Розділ 20. Аркан-Дагон (Аркадій)

Аркан-Дагон (Аркадій)

— А твоя подруга — просто знахідка, — через п'ятнадцять хвилин від початку знайомства промовляв Аркадій Терезі, спостерігаючи, як Люба невимушено розповідає про свої плани щодо його помешкання. — Бачу, ти дійсно дещо чула про ельфів, але окрім мене нікого не бачила. То як можеш судити щось про них?

— А от і ні. Декого я бачила, — поки чоловік осмислював Любині слова, вона зникла за дверима, а вже за мить повернулася з фотографією, тримаючи її як тріумфальну карту.

«Не може бути. Ось і воно», — пронеслося в думках Аркадія, натомість уголос промовив: — Що це? — і глянув на Терезу, яка помітно знітилася, наче її викрили у якомусь злочині.

— Це я Терку вмовила зробити мені фото, коли вона мені розповіла про Едмунда, — як ні в чому не бувало, сказала сусідка, тицяючи пальцем на вчителя. — Дивись, який красунчик! І очі у нього такі таємничі, наче озера в Срібному лісі.

 «Що ж, принаймні тепер зрозуміло, хто є хто. І те, що я потрапив сюди, зіграло мені на руку. А свідків, як і ворогів — їх краще тримати близько», — подумав Аркадій, відчуваючи, як навколо нього згущується павутина таємниць.

— Тепер ти зобов'язана побачити Едмунда, — вигукнув, сміючись, Аркадій, хоча в глибині душі відчував тривожне передчуття від зайвих клопотів.

— Оце я розумію, чоловік! — заплескала в долоні Люба. — А я скільки подругу прошу замовити за мене слівце — а все марно. Я б могла бути корисною у вашому королівстві, адже кулінарія — це моє хобі. Можу приготувати такі страви, що навіть дракони прилетять на запах!

— Гаразд, виправимо. У неділю організуємо спільну подорож, — ельф допив свій чай, відчуваючи, як в його голові формується хитромудрий план, складний як древні руни на стінах Палацу Мудрості. — У неділю. Але у мене є одна умова: до неділі підготуй усе, щоб переїхати. Нічого зайвого, лише найнеобхідніше і особисті речі та документи. І пам'ятай — це конфіденційна інформація.

— Так це виходить уже дві умови, — ляпнула Люба, проте красномовний погляд Аркадія, в якому спалахнули іскорки давньої магії, змусив її миттю принишкнути, і вона шмигнула на кухню, бурмочучи щось про «загадкових красунчиків».

— Ти готова рушити до мене? Як і обіцяв, маємо добре підготуватися до завтрашнього обіду, — він намагався вкласти у свій погляд усю ніжність і теплоту, додавши навіть частку магічного впливу, що змушувала повітря навколо них мерехтіти ледь помітними золотими іскорками.

— Так, тільки допоможу Любі. Я швидко, — Тереза усміхнулася, взяла чашки зі столу і пішла на кухню, залишаючи Аркадія наодинці з власними думками про те, наскільки складною стає ця гра, в яку їх усіх втягнуло життя.

***
Поки Тереза готувалася до уїк-енду у його світ, він сидів на дивані та поринув у свої роздуми. Невидимі для людського ока, навколо нього кружляли тонкі нитки магії, що реагували на його настрій, змінюючи колір від срібного до глибокого синього.

Аркан-Дагон, як архімаг вищого ступеня мав на землі не тільки компанію, а й окремий заміський будиночок, захищений древніми оберегами. І донедавна він був упевнений, що люди не здатні його здивувати нічим.

Люди — надто смертні та жалюгідні за своєю суттю. Їхні взаємовідносини бажають кращого, адже у їхньому світі стільки злочинів, що для них вбивства, розлучення та кримінал є нормою життя. Любов'ю до природи взагалі не відзначаються, нехтуючи закони, вважаючи себе вищими істотами, хоча за своєю суттю є нікчемними створіннями, що не здатні відчути навіть шепіт вітру чи пісню дерев.

У світі ельфів шанобливе ставлення до людей не вітається. Люди у ньому є, але тільки як обслуговуючий персонал. Здебільшого це прислуга, в тому числі й на кухні, візники, торгівці, вантажники, чорноробочі. Ті, чия робота не здатна ні на що вплинути, але потрібна суто як технічна, щоб не витрачати магічні резерви на буденні справи.

Звісно, кілька століть тому, з активним використанням людей з'явилися напівкровки. Авжеж, ельфи таким чином урізноманітнювали своє довге та розмірене життя, не особливо піклуючись про наслідки. Адже діти від таких зв’язків народжувалися вкрай рідко, і кожна вагітність вважалася даром богів. Хоча такі нащадки не мали особливого статусу, зазвичай ледь вищий, ніж самі люди.

Проте з часом напівкровки стали вважатися чимось звичним. Тепер вони могли розраховувати на роль вчителя, помічника лікаря, економки, садівника, конюха чи кухаря. Адже простих людей ельфи не допускали до рослин та тварин надто близько через їхнє зневажливе ставлення на землі. Лише ті, хто мав хоч незначну частку ельфійської крові, могли відчути мову квітів і зрозуміти потреби магічних істот.

Ситуацію намагався виправити його батько Дагон-Вердріель, чий трон прикрашала корона з живих гілок Світового Дерева. Верховний ельф обстежував земний світ особисто, вирушаючи раз на рік у мандрівку крізь Портал Світів. Він жив цілий місяць на землі, досліджуючи їх можливості. Навіть відкрив реабілітаційну клініку, у якій відбирав надійних людей для служіння у своєму королівстві і надавав їм привілейовані можливості у порівнянні з іншими королівствами. Той же Петро Геннадійович тому підтвердження. Він служить на рід Брестімоля понад сорок років та є незмінним водієм, що знає секрети переходу між світами.

Так-от, батько зійшовся з людьми занадто близько, за що і поплатився. На нього сам Праотець наклав прокляття у священному храмі під час щорічного свята – Дня Природи. Під час оголошення промови про єдність світів і рівноправ’я король впав на коліна і більше не зміг піднятися з них, наче його корені закували у землю.

Колись могутній король Дагон-Вердріель з роду Брестімоля став чахнути на очах. Спершу він позбувся своїх магічних здібностей, потім перестав ходити, а тепер не встає з ліжка взагалі. Проте і досі вірить у те, що його зможе вилікувати саме людина. Не тільки вилікувати, а й позбавити прокляття, бо в древніх пророцтвах сказано: «Тільки те, що стало причиною загибелі, може принести спасіння».