Залишся, коли розвидниться

Розділ 1. О п'ятій нуль сім

Олена витягла деко з булочками, поставила на решітку й стягнула рукавицю зубами. На зап’ясті знову почервоніла смужка від опіку. У залі дзенькнув дзвіночок над дверима.

Годинник показував п’яту нуль сім. До відкриття залишалася майже година. Вона не замкнула двері після постачальника. І хтось зайшов, що викликало в жінки невелику роздратованість.

— Ми відчиняємось о шостій, — сказала вона, виходячи з кухні. — Перепрошую, я ще нічого не виставила.

Біля порога стояв чоловік у темній куртці зі світловідбивними смугами. З волосся на чоло стікала дощова вода. Він розглядав табличку з розкладом.

— А мені здалося, тут написано, що працюєте з пів на шостої, — відповів він. — Даруйте, після зміни вже погано бачу.

Він потягнув двері на себе, але зупинився, принюхавшись.

— А каву вже можна купити? Я заберу із собою.

Кавомашина прогрілася, чисті чашки стояли на столі біля цукорниці, а паперові —  стовпчиком поруч. Олена глянула на його мокрі плечі.

— Заходьте. Тільки двері зачиніть, будь ласка.

Чоловік витер черевики об килимок і наблизився до прилавка. Під очима в нього залягли тіні, щоки заросли щетиною.

— Американо, якщо можна, — попросив він.

— Цукор додавати будете?

— Не буду, дякую, — поправив волосся чоловік.

Вона всміхнулася й натиснула кнопку на кавомолці. Чоловік розстебнув куртку. Під нею була сіра сорочка з кишенею на грудях.

— Десь неподалік працюєте? — запитала Олена, дістаючи паперовий стаканчик.

— У трамвайному депо. Зазвичай воджу, а сьогодні затрималися з вагоном. Додому йду повз вас. Давно хотів зайти, але постійно зачинено.

— То приходьте вдень.

— Удень я переважно сплю. Або знову на роботі, якщо графік побудований так.

Вона поставила каву на прилавок. Чоловік дістав телефон, щоб розрахуватися, і подивився крізь відчинені двері кухні на свіже деко.

— А це вже продається чи треба заслужити?

— Воно гаряче. Начинка обпече язик.

— Я обережно, — пообіцяв він із невимушеною серйозністю.

Булочка трохи зім’ялася в паперовому пакеті. Він розрахувався й відійшов до високого столика біля вікна. Вона повернулася на кухню.

Наступну партію булочок треба було змастити яйцем. Олена відкрила холодильник і завмерла, намагаючись згадати, навіщо саме.

— Вам не заважає, якщо я тут хвилин десять побуду? — озвався чоловік із зали.

— Не заважає, — відповіла вона. — Тільки стільці не знімайте, я підлогу ще не домила.

Коли він допив каву, Олена саме несла до комори два ящики з молоком. Верхній почав сповзати. Чоловік підійшов і підхопив його знизу.

— Куди поставити? — запитав він.

Вона показала на стелаж. Він відніс обидва ящики, а потім повернувся до дверей.

— Булочка добра. Язик цілий, не обпікся, — сказав він, застібаючи куртку.

— Приходьте ще. Але краще після шостої, — відповіла Олена.

— Спробую підлаштувати трамваї.

Вона засміялася. Чоловік коротко всміхнувся їй і вийшов під дощ.

Наступного ранку до пекарні зайшов лише прибиральник із сусіднього офісу. Купив два пиріжки й поскаржився на погоду. Потім прийшла помічниця, за нею посипалися замовлення, і до обіду Олена встигла забути про раннього відвідувача.

Він з’явився в четвер, коли вона протирала скло вітрини.

— Сьогодні шоста дванадцять, — повідомив чоловік, показуючи їй екран телефона. — Я виправляюся.

— А я вже думала, що розклад надто не підходящий.

— Це в мене розклад такий складний. А у вас хотілося б відпочити.

Вона приготувала каву й потягнулася до кришок для стаканчиків.

— Можна у звичайну чашку? — попросив він. — У мене є час.

Олена поставила перед ним білу чашку. Чоловік обхопив його долонями й подивився на випічку.

— Така сама булочка ще є?

— Сьогодні з грушею. Яблука постачальник привіз такі, що навіть мені соромно було щось із них пекти.

— Тоді з грушею. Я Марко, до речі.

— Олена, — відповіла вона й витерла руку об фартух, хоча він не простягав своєї.

Марко помітив її рух, але нічого не сказав. Сів біля вікна, розстебнув куртку й відсунув телефон подалі від чашки. Поки він їв, до пекарні зайшла жінка із сусіднього будинку. Довго вибирала між сирником і запіканкою, купила буханку хліба, а біля дверей, все ж таки, повернулася по сирник.

— Вона завжди так? — запитав Марко, коли вони залишилися самі.

— Інколи повертається тричі. Головне — не прибирати щипці.

— У мене одна пасажирка питає, чи їду я до ринку. Щодня. Їздить зі мною вже другий рік. Схожа ситуація, — усміхнувся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше