Глава 14

- Час пізній, тітка буде турбуватися. Мені пора повертатися. - Промовила Оля, піднявши підборіддя. Краще піти, ніж сперечатися з Мариною до ранку. - Дякую за прогулянку. - Кивнула Дмитру. Вона хотіла вже повернутися і піти, але його голос зупинив:

- Я доведу тебе до дому, Оль. – Раптом посерйознiшав Дмитро.

Оля кинула погляд в його бік, і помітила, як він все-таки м'яко, але впевнено відняв свою руку у Марини. Чомусь цей жест викликав у Олі полегшений подих.

- Марін, йдемте проводимо Олю, потім я з вами повернуся до себе. - Марина глянула на Олю, як переможниця. Дмитро все ще знімав у Марининих батьків кімнату, тому зрозуміла самовпевненість цієї вредіни в короткій сукні.

Оля не стала сперечатися, так як втомилася, та й пообіцяла собі припинити постійно сперечатися з усіма. Хоча б не так часто. Ліміт сперечань на сьогодні закінчено.

Нарешті трійця дійшла до будинку Олі. Так, потрібно спокійно попрощатися з ними і швидше повернутися до себе в кімнату. Не було моральних сил ділитися переживаннями з тіткою Оленою. Це можна відкласти на завтра.

- Дякую. Було приємно пройтися знайомими вуличками. Спогади про дитинство зігріли мені душу. - Щире посміхнулася Оля. Настрій тут же покращився, варто було їй подумати про той час, коли вона бігала по селу маленькою дівчинкою. Тоді вона раділа кожному дню, прожитому тут.

Марина нічого не відповіла, а тільки склала руки перед собою. Чекала, коли Дмитро попрощається і вона зможе його потягти.

- Радий, що моя наречена залишилася задоволена від прогулянки. Я сам отримав незабутнє задоволення. - Впевнено кивнув Дмитро, повертаючи Олі посмішку.

- Наречена?! - Вигукнула Марина, у якої очі округлилися і стали схожими на два величезні блакитні блюдця.

Оля перевела на подругу глузливий погляд, і посміхнулася. Їй навіть не спало на думку обуритися на Дмитра, який сказав комусь ще, що вона його наречена. Ай, ну, вона може виявитися тимчасовою нареченою. Але зараз це не особливо важливо.

А далі сталося щось несподіване.

Оля хотіла відпустити жарт у бік Марини, як раптом Дмитро підійшов до своєї названої нареченої, поклав руку на її талію і притягнув до себе. Оля поглянула на чоловiка, в очах дівчини застряг німе питання. Але Дмитро вважав за краще не словами, а ділом розповісти про свої помисли. Він просто поцілував Олю.

Їх уста зустрілися в легкому поцілунку, який тривав кілька миттєвостей, а дівчині він здався вічністю. Коли Дмитро відірвався від її губ, то не став затримуватися, швидко попрощався і пішов у зворотному напрямку. Марина в одну мить прийшла в себе і пiшла за Дмитром, наостанок кинувши погляд розлюченої фурії на Олю. Мовляв, ти у мене ще отримаєш.

- Що це було? - Запитала у себе розгублена Оля. - Поцілунок, дурепа, ось що! - Увірвався в свідомість внутрішній голос. - Та вже, подібного я не очікувала. Від Дмитра, вже точно. Тільки перейшли на "ти", тепер поцілунки, далі що? З такими темпами до весілля все перепробуємо. Якщо воно відбудеться, звичайно.