Розділ 23.

Тереза

— Хіба я давала згоду на шлюб? — голос здригнувся, а в очах спалахнула паніка.

Аркан-Дагон завмер. Він передбачав цю реакцію, готувався до неї, але її слова все одно пронизали його наскрізь. У його власному світі такі речі вирішувалися інстинктом, магічним тяжінням, необхідністю виживання. Але вона — людина. Вона не відчувала того, що відчував він.

— У ельфів поняття шлюбу дещо відрізняється від людського, — сказав він обережно, добираючи кожне слово. — Звісно, якщо бажаєш, ми проведемо офіційну церемонію і скріпимо наш зв'язок у храмі. Тоді на наших браслетах з'явиться ще один знак, що засвідчує волю богів.

— Я не про те! — різко обірвала його, відвела очі й притиснула долоні до скронь. Серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. — Це все занадто швидко... Ти не розумієш... Я взагалі не готова до всього цього. Надто несподівано... — голос почав ламатися. — Надто складно. Я не можу так швидко все осмислити.

Він бачив, як вона тремтить, як її дихання стає уривчастим. Кожна клітинка його єства кричала, щоб він наблизився, заспокоїв її, але він розумів — зараз це лише налякає її ще більше.

— Розумію, кохана. І я готовий був до такої твоєї реакції, але у нас не було часу... — він зробив паузу, намагаючись знайти слова, які б не завдали їй болю. — Я мав тебе захистити.

— Що ти маєш на увазі? — обернулася до нього з відчаєм у голосі. — Від чого захищати? Від кого? Чому я дізнаюся про це лише тепер?

Думки скакали хаотично й рвано, як звірі в клітці. Тереза відчувала, як реальність розсипається навколо неї на шматки, як усе, що вона знала про себе, виявляється брехнею.

— Терезо, тепер ти у безпеці. Під моїм захистом ніхто не зможе завдати тобі шкоди.

Вона схрестила руки на грудях — не від гніву, а від безпорадності. Брови зведені, губи тремтять, а в очах — суміш розгубленості й благання. Вона потребувала відповідей, і потребувала їх негайно.

— У нашому королівстві доволі прохолодно ставляться до людей, і твоя поява могла викликати багато незручностей, насамперед для тебе. Тому я вирішив «підготувати» тебе до сьогоднішньої зустрічі.

— Аркадію, тобто...

Він її перебив, і в його голосі пролунали нотки болю:

— Моє ім'я Аркан-Дагон Сентаріель з роду Брестімоля. Аркадій — це лише земне ім'я, яке тут не використовується. — Він терпеливо пояснював, але бачив, що це не допомагало зняти напругу. Навпаки, кожне його слово віддаляло її від нього.

— Гаразд, Аркан-Дагон Сентаріель, — вона навмисно протягнула кожен склад його імені, і в цьому звучала не лише іронія, а й спроба зрозуміти, хто він насправді. — Отож, у вашому світі людей не люблять, вважають за сміття. То навіщо все це? Навіщо тобі я? Тільки без казочок з ванільно-зефірними начинками. Скажи мені все як є.

Він знову відвів погляд, шукаючи слова, які б не завдали їй болю, але водночас не стали б брехнею. Як пояснити їй, що для нього вона — це не просто людина, а єдина, істина пара? Як розповісти про те, що його магія розпізнала в ній рідну душу?

— Це складно пояснити...

— Спробуй! — голос її пішов угору. — Просто спробуй бути чесним!

Він глибоко вдихнув, знаючи, що зараз розповість їй те, що змінить все назавжди.

— У нашому світі є сім королівств. П'ять з них — ельфійські, шосте — драконяче і сьоме — населене іншими змішаними расами, переважно перевертнями і демонами. Ми живемо у Південному королівстві Брестімоль.

Його голос набував особливого тону, коли він говорив про свій дім — тепла, гордості, але й затаєного болю.

— Близько тисячі років тому до нас почали потрапляти люди. По-різному вони потрапляли, переважно їх викрадали перевертні і демони, які розважалися на Землі. Ельфи іноді рятували дітей або надто кволих, щоб вилікувати і захистити, а ті виростали і служили нам.

— Тобто колись ви з людьми жили у відносній злагоді?

— Спочатку так. — Його очі потьмяніли від спогадів. — Згодом демони і перевертні з допомогою людей пішли на нас війною, яка тривала довгих сорок років. Це була дуже жорстока і кровопролитна війна, яка могла завершитися цілковитим винищенням ельфів.

Тереза побачила, як він стискає кулаки, як напружуються м'язи його щелеп.

— Люди з демонами просто все спалювали, залишаючи пустоту і згарища. Природа гинула, а ельфи мають глибокий зв'язок з усім рослинним і тваринним світом. Кожне спалене дерево, кожна вбита тварина — це був біль, який ми відчували власним тілом. Лише взаємодія ельфів з драконами принесла нам перемогу, але ми зазнали великих втрат. Це було близько шести століть тому, але ми й досі не змогли відновитися.

— Я не бачила у вас драконів.

— Вони живуть відособлено, на одному з гірських материків. Їхнє потомство ніколи не було чисельним, а в останні століття вони мало взаємодіють з іншими расами. Кажуть, що велика війна змінила їх, зробила недовірливими навіть до своїх колишніх союзників.

— А що з перевертнями і демонами? — насмілилась запитати Тереза.

— Вони осіли на найбільшому материку, який відтоді став називатися Проклятим. Колись це був квітучий і сповнений життя материк Терраца, але ті кровожерливі душогубці змінили його до невпізнання. На ньому вимерла уся первородна рослинна і тваринна популяція. Що там зараз — важко сказати, ми туди не ліземо. Усі ельфи перейшли на інші менші острови, утворивши п'ять королівств: Північне Нордітрест, Центральне Орієнталіс, Західне Золтерон, Східне Ґліндеріс та наше Південне — Брестімоль. Є ще в північних регіонах Азроґ — володіння драконів. Також є морські ельфи, що живуть у морях і океанах, ми з ними мало взаємодіємо, адже не пристосовані для тривалого перебування під водою, як і вони. Проте між нами існує нейтралітет і в разі якоїсь загрози співпрацюємо.

— А що з людьми після тієї війни?

— Їх нещадно використали у війні, а потім вони стали не потрібними навіть перевертням і демонам. — Гіркота у його голосі була неприхованою. — Ельфи продовжували з ними взаємодіяти, але не на рівних правах. Проте з часом почали народжуватися напівкровки, вони також відчувають природу і тварин. Тому ставлення до людей було досить толерантним. Принаймні, у нашому королівстві.