Розділ 22.

Тереза.

Дивовижний спів птахів розливався чарівною мелодією крізь відчинене вікно, наче невидимий хор лісових співаків виконував ранкову серенаду. Звуки були незвичайні — солов'їні трелі переплітались із дзвінкими переливами, що нагадували срібні дзвіночки, а десь вдалині лунало щось схоже на арфу. Тереза потягнулася на ліжку, розпливаючись у блаженній посмішці, відчуваючи, як тепло розливається по тілу. Шовкова постіль ласкаво обіймала її оголену шкіру, а повітря пахло ранковою росою та жасмином.

Вона відчувала себе у казці — легкою, наче пір'їнка, що пливе у теплому вітрі. Відкривши очі, одразу не зрозуміла, де знаходиться. Золотисті промені сонця, що просочувались крізь напівпрозорі штори, танцювали на персикових стінах, створюючи рухливі візерунки. Люстра з кришталевих квітів розсіювала світло веселковими плямами, що грали на стелі наче жива мозаїка.

«Стоп. Де я?» — спросоння сіла на ліжко з балдахіном, відчуваючи, як балдахін м'яко колихається від її руху. Навколишній інтер'єр свідчив, що вона знаходиться у ельфа. Різьблені стовпчики ліжка були прикрашені дрібними деталями — листочками, квітами та магічними символами, що здавались живими в ранковому світлі. Килим під босими ногами був теплий і м'який, наче трава на галявині.

Думки плутались, спогади перепліталися зі сном, було складно зрозуміти, що з цього відбувалося насправді. Вона пам'ятала поцілунки, гарячі дотики, теплу воду ванни... але все це здавалось нереальним, наче уривки чужого сну. Чи це був сон? Чи магічне наваження? Голова гула, а в скронях пульсував легкий біль, наче після довгого сну.

Підійшовши до вікна, Тереза побачила сад, що розкинувся внизу. Це був не звичайний сад — дерева переливались срібними та золотими відтінками, а квіти мали кольори, яких вона ніколи не бачила в природі. Фіолетові троянди росли поруч із золотими лаврами, а над ними порхали крихітні створіння, схожі на світлячків, але більші й яскравіші. Повітря здригалось від їхнього мерехтіння.

Дзеркало в золотій оправі відбивало її обличчя — розкуйовджене волосся розсипалось по плечах, очі здавались більшими та яскравішими, ніж зазвичай, а губи мали природний рожевий відтінок. Вона здавалась собі іншою, наче хтось інший дивився на неї з дзеркала.

На кушетці біля шафи лежав халат з тонкого шовку персикового кольору, прикрашений тонкою золотою вишивкою. Він був теплий на дотик, наче його щойно прогріли сонцем. Одягнувши його, Тереза відчула, як тканина ласкаво обіймає її тіло.

Спогади вчорашнього вечора пропливали уривками: його очі, що світились у півтемряві, дотики, що розпалювали вогонь, слова, що звучали як заклинання. Але чи це були справжні спогади, чи магічні видіння? Межа між реальністю та сном здавалась розмитою, наче акварельний малюнок під дощем.

Тереза підійшла до дверей, поклавши руку на холодну бронзову ручку. За дверима чекав незвіданий світ, повний магії та таємниць. Вона не знала, чи готова вона до цього світу, чи він готовий до неї. Але серце билось швидше, а в животі метелики розправляли крила — від хвилювання чи від залишків магічного впливу, вона не могла сказати.

— Привіт, кохана, — увійшов Аркадій до кімнати, наче янгол з туманного сну. У його руках була таця з сніданком та дві чашки чаю, що випускали пару з ароматом невідомих трав. Його рухи були плавними, майже гіпнотичними, а очі світились тим же загадковим вогником, що й учора.

У голові крутилося багато запитань, але вона вирішила тримати перш за все свої емоції під контролем. Потрібно було зрозуміти, що відбувається, чому її спогади здаються розмитими, наче переглянутий крізь матове скло фільм.

— Привіт, — коротко відповіла дівчина, красномовно дивлячись на ельфа. Її голос звучав напружено, а серце билось швидше, ніж хотілось би.

Він був у легкій футболці-поло кольору слонової кістки та легких лляних брюках пісочного відтінку. Раніше вона бачила свого начальника лише у строгих костюмах, тому замилувалася його літнім, нічим не обтяженим домашнім виглядом. Так він здавався молодшим, більш доступним, але водночас ще більш таємничим. Футболка підкреслювала його атлетичну статуру, а в ранковому світлі його шкіра мала легкий золотавий відтінок.

— Пробач, але про каву забув, її у нашому королівстві немає. Завтра обов'язково виправлю, — при цьому його брови здійнялися і ледь не зійшлися на переніссі, додаючи неабиякої сентиментальності. Голос звучав оксамитово, але в ньому відчувалась прихована напруга.

Аркадій підсунув столик до ліжка, поставив на нього сніданок. Між ними повисла тиша, густа й насичена недомовленостями. Повітря здавалось електризованим, наче перед грозою. Тереза відчувала його погляд на собі — пронизливий, вивчаючий, наче він читав її думки.

Їжа на тарілці виглядала як витвір мистецтва — тонкі млинці кольору золотої осені, прикрашені ягодами, що переливались, наче дорогоцінні камені. Чай мав незвичайний аромат — трави, квіти й щось ще, що вона не могла впізнати. Над чашкою піднімалась пара, що утворювала химерні візерунки.

Аркадій уважно дивився на дівчину, його блакитні очі наче заглядали в душу. Потім торкнувся своєю правою рукою її руки і підніс до себе, уважно розглядаючи. Його дотик був теплим, але від нього по шкірі пробігли мурашки.

— Що це? — почула сама від себе здивований голос, що затремтів на останньому слові.

На руці виднівся тонкий браслет. Але це була не прикраса, не річ, це було наче намальоване тату, проте не звичайними фарбами, а магічними. Малюнок наче сяяв зсередини, був наче живий. Він складався з витончених ліній, що переплітались у складні візерунки, нагадуючи кельтські вузли. Між лініями проступали древні руни, кожна з яких пульсувала власним світлом — то срібним, то золотим, то блакитним.

Центральну частину браслета прикрашав символ у формі стилізованого дерева з переплетеними гілками, а навколо нього кружляли дрібні зірки й місяці. Вздовж країв тягнулись тонкі лінії, схожі на лози винограду, прикрашені дрібними листочками, що здавались живими — вони ледь помітно тремтіли, наче на вітрі.