він все своє життя любив придивлятися та вражатися естетикою , яка його оточувала . В їхньому палаці була усіляка розкіш , в якій живуть усі монархи . Але Томас хотів стати таким ж естетиком, щоб це все створювати самостійно , бо він хотів таку розкіш дарувати народу , доводивши , що йому набридло дивитися , як його сім’я в розкіші , а навколо бідний народ та жебраки , які тільки зляться на короля , заздривши , що всі гроші належатимуть королю , а в інших людей , які живуть на території , нічого не мають у власних руках . Король розділився на Томаса за те , що він обрав замість корони перейти на бік народу . Його вигнали з палацу , а король таким чином почав ганьбити сина , розповідаючи про те , що він усім бажає зла , створюючи наче королівську пропаганду , і все це тільки за те , що він захотів більше тримати контакт , як говорив сам король , з жебраками , що він хоче їм дарувати добро , бідним людям тобто , він наче захотів справедливості , щоб приподнести урок королю , що народ - це теж люди і їм потрібне життя . І Томасу довелось піти , але досі невідомо, що з ним сталося . Історики вважають , що він загинув , кинувшись у море , такі випадки вже були , до речі . Але інші говорять , що це король його вбив , приговоривши його до смертної кари . І тепер його привид взяв цей замок у свою ж типу відповідальність , і виходить усілякий , хто потурбує його та зайде  в його замок , той одразу гине . Нам дивом пощастило , що ми живі , бо якщо не витримати ці ворота , які захлопуваються , можна потрапити до нього в пастку.
• Стривайте . - перебив його МакКровлен.- Пам’ятайте ту об’яву про зниклу дівчинку ? Чи може він і є викрадач дівчинки ? А цей капелюх або шолом англійських солдата , який висів на самому шпилі . Схоже він знайшов собі трьох жертв , ще летючий капелюх , який прилетів до нас , це було попередження , що тут небезпечно , може він ще когось третього взяв у полон .
• Але я можу пояснити , нащо він так не любить , коли його турбують , напевно при житті він отримав величезну ганьбу , що люди вважали його таким ж злим як і їх тогдашній король . Він на всіх образився , і досі він вважає людських смертних істот своїми ворогами . - сказав Дальрау .
• Професоре , Ви ж говорили , що твоє собор святої трійці . - сказав Хельгер . - Чи може вони знають , щось про цю примару.
• Гарна ідея, Хельгере .-  сказав Майкл .
• Але я не впенвена , що є якісь на дії . - сказала професорка Розмейгер . - Він живе тут вже 900 років , і ніхто за такий довгий час не зміг цієї примари позбутися .
• Але повинен бути хоч якийсь план та спосіб вигнати його з замку . - сказав Дальрау . - Хто знає , скільки ще він взяв жертв. Невже держава не знає , що з замком робити , бо коли тільки зайдеш і одразу зникаєш .
• Може тоді , прийти до цього собору та поспілкуватись зі священником ? - порадив Маркус .
• Ну гаразд , ходімо до собору та розберемося . -  сказав Дальрау. - Якщо звісно хтось із священників знає щось про цю примару.

 Вони пішли в собор святої трійці, його будівля нагадувала звичайну церков , яка мала не дуже велику відстань від цього замку. В цей момент почали працювати дзвони , на годиннику було без чверті одинадцять ранку . Саме священник міг бути енергією могутності від будь-якої нечисті . Чому , цікаво знати , жоден батюшка не набрався сили та сміливості покликати привида “на бій” та просто прочитати молитви ? Церковні дзвони завжди , за традицією , ізганяють усіх чудовиськ та потвор від людського життя . Цей собор був надійним засобом , який міг захистити людей від усіх жахіть . Їм пощастило , що собор був відчинений . Але не було відомо , що могло залишитися у цьому соборі за чотириста років свого існування . Дальрау відкрив дверь собору та усі увійшли всередину цієї старої будівлі , вже купа свечей горіли світлими вогниками , на усіх стінах були розписи , де в самому центрі вони побачили головне церковне серце - Ісус , який наче спаситель іде боротися проти всіх злих примар . У залі їх зустрів головний священник цього собору , з яким як раз вирішили провести примарну бесіду .