Глава 4

                                                  Глава четверта

                Три дні потому

  За тиждень до їхньої екскурсії відбулась одна незабутня та одночасно трагічна подія . Неподалеку від цього замку , на зеленій галявині майже біля центру Гілфорда лежала невеличка родина , яка організувала свій власний пікнік . Чоловік та дружина разом зі своєю донечкою святкували її п’ятиріччя . Вони сиділи та їли найсмачнішу їжу , донечка з’їла майже увесь свій торт . Матуся з татком міцно обійняли її , бажали , щоб її життя було найкраще у світі  та дорога у її майбутнє була вже відкрита .

• З днем народження, доню ! - сказала матуся та поцілувала її.
• Ну що ж . - сказав її татусь . - Вже сонце сідає , подивимось на захід та підемо додому .
• Тату , я вже дивилась на це червонесеньке сонечко тисячу разів . - сказала доня . - Можна я краще піду погуляю ?
• Гаразд . Але далеко не іди . - сказала матуся.
• Дякую , мамо . Усе , я пішла .

   Дівчинка пішла гуляти , вона ходила цією ж галявиною , вона вперше в житті пройшла один кілометр без батьків . Дівчинка нарешті спустилася з холму , де галявина була розташована . Вона почала без зупинки шукати пригоди власно для себе . Вона йшла дорогою , яка , здавалось , веде до самих звичайних будинків , але вона помилилася , на цей раз її маленькі ніжки почали її в інший бік , однак насправді дівчинка відчула , що її змусила якась сила повернути напрямок , ніби якась енергія почала нею керувати , а сама дівчинка навіть про це не здогадалася . І її привели в той самий замок , про який розповідав професор Дальрау. Спочатку дівчинка трохи злякалась , відчуваючи тривожність , але вона вже дійшла до воріт цього замку . Ворота відчинилися , дівчинка повністю злякалась

• Як таке можливо ? - зацікавився лікар швидкої . - Що Ви , офіцере , верзете ? Ніяких привидів не існує . Так , гаразд . Здається , він з глузду з'їхав , до психлікарні його , напевно шизофренія .
• А як же наша донька ? - досі матуся плакала .

• Не хвилюйтесь . - сказав інший офіцер . - Слідство продовжить її шукати , ми знайдемо вашу доньку . Батьки вже так сумно Матусю , де ти ?

•   Вона хотіла побігти назад до батьків . Але чарівна сила дівчинку потягнула всередину замку .

• Хто тут ? Куди я потрапила ? - вже не знала вона що робити та хто ж міг її сюди привести.
• Матусю, ти тут ?

•    І раптом ворота зачинилися . Дівчинка всіма силами намагалася їх відкрити , але було марно . Та вона побачила перед собою якісь сходи , вона зрозуміла , що вже назад шляху немає , і їй довелось піти цими сходами . Дівчинка почала підніматися , навколо було так темно , вона майже не бачила куди піднімалась . Але на середині сходів вона  зупинилася , бо почула якесь наче шипіння .

• Шшшшш……

•   А потім фиркання .

• Ффффффф…… Шшшшш….Ффффффф….Шшшшшшш…….
• Хто тут ? - досі вона була налякана . - Не робіть зі мною нічого,  будь ласка .

•    Вона продовжила підніматися і побачила світло , напевно це був вихід . Дівчинка повільно та обережно підійшла до цього світла , і перед нею цим світлом виявився привид , який на неї напав .

• Аааааа. - закричала дівчинка . Але її це не врятувало . Минуло усього лише якісь дві секунди , і дівчинка назавжди зникла. Батьки почали шукати донечку , замість сонця був молодий місяць та зірки у небі . Тато викликав поліцію , і вони почали її шукати . Довелось викликати рятувальний патруль , бо було вже дуже темно , але дівчинки ніде не було . Але пілот гелікоптера випадково побачив на тому самому місяці то саме дивне око , яке побачив Хельгер одного разу вранці , і пілот втратив контроль та керування . Здавалось , гелікоптер зараз впаде , і пілоту кінець .
• Капітане . - почав він говорити по рації . - Говорить пілот гелікоптера ОП-99 . Здається, я втратив керування , гелікоптер падає , я не можу увімкнути катапульту  з парашутом .

•    Не встиг він закінчити розмову , як на гелікоптер напав той самий привид , який вкрав дівчинку . Пілот його побачив і так злякався , але не зміг від страху крикнути , бо гелікоптер врізався у дерево та згорів . Пілот загинув , його не встигли рятувати . Поліція продовжила шукати дівчинку , але офіцер увійшов в замок , щоб дізнатись , чи може дівчинка там залишилася . Але дівчинки ніде не було , раптом ворота почали потроху знову зачинятися , офіцер на цей раз намагався всіма силами зтримати їх руками , аби теж не попасти в ту ж саму пастку . І перед його очима знову з’явився привид , він дивом зміг вибратися із замку та побіг до своєї ж бригади .

• Офіцере . - сказав татусь дівчинки . - Ну що  ? Щось відомо ? Де моя донька ? Де моя донька , я питаю ?

•    І вже офіцер втратив свідомість , вже як раз приїхала швидка після цього гелікоптерного ДТП . Довелось його госпіталізувати .

• При…вид… - сказав він ледве .
• Що Ви кажете ? - запитала матуся доньки .
• Я бачив привида . Здається, ця примара забрала вашу доньку .
• плакали та зі сльозами обійняли один одного . Дівчинці виповнилося в цій день всього лише п’ять років , а вона вже зникла невідомо куди , це зовсім не такий подарунок вони їй хотіли подарувати у її п’ятирічний ювілей . До ранку вони шукали її , але так і не знайшли .
• У цій дівчинки було все життя попереду , а вона в такий день зникла в свої п'ять років , які їй відбулось учора , але не бойтесь . Ми знайдемо цього , як його офіцер назвав “привида”. - сказав інший офіцер . Але тим часом вони всі стояли неподалеку від замку , а привид це все підслухав та сховався знову у глибині замку . І цей привид був , виявляється , той самий принц Томас Гарноволосий , який живе в цьому замку вже 900 років . Саме туди відьма його відправила та тримала , аби ніхто його не зміг знайти , і щоб її не відправили під варту або не приговорили до смертної кари . Люди постійно спілкувались , хто б ще міг зникнути у замку чи навколо його зовнішніх стін . Ніхто не бачив , але хтось вже давно намалював якісь зелену смужку , яка вигоріла від сонця і ніхто її не бачив . А це була важлива смужка , яку заборонено було переходити в якості безпеки , тому привид  за ці всі століття знайшов собі жертв .