Залізний вестерн

Сонце палило так, що іржа на залізничних рейках містечка Ойл-Крік згоряла прямо на очах. Вітер гоняв по сухому піску перекотиполе з дрібних дротів і пружин.
Двері салуну «Іржава підкова» зі скрипом розпахнулися. На порозі з’явився Марк. Його плащ із цупкого брезенту був покритий пилом дорожніх блукань, а в патронташі замість патронів стирчали тюбики з висококонцентрованим змащувальним гелем. Після важкого розлучення його гідравліка в лівій нозі трохи поскрипувала — так само, як і його розбите серце.
За ним тишком прослизнув Дрон, перебираючи в руках порожню каністру.
— Стелло, налий два стакани очищеного 98-градусного, — гаркнув Дрон, падаючи на дубову барну стійку. — І не розбавляй водою зі свого радіатора, як минулого разу! Я шукав енергонний пласт у каньйоні три дні, мій датчик палива вже пів доби показує нуль!
За барною стійкою стояла Стелла. Вона повільно протирала важкий скляний келих, а її трилінзове оптичне око загрозливо звузилося, зафіксувавши двох волоцюг. На поясі у неї висів не револьвер, а важкий гайковий ключ на 42 — зброя, якою вона вже не одного бешкетника відправляла на повне відновлення заводських налаштувань.
— Якщо у тебе немає чистих монет, Дроне, — суворо мовила Стелла, гримнувши пляшкою об стійку, — то єдине, що ти тут отримаєш — це стусан від мого поршня. А ти, Марку, чого застряг у дверях? Знову твій внутрішній барометр показує депресію?
— Ох, Стелло... — Марк важко опустився на табурет, і з його вихлопної труби вирвався сизий димок. — Життя ковбоя - одинака холодне, як титанова пластина взимку. Колишня забрала все: і коней, і мої найкращі шестерні...
— Менше соплів, Марку, — перебила Стелла і налила їм по вінця прозорої, як сльоза, протиральної рідини. — Краще подивіться на VIP-столик. Там зараз буде вибух.
У кутку салуну, під вентилятором, що ліниво крутив лопатями, сиділа Вона.
Орбіта.
Її хромований корпус сяяв у напівтемряві так, що засліплював навіть наосліп. Вона млосно обмахувалася віялом із тонких латунних пластин. Поруч із нею сидів Максимус — місцевий нафтовий магнат і володар усіх енергонних вишок у штаті. Його позолочений корпус випромінював багатство, а з рота вилітали акуратні кільця диму від дорогий електро - сигари.
— Марку... ти бачиш це сяйво? — шепнув Дрон, і його оптичні датчики спалахнули яскраво - червоним світлом. — Вона не просто шедевр. Вона — чистий 100-октановий рай.
— Я б віддав свої найкращі амортизатори тільки за те, щоб вона посміхнулася в мій бік, — стиха мовив Марк, тримаючи стакан тремтячим маніпулятором.
Марк і Дрон перезирнулися. Змагальний імпульс миттєво пройшов по їхній загальній шині даних. Вони одночасно підхопилися, вхопили зі стійки пляшку зі спиртом і ганчірки та рушили до VIP-столика.
— Леді Орбіто! — в один голос вигукнули вони, підбігаючи.
— О, хлопці! — защебетала Орбіта, і її голосовий - модуль видав мелодійну трель. — Як вчасно! Спека неймовірна, мої шарніри просто горять! Максимусе, любий, ти ж не проти, якщо хлопці зроблять мені легке охолодження?
Максимус повільно перевів позолочений погляд із Дрона на Марка, а потім випустив чергове кільце диму.
— Звісно, люба, — баритоном відповів Максимус, поплескавши по саквояжу, набитому золотими чіпами та векселями на енергон. — Нехай голота попрацює. Дроне, бачу, ти все ще шукаєш енергон у піску? А я ось щойно купив третю шахту. Марку, а ти як? Все ще сумуєш за колишньою?
Марк зуби стиснув так, що заскрипіли передачі, але не відвів очей від Орбіти. Він ніжно поклав просочену спиртом серветку на її плечовий суглоб.
— Багатство — це тимчасово, Максимусе, — тихо сказав Марк, повільно натираючи дзеркальну поверхню. — А ось справжня пристрасть... це коли твій процесор плавиться від одного дотику.
Дрон тим часом з іншого боку з такою силою почав полірувати ліве крило Орбіти, що від тертя дійсно пішли перші іскри!
— Гей, хлопці, обережніше! — вигукнула Орбіта, млосно заплющуючи оптику. — Ви мене зараз запалите!
— Я готовий згоріти разом із тобою, Орбіто! — гаркнув Дрон, підливаючи спирту прямо на гарячу плату.
— Ні, це я згорю першим! — заперечив Марк, збільшуючи тиск поршня.
Іскри від тертя сипалися на підлогу, яка була суцільно засипана сухою тирсою та пороховим пилом від старих патронів!
— ГЕЙ! ВИ, ДВОЄ ІДІОТІВ! — загримів голос Стелли з - за бару. Вона перестрибнула через стійку, стискаючи свій величезний гайковий ключ. — ВИ ЗАРАЗ ВЕСЬ САЛУН НА ПОВІТРЯ ПУСТИТЕ СОБІ НА РАДІСТЬ! ПРИПИНИТИ ТЕРТЯ!
Але було пізно. Одна з іскор упала прямо в калюжу розлитого спирту біля столу Максимуса. Синє полум'я миттєво спалахнуло й поповзло до порохової бочки в кутку.
Максимус підхопив свій саквояж із грошима, Орбіта защабетала від захвату («Ой, який салют на мою честь!»), а Дрон із Марком стояли посеред полум'я з ганчірками в руках, дивлячись один на одного через дим.
— Знаєш, Дроне, — сказав Марк, коли довкола почало все тріщати. — А вечір перестає бути сумним.
— Та це найкраще побачення в моєму житті! — відповів Дрон.
© Tomas Blitz