Розділ 9. Морелева пелюстка на крижаних хвилях

Дні після зустрічі на вокзалі текли у звичному ритмі студентського життя, але віртуальний простір став ареною для нової, невидимої битви. Ярина, як і більшість її ровесниць, жила значною мірою в екрані телефону, і саме там розгорталася її драма очікування.
Сергій писав усе рідше. Його повідомлення ставали короткими, майже телеграфними, позбавленими будь-яких емодзі чи спроб підтримати розмову. На її розгорнуті запитання про його справи чи плани, він міг відповісти лише сухим "Нормально" або, що було ще прикріше, "Сорі, зайнятий". Жарти, той легкий флірт, що так заворожив її на вокзалі, зникли з його чату, немов і не існували. Кожна така коротка відповідь була для Ярини мікро-уколом, дрібною, але постійною краплею розчарування, що точила її надію. Вона намагалася виправдати його зайнятістю, справами, але десь у глибині душі вже зароджувався черв'ячок сумніву, який нив при кожному його "прочитано" без відповіді.
Зовсім іншою була ситуація з Юрієм. Його повідомлення надходили щодня, а то й по кілька разів на день. 

"Привіт, як минув твій день, Яринко?", "Що цікавого було на парах сьогодні? Розкажи детальніше" — він ставив запитання так, ніби дійсно уважно слухав її відповіді, запам'ятовував дрібниці, і навіть міг посилатися на них у наступних розмовах. Його тексти були наповнені різноманітними емодзі – посмішками, сердечками, знаками питання, що намагалися надати віртуальній розмові живості. Він постійно намагався затягнути розмову, навіть коли вона вичерпувала себе, перестрибуючи з теми на тему, ніби прагнув зайняти якомога більше її часу, заповнити собою весь її інформаційний простір. Яра відчувала, як він "нав'язується", але робив це так "по-доброму", так несміливо, що їй було незручно ігнорувати чи відмовляти йому. Вона відповідала з ввічливості, відчуваючи зростаючу, хоч і ледь помітну, втому від його надмірної присутності.
І ось, одного з вечорів, коли Ярина вже майже змирилася з "мовчанкою" Сергія, пролунав дзвінок. Це був він. Її серце знову затріпотіло, немов пташка в клітці. Голос Сергія, такий звичний у її мріях, прозвучав якось буденно:
— Привіт, Яр. Слухай, ми тут з Юрком думали… Може, прогуляємося в п'ятницю біля Дніпра? Кави візьмемо, печива. Як думаєш?
Ярина, почувши слово "ми" та "Юрком", відчула легкий укол розчарування, але думка про зустріч з Сергієм, навіть у компанії Юрія, миттєво переважила.
— Так, звісно! Із задоволенням! — її голос пролунав надто радісно, навіть для неї самої.
Вона завершила розмову, відчуваючи, як у ній розквітає тисяча нових надій. Запрошення від Сергія! Нехай і з Юрою, але ж це був його дзвінок, його пропозиція! Уява Яри, немов найталановитіший художник, одразу почала малювати ідеалістичні картини: вони троє сидітимуть на березі Дніпра, питимуть гарячу каву з термоса, дивитимуться на холодні хвилі, а Сергій буде жартувати, сміятися, кидати на неї ті самі бурштинові погляди.
Весь наступний день Ярина готувалася до п'ятниці з особливим трепетом. Вона перебирала гардероб, шукаючи щось, що було б водночас теплим, але підкреслювало б її ніжність, її дівчачу красу. Їй хотілося виглядати ідеально, немов на першому побаченні. Із особливою увагою вона обирала білизну. І тут її погляд впав на її персиковий купальник. Він був її вірним супутником у всіх водних пригодах вдома, у рідних Карпатах. Яра, будучи справжньою "моржихою", обожнювала купатися в холодній воді, і в її свідомості, це був ідеальний спосіб провести час, особливо коли на дворі кінець листопада. Вона відчувала непохитну впевненість, що Сергій неодмінно підтримає цю ідею, він же такий сміливий, такий вільний духом! Тому, як прихований символ її мрії та відкритості, вона вдягла свій персиковий купальник під теплий одяг. Він, ніжний, немов пелюстка абрикоса, лежав на її тілі, обіцяючи не лише тепло у холодних водах Дніпра, а й надію на тепло у її серці.
Нарешті настала п'ятниця. Яра, повна світлих очікувань, прибула на призначене місце в центрі. Уже тільки вийшовши з транспорту, вона почала озиратися. Її  погляд одразу ж почав шалено шукати серед невеликого натовпу знайому постать Сергія. Вона швидко озирнулася по бульвару, що простягався далі, її очі ковзали від одного дерева до іншого, від ліхтаря до лавки, в надії побачити його неймовірно пухнасте темно-русе волосся, його легку посмішку. Але Сергія не було видно. 

Нарешті вона наважилася спуститися вулицею до набережної.

Тоді розчарування, гостре і пекуче, як перший укус морозу, вже почало закрадатися в її серце. "Може, він ще не прийшов? Чи щось затримує?" – марно шукала вона виправдань, але порожнеча на тому місці, де вона очікувала його побачити, була надто відчутною.
Аж раптом ззаду почулося несміливе, майже шепітне "Привіт". Яра здригнулася. Вона одразу зрозуміла: "підстава". Усі її рожеві мрії миттєво розсипалися на друзки, як крихке скло, що розбивається об твердий камінь реальності. Повітря навколо ніби стиснулося, стало важким, і велетенська хвиля розчарування хлинула на неї, накриваючи з головою. Вона повільно, ніби з великим зусиллям, обернулася.
Перед нею стояв Юрій. Його обличчя було невиразним, а погляд – трохи розгубленим. Він ніяково тримав у руках термос і пакет з печивом.
— Привіт. А де, власне, Сергій? Відійшов десь. Чи знову, як тоді? — невпевнено запитала вона, її голос був ледь чутний, а надія, що він просто "відійшов", була настільки мізерною, що здавалася знущанням. Юрій відповів, що Сергій не прийде, бо "на халтурі". Знову. Все повторилося. 
Слова Юрія, немов важкі камені, впали на її сповнені надії крила, і вони миттєво обірвалися. Розчарування перетворилося на справжній гнів, гарячий і безпорадний. Усередині неї все стиснулося від образи та гіркоти. Вона не витримала. Її тіло, підкоряючись нестримному імпульсу, який не мав нічого спільного з логікою, раптом зірвалося з місця.
Яра, мов ошаліла, кинулася до берега Дніпра. Її руки, тремтячі від емоцій, швидко почали розстібати ґудзики пальто, потім зняла светр, кидаючи одяг просто на холодний пісок. Теплий верхній одяг, що мав захистити її від осінньої прохолоди, тепер здавався непотрібним тягарем, який заважав її миттєвому імпульсу. Під ним, як обіцянка несправдженої мрії, виблискував персиковий купальник. Його ніжний колір, що символізував її чисті надії та безневинність, тепер здавався майже знущанням на тлі її палаючого гніву. Вона нестримно побігла просто у воду, не відчуваючи холоду, лише прагнучи, щоб крижана, майже кришталева вода миттєво охолодила її палаючий гнів і спопеляюче розчарування.
Юрій стояв на березі, настільки шокований несподіваним вчинком Ярини, що просто застиг на місці, роззявивши рота. Його очі, широкі від подиву, миттєво пробіглися по її фігурі, що тепер була прикрита лише тонкою тканиною персикового купальника. Він бачив її підтягнуте, молоде тіло, що, незважаючи на холод, виглядало таким живим і спокусливим у водах Дніпра. У той момент, коли вона, розчарована і гнівна, шукала порятунку у холодній воді, його погляд затримався на її формах, на вигинах її стегон, на пружності її грудей, що виділялися під мокрим купальником. Це було не просто здивування. Фізична реакція була миттєвою і нестримною. Холодна вода та її імпульсивний вчинок, здавалося, зняли з нього будь-які внутрішні бар'єри. Саме в цю секунду, дивлячись на неї у воді, Юрій чітко зрозумів, що він хоче. Він хотів її. Він хотів затягти її в ліжко. І це бажання, грубе і примітивне, заволоділо ним повністю, витісняючи будь-який інший здоровий глузд.