Залізничні пристрасті

Розділ 17. На хвилях її дихання.

Тіло Ярини здригнулося від нового, гострого відчуття, що на мить змішалося з болем, а потім розчинилося у хвилі чистого, пекучого задоволення. Вона застогнала, глибоко, з самого низу живота, відчуваючи, як її "печерка" щільно обіймає його "спис", як її м'язи стискаються навколо нього, гаряче, волого. Сергій почав повільно рухатися, їхні тіла злилися в ритмічному танці, де він вів, а вона піддавалася, але водночас контролювала. Кожен його поштовх був обережним, неспішним, він прислухався до її реакції, до її дихання, до її стогонів, ніби музикант, який налаштовує інструмент, щоб досягти ідеальної гармонії. Її руки обіймали його шию, пальці впліталися в його волосся, тягнучи його ближче, і вона, насаджуючись на його "прутень", почала погойдувати стегнами, підлаштовуючись під його ритм. Її "печерка" сочилася, розігріваючись, і кожен його вхід викликав нову хвилю приємного тиску, а кожен вихід залишав відчуття солодкої порожнечі, що тут же знову заповнювалася його плоттю.
Ярина повільно насаджувалась на його "прутень" та п'янко стогнала, доки її бліді від природи щічки заливав хтивий рум'янець, а тіло пронизували хвилі нового, незвіданого блаженства, що змивало бруд минулого. Поштовхи Сергія ставали сильнішими, глибшими, але все ще контрольованими, а Ярина відповідала кожним рухом стегон, її власні м'язи ритмічно скорочувалися, обіймаючи його "спис". Вона відчувала, як її власна "печерка" ніби оживає, відгукуючись на кожен рух, вивільняючи приховані почуття, що десятиліттями були зачинені глибоко всередині.
Коли Ярина помітила, що її власний ритм все наростає, а її тіло тремтить від надмірного збудження, вона відчула, що час змінити позицію. З тихим, майже дитячим стогоном, вона нахилилася до нього, її гаряче тіло притиснулося до його, її груди, чутливі та ніжні, прим'ялися до його накачаних грудей. Сергій, відчувши її бажання, миттєво зрозумів її намір. З легким рухом він перевернув їх, опинившись зверху, ніби ведучи її у цьому чуттєвому танці. Її ноги обійняли його стегна, а його руки міцно тримали її сідниці, підіймаючи її, дозволяючи його "прутню" проникати ще глибше, до самого лона. Кожен його поштовх тепер був впевненішим, сильнішим, глибшим. Її "печерка" солодко обіймала його, стискалася навколо його "списа", а вона стогнала, і цей стогін був сумішшю болю, що минув, і блаженства, що наростало. Тіло Ярини горіло, кров пульсувала у венах, кожен нерв був натягнутий, як струна. Вона відчувала, як її власні соки рясно сочилися, змащуючи їхнє єднання, роблячи кожен рух ще більш хтивим, ще більш чуттєвим. Вона ясно відчувала свою розкішницю, яка нарешті знайшла своє вивільнення.
Яринчині пальці міцно вчепилися в Сергієві плечі, нігті впилися в шкіру, але це був біль насолоди, що лише посилював відчуття. Вона відчувала, як власне тіло напружується, як збудження наростає, досягаючи піку, немов хвиля, що готова розбитися об скелі. Її дихання перетворилося на швидкі, судомні зітхання, Сергій відчував, як її "печерка" стискається навколо його "прутня", як вона тремтить у його обіймах, як кожен її м'яз напружений до межі. Її тіло вигиналося, голова відкинулася назад, витончена шия напружилася, а уста відкрилися в безмовному крику насолоди. У цей момент, коли Ярослава дійшла до межі, коли її тіло здригнулося від останнього, найсильнішого імпульсу, Сергій теж віддався потужному виверженню, занурюючись в її "печерку" своїм теплом, відчуваючи, як його "спис" пульсує в ній. Вона сама відчула, як по її тілу прокочується хвиля блаженства, незрівнянна з усім, що було раніше. Це було як вибух, що змив весь бруд, всю огиду, залишаючи після себе лише чисте, палаюче відчуття.
Вони застигли на мить, важко дихаючи, притиснувшись одне до одного. Тіла були спітнілі, гарячі, вкриті піском, що прилип до шкіри, але це не мало значення. Лише їхні прискорені серця билися в унісон, їхні зітхання змішувалися в одне. Сергій, ніжний та турботливий, першим відновив дихання. Він акуратно, не поспішаючи, допоміг Ярині повільно піднятися. Хлопець обтрусив пісок з її ніг, з її стегон, злегка торкаючись її шкіри. Він обережно розрівняв та припідняв Яринці сукенку, яка збилася до талії, обережно застебнув ґудзик на шиї, розправивши тканину, ніби одягав на неї щось тендітне та дороге. Він провів рукою по її волоссю, прибираючи останні піщинки, що поналипали в холодних пасмах, ніби зорі, що всіяли небеса цієї ночі. Цей жест був таким несхожим на Юрія, таким повним поваги та ніжності, що Ярина ледь стримала сльози – сльози не горя, а вдячності та неймовірного полегшення.
Вони пішли, тримаючись за руки, босими ногами по прохолодному березі Дніпра. Місяць вже починав ховатися за обрій, а небо на сході ледь-ледь сірішало, натякаючи на світанок, котрий обіцяв запалити новий день буквально за кілька годин. Хвилі тихо нашіптували біля ніг, створюючи мелодію спокою та умиротворення, що огортала їх. Вони йшли так, наче весь світ належав лише їм двом, наче вони були єдиними живими істотами на планеті, і це відчуття було неймовірно солодким. 
Потім вони звернули на нічні вулички Черкас. Місто спало, але повітря було теплим і свіжим, напоєним ароматами квітучих лип та свіжої трави, що пробивалася крізь асфальт. Вони пройшлися по Хрещатику, головній вулиці, де зазвичай вирує життя, але зараз панувала тиша, лише вуличні ліхтарі відкидали довгі, химерні тіні. Їхні кроки лунали тихо, віддаляючись від Соборної площі, де дрімали історичні будівлі, повз охайні сквери та невеликі кав'ярні з темними вікнами. Вони мовчали, але їхні долоні, міцно стиснуті, говорили більше за будь-які слова. Ця нічна прогулянка була продовженням їхньої близькості, поглибленням єднання, яке щойно відбулося на пляжі. Кожен крок конкретно для Ярослави був свідченням того, що вона в безпеці, що вона вільна.
Лише перед самим світанком, коли небо вже набуло вогненної барви, Сергій провів Ярину до її квартири на Тарасковій. Він ніжним поцілунком торкнувся її чола, затримавшись на мить, і вона відчула, як тепло його губ наповнює її, проганяючи останні тіні минулого, ніби розчиняючи їх у повітрі. Зайшовши до квартири, Ярина не відчула тієї звичної порожнечі, що огортала її після зустрічей, після болісних спогадів, що виснажували її душу. Натомість, її переповнювало солодке, тягуче збудження, яке все ще пульсувало в її тілі, відлунюючи в кожній клітині. Вона скинула з себе сукню, що ковзнула по тілу, як друга шкіра, легко спадаючи до ніг, відчуваючи кожен свій вигин, кожну виїмку, яка щойно була об'єктом ласк. Дивилася на себе в дзеркало – її груди були злегка почервонілі, соски досі затверділі, а по внутрішній стороні стегон залишилися легкі рожеві сліди від його пальців. Її "печерка" все ще була вологою, у ній досі нило солодке, приємне збудження, легкий біль від п'янкого та сильного проникнення змішався з відчуттям наповненості та задоволення, що розливалося по ній, як теплий мед. Вона обережно торкнулася себе пальцями, відчуваючи ніжну пульсацію, що пробігала по її суті.
Ярослава зайшла у гарячу ванну. Вода, паруючи, обволікала її, занурюючи в обійми спокою та абсолютної, всепоглинаючої насолоди. Але цього разу це було не для того, щоб змити з себе огидні дотики, не для того, щоб очиститися від бруду, який невидимими плямами осідав на душі. Ні. Це було радше як посилення, продовження задоволення, що вже оселилося в її тілі, як спосіб всотати його кожною клітиною, зафіксувати це відчуття навічно. Вона заплющила очі, дозволяючи воді ніжно обіймати кожен її вигин, відчуваючи, як тепло проникає в кожну клітину, як м'язи розслабляються, а свідомість наповнюється світлом. В голові розносилася думка, про те, як же приємно повалятися в гарячій ванні після того, як з файним хлопцем вона щойно кохалася, після того, як її "печерка" була наповнена ним по саме лоно і її тіло отримало таке довгоочікуване звільнення, а потім ще й гуляла з ним, тримаючись за руки під місяцем, слухаючи хвилі та блукаючи сплячим містом. Це було не очищення, це було блаженство. Вона посміхалася, її усмішка була щирою, розкутою, такою, як донині ніколи й ніде. Вона була вільна. Вільна, приємно виснажена та збіса сонна... Дівчина стулила повіки і в напівдрімоті слухала таку заколисуючу тишу. Потім спокійно підвелася, вилізла з ванни, загорнула тіло рушником і, дійшовши до своєї кімнати, просто таки впала на ліжко, відчуваючи, як багато сили витратило її тіло цієї ночі. Це нагадувало ту приємну втому після сходження на Говерлу чи Магурку кілька років тому. І тепер, і тоді її тіло понад усе прагло тривалого відпочинку...
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше