Глава 3

Оля продовжувала стояти навпроти батька, який сидів на кухні на стільці, який для нього був крихітним. Анатолій Павлович високий чоловік, чималим, але у формі - займався спортом. За інших обставин Оля стала б жартувати над батьком, мовляв, як це крихітний стільчик витримує такого великого дядька. Але зараз було не до жартів.

Оля нарешті згадала, що все ще тримає пакети з продуктами. Вона підійшла до столу і виклала їх, потім відійшла на безпечну відстань. Ні, батько б не підняв на неї руку, просто відчувати на собі сверлящий погляд тата зовсім поруч-тяжко.

У кухні знаходилася ще тітка, що сиділа за столом неподалік від Анатолія, який доводився їй свояком. Оля подивилася на тітку Олену, а та підняла на племінницю винуватий погляд. Стало зрозуміло з чиєї наводки батько тут опинився.

- Так і будемо всі мовчати? - Нетерпляче порушив пануючу тишу Анатолій.

- Я раніше задала питання - «що ти тут робиш?"- спокійно промовила Оля. - Але ти вирішив проігнорувати.

- Ти вважаєш, я повинен відповідати на і без того зрозуміле питання? - Обурився Анатолій. - Я приїхав за тобою, щоб відвезти назад додому. У нас залишилися невирішені справи. Або ти думала, я на твою дитячiсть закрию очі і залишу все, як є? Правда, що ль? Тоді у мене для тебе не найприємніші новини.

Оля мовчки перевела погляд на тітку, та помовчала кілька секунд і не витримала.

- Це я подзвонила твоєму батькові і сказала, що ти у мене. - Сполошилася тітка Олена. - Потрібно було батьків довести до відома, де ти знаходишся. Не можна ось так пропадати.

- В принципі я сам здогадався, куди ти надумала податися. - Діловито заявив Анатолій, пишаючись своєю кмітливістю. - Але Олена правильно зробила, що повідомила мені – я точно дізнався твоє місцезнаходження.

- Я дуже рада, що у тебе все так легко виходить. - Вимовила Оля, якій слова стали даватися нелегко. Потрібно зібратися духом. - Проте, нічого не змінює. Так, ти знайшов мене, але додому я не повернуся.

- Досить сперечатися! - Підвищив голос батько, в чиїх очах знову заблищали блискавки, які вже стали постійним явищем. - Чому бути-тому не минути! Поїдеш зі мною, як миленька! За твоєю милістю я висмикнув своїх людей, потягнув з собою. Всім робити нічого, як шукати мою зниклу дочку. До того ж довелося їх залишити через кілька доріг звідси, щоб не привертати загальної уваги. І ось я тут, а ти влаштовуєш комедію. Ти не маленька дівчинка, щоб тупотіти ніжкою і заявляти, мовляв, то «хочу, а то не буду». Пора б уже взятися за голову і вiтдати борг своїй сім'ї.

- Про який борг йдеться? - Цього разу прийшла пора Олі обурюватися. - Я не просила тебе панькатися зі мною. Тим більше ти перестав це робити сам, коли мені виповнилося 15 років. Потім і я, і мама відійшли на останній план! Бізнес - те, чому ти повністю віддавав всього себе. А тепер ти знову готовий заради нього пожертвувати мною!

- Замовкни! - Стукнув кулаком по столу Анатолій, та так, що обидві жінки одночасно здригнулися. - Все, що я робив - виключно заради вас! Думаешь, я хотiв, щоб ти з матер'ю жебракували? Якщо ти забула у нашої сім'ї не завжди були гроші, і, як тільки я зміг отримувати постійний дохід – не мав права сидіти склавши руки.

- Вибач, тато. - У тихому голосі Олі прозвучало почуття провини. - Ти багато зробив для мене, я дякую за все. Але іноді мені здається, якщо б ми мали менше грошей, я б не засмутилася. Через бізнес я втратила тебе. Мій татко перестав бути поруч, коли цього хотілося. Я розумію, що справи забирають багато часу. Тільки я б ніколи не пожертвувала заради бізнесу сім'єю.

Оля подивилася прямо в очі батькові, але той напрочуд сидів спокійно. Він не рухався, здавалося, що скам'янів. Дівчина злякалася, що в наступну секунду він вибухне, почне лаятися. Але нічого цього не сталося. Анатолій за мить встав і випростався, скелею нависавши над дочкою.

- Будемо вважати, я цього не чув. - Напружено промовив батько. - Оля, ще раз подумай, перш, ніж відповісти. Ти поїдеш зі мною додому по-хорошому?

- ТАТО... - Заговорила дівчина з тривогою і відчаєм в голосі.

- Відповідай! – Загримав Анатолій.

- Ні, я нікуди не поїду. - Нарешті відповіла Оля, але її голос зрадницьки здригнувся. - Якби ти просто хотів бачити мене вдома, а я потрібна всього лише для укладення угоди, вигідної для бізнесу.

- Що ж, як скажеш. Залишайся. - Сказав батько, потім пройшов повз Олі, яка на мить пораділа-Невже у тата серце вiдтануло? Але раптом Анатолій зупинився біля порога і не обертаючись, вимовив.

- Я хотів, як краще, а ти пішла проти мене. - Слова батька приносили біль. - Але, як я вже раніше сказав «чому бути – тому не минути». Ти вийдеш заміж за Дмитра, куди б не втiкла.

- Толя, ну, не можна ж змушувати свою дитину виходити насильно за кого б то не було. - Нарешті подала голос тітка Олена.

- Ольга - не дитина! Пора б уже зрозуміти! - Обернувся Анатолій і гнівно глянув на свояченицю. – Дмитро - підходящий кандидат у чоловіки для неї, кращого не знайти. – А тобі, - він знову звернув погляд на дочку, - можна забути про свій розплідник. Закрию його і справi кінець!

- Ні! В чому тварини винні?! - Скрикнула Оля, кинувшись до батька і схопивши його за рукав. - Вони тут ні до чого абсолютно!

- Знатимеш, як мені перечити. - Відсмикнув руку від дочки Анатолій. - З тваринами нехай роблять, що хочуть. Хоч присплять, мені байдуже.

Тітка Олена ахнула на недобрi слова Анатолія, схопившись за серце.

- Я не вірю, що ти такий жорстокий. - У Олі покотилися по щоках сльози. - Прошу не роби цього. Благаю.

Дивлячись на батька, Олі на мить здалося, що в його очах промайнуло щось схоже на співчуття. Але навіть, якщо і не здалося, то все швидко зникло. Анатолій, більше не зронивши ні слова, вийшов у коридор і пішов до вхідних дверей.