Глава 4

Оля не в образі на тітку Олену, яка подзвонила батькові дівчини і повідомила про місцезнаходження тієї. Розум підказував, що вчинок родички був правильним. Оля сама б подзвонила татові, мамі. Але пізніше.

Все-таки раптове зникнення дочки - це причина для занепокоєння будь-яких нормальних батьків. А, якби її викрали? Тато-все-таки бізнесмен, а його сім'я може стати приманкою для якихось пройдисвітів. Хоча сімейство Барських дуже часто змінювало місце проживання, тому недоброзичливцям не вдалося б з легкістю відстежити траєкторію їх руху. У теорії подібне можливо лише за чиєюсь наводкою. Батько всім добре платить, тому ймовірність витоку інформації вкрай мала.

Тепер, що стосується особистої охорони. Оля відмовилася від неї. Стільки часу довелося витратити на вмовляння батька! З горем навпіл він здався. З однією умовою - занадто далеко від дому не йти!

Оля намагалася не привертати уваги оточуючих до своєї персони. Дивлячись на неї, не можна було сказати, що вона дочка багатих батьків. Дівчина одягалася набагато скромніше, ніж її друзі – «елітні дітки». Оля з часом вийшла з кола, де оберталася «золота молодь». У підлітковому віці вона спілкувалася з усіма цими вершками суспільства, але поступово стала розуміти, що гламурне життя не для неї.

Оля виросла і стала звичайною дівчиною, а її подруги перетворилися на світських левиць. Коли і трапляється можливість з ними перетнутися, то кожна "подружка" виглядає, як новорічна ялинка – виблискує вогнями. Поруч крокують охоронці, немов супроводжують суперзірок. З'являтися в такій компанії Олі було соромно і некомфортно. Та ще й зарозумілі погляди, які кидали на неї колишні кращі подруги, не викликали радості. Але ж колись вони були такі дружні ... в дитинстві ... як шкода, що від простодушних дітей нічого не залишилося.

Не так давно Оля з сім'єю повернулася в рідні краї, але навіть це не стало приводом частіше навідуватися до тітки Олені в гості. Оля намагалася заробити свої гроші, повністю занурюючись в роботу. Також вона займалася благодійністю. Але все одно дівчина не могла знайти собі виправдання того, чому не відвідувала родичку. Хоча б на пару днів могла ж вирватися? На щастя, жінка не сердилася на племінницю. Спасибі їй за це - від серця трохи відлягло.

З роздумів Олю вивів легкий стукіт у двері кімнати, виділеної для неї. Сльози на очах і щоках дівчини встигли висохнути, тому відкашлявшись, вона попросила тітку увійти. Хто ж це ще міг бути?

- Ой, ненько. - Тихо запричитала тітка Олена. - Я вже й забула, яким буває нестерпним твій батько. Правда, сьогодні він сам себе перевершив. Я спробувала напоумити Толю, мовляв, невже на цьому Дмитрі світло клином зійшовся? Адже повинні бути інші шляхи, щоб вирішити питання по бізнесу своєму!

- А тато, що? - Оля підняла очі на тітку і видавила з себе якусь подобу посмішки. - Погодився з твоїми словами, придумав інший вихід із ситуації і на радощах побіг додому до мами?

- Так і було б. У паралельному всесвіті. - Зітхнула тітка. - Толя сказав, щоб я не втручалася - самі впораєтеся.

- Тітонька, якби ти тільки знала, як я хочу, щоб моє життя належало лише мені. - Оля відкинулася на спинку крісла, підняла голову вгору і спрямувала погляд у стелю. - Часом виникають думки, що я не живу, а пишу якусь чернетку. Ну, все! Може залізти в комору, і там провести залишок своїх днів? Там мене не дістануть.

- Та що ти таке кажеш? - Стрепенулася тітка Олена. - Ти ще молода, пора тобі взяти себе в руки! - І, помовчавши, трохи, додала: - Ти зараз будеш обурюватися, але може ти хоча б ще раз зустрінешся з тим Дмитром? Поговоріть з ним, можливо до чого-небудь перейдете.

- Тітка... - випросталася Оля, як струна, і подивилася на тітку незадоволеним поглядом.

-Спробуй переконати Дмитра в недоцільності вашого шлюбу. - Стала вмовляти тітка Олена. - Можливо, він сам відмовиться від цієї затії. Хто знає на яких умовах Дмитро і Толя зупинилися.

- Найцікавіше, що вони встигли контракт настрочити. - З іронією промовила Оля. - Ніхто не поцікавився моєю думкою.

- Ну, ось, ти тільки обурювалася, а деталі угоди не вивчила навіть. Поняття не маєш, що в тому папірці написано. - Діловито вимовила тітка.

- Я була на емоціях, в житті так не нервувала і не надходила настільки необачно. - Оля погодилася зі словами тітки. - І все ще не можу адекватно мислити.

- Гаразд, ранок вечора мудріший. - Вимовила тітка Олена, встаючи. – Піду трохи приберусь. Допомагати не треба. - Підкинула руки жінка, побачивши, як племінниця поривається піднятися. – Відпочивай. У тебе що не день, то тривога.

- Дякую, тітонька. - Переривчасто зітхнула Оля. - Єдине, що мене в даний момент по-справжньому турбує – розплідник. Аби батько нічого не зробив з ним.

- Знаєш, Толя хоч і надто жорстка людина, але ніяк не жорстока. - Впевнено сказала тітка, стоячи біля дверей. - Спробуй у всьому розібратися. Тільки ти зможеш достукатися до батька.

Потім тітка Олена вийшла і тихенько зачинила двері за собою.

Оля довго не могла заснути, погані думки лізли в голову. Так, проворочалась до самого ранку. А перед тим, як задрімати, їй приснився ВIН. Смутні риси обличчя, зате чітко промальовувалися сиве скуйовджене волосся і неохайна борода. Ще дівчина побачила його очі, такі сумні, що серце закололо. Від цього щемливого почуття Оля і прокинулася.

- Немов у маренні. - Схлипнула Оля. - Він мені вже в кошмарі являється. Все, досить. Потрібно братися за розум. - З цими словами дівчина злізла з ліжка і пішла приводити себе в порядок.

Якщо Оля буде постійно розкисати, то точно програє бій. А подібного результату ніяк допустити не можна.

*****

ВIтаю!

Буду дуже вдячна за вашi зiрочки та коментарi :)