Олена витягла деко з булочками, поставила на решітку й стягнула рукавицю зубами. На зап’ясті знову почервоніла смужка від опіку. У залі дзенькнув дзвіночок над дверима.
Годинник показував п’яту нуль сім. До відкриття залишалася майже година. Вона не замкнула двері після постачальника. І хтось зайшов, що викликало в жінки невелику роздратованість.
— Ми відчиняємось о шостій, — сказала вона, виходячи з кухні. — Перепрошую, я ще нічого не виставила.
Біля порога стояв чоловік у темній куртці зі світловідбивними смугами. З волосся на чоло стікала дощова вода. Він розглядав табличку з розкладом.
— А мені здалося, тут написано, що працюєте з пів на шостої, — відповів він. — Даруйте, після зміни вже погано бачу.
Він потягнув двері на себе, але зупинився, принюхавшись.
— А каву вже можна купити? Я заберу із собою.
Кавомашина прогрілася, чисті чашки стояли на столі біля цукорниці, а паперові — стовпчиком поруч. Олена глянула на його мокрі плечі.
— Заходьте. Тільки двері зачиніть, будь ласка.
Чоловік витер черевики об килимок і наблизився до прилавка. Під очима в нього залягли тіні, щоки заросли щетиною.
— Американо, якщо можна, — попросив він.
— Цукор додавати будете?
— Не буду, дякую, — поправив волосся чоловік.
Вона всміхнулася й натиснула кнопку на кавомолці. Чоловік розстебнув куртку. Під нею була сіра сорочка з кишенею на грудях.
— Десь неподалік працюєте? — запитала Олена, дістаючи паперовий стаканчик.
— У трамвайному депо. Зазвичай воджу, а сьогодні затрималися з вагоном. Додому йду повз вас. Давно хотів зайти, але постійно зачинено.
— То приходьте вдень.
— Удень я переважно сплю. Або знову на роботі, якщо графік побудований так.
Вона поставила каву на прилавок. Чоловік дістав телефон, щоб розрахуватися, і подивився крізь відчинені двері кухні на свіже деко.
— А це вже продається чи треба заслужити?
— Воно гаряче. Начинка обпече язик.
— Я обережно, — пообіцяв він із невимушеною серйозністю.
Булочка трохи зім’ялася в паперовому пакеті. Він розрахувався й відійшов до високого столика біля вікна. Вона повернулася на кухню.
Наступну партію булочок треба було змастити яйцем. Олена відкрила холодильник і завмерла, намагаючись згадати, навіщо саме.
— Вам не заважає, якщо я тут хвилин десять побуду? — озвався чоловік із зали.
— Не заважає, — відповіла вона. — Тільки стільці не знімайте, я підлогу ще не домила.
Коли він допив каву, Олена саме несла до комори два ящики з молоком. Верхній почав сповзати. Чоловік підійшов і підхопив його знизу.
— Куди поставити? — запитав він.
Вона показала на стелаж. Він відніс обидва ящики, а потім повернувся до дверей.
— Булочка добра. Язик цілий, не обпікся, — сказав він, застібаючи куртку.
— Приходьте ще. Але краще після шостої, — відповіла Олена.
— Спробую підлаштувати трамваї.
Вона засміялася. Чоловік коротко всміхнувся їй і вийшов під дощ.
Наступного ранку до пекарні зайшов лише прибиральник із сусіднього офісу. Купив два пиріжки й поскаржився на погоду. Потім прийшла помічниця, за нею посипалися замовлення, і до обіду Олена встигла забути про раннього відвідувача.
Він з’явився в четвер, коли вона протирала скло вітрини.
— Сьогодні шоста дванадцять, — повідомив чоловік, показуючи їй екран телефона. — Я виправляюся.
— А я вже думала, що розклад надто не підходящий.
— Це в мене розклад такий складний. А у вас хотілося б відпочити.
Вона приготувала каву й потягнулася до кришок для стаканчиків.
— Можна у звичайну чашку? — попросив він. — У мене є час.
Олена поставила перед ним білу чашку. Чоловік обхопив його долонями й подивився на випічку.
— Така сама булочка ще є?
— Сьогодні з грушею. Яблука постачальник привіз такі, що навіть мені соромно було щось із них пекти.
— Тоді з грушею. Я Марко, до речі.
— Олена, — відповіла вона й витерла руку об фартух, хоча він не простягав своєї.
Марко помітив її рух, але нічого не сказав. Сів біля вікна, розстебнув куртку й відсунув телефон подалі від чашки. Поки він їв, до пекарні зайшла жінка із сусіднього будинку. Довго вибирала між сирником і запіканкою, купила буханку хліба, а біля дверей, все ж таки, повернулася по сирник.
— Вона завжди так? — запитав Марко, коли вони залишилися самі.
— Інколи повертається тричі. Головне — не прибирати щипці.
— У мене одна пасажирка питає, чи їду я до ринку. Щодня. Їздить зі мною вже другий рік. Схожа ситуація, — усміхнувся.