Диму без вогню не буває : Ребека

-Дональд! Ти все ще тут ?- кричала наша начальниця, міс Холпі . 
-Вже їду  до  замовників . Просто ..
- Та хоч криво . Щоб я тебе не бачила !- після цих слів я миттю вибігла  на вулицю .
Добре ,що весь матеріал був на комп'ютері інакше  ,,міс-я-ще-якби-молода-і-крута " не дала би мені навіть подихати  спокійно.

Я - Ребека Дональд  ,рекламний агент . Мені 24 років і   зараз я їду  розмовляти про замовлення  з донькою мера , Анастасією .
Моя машина стояла біля офісу .
-Якого  ...- машина поліцейського підперла мою крихітку - ще цього не  вистачило .
Я роздивлялась по сторонах і побачила що можливий власник машини стоїть біля нашої начальниці і   мило  говорить . А вона рада старатися .
- Ух , яка ! Чоловіка і дітей має , а до інших заграє , якби  мале дівчисько . - я фиркаю і стараюся привернути  увагу водія .
Спочатку мені хотілося посигналити , але подумавши  я копнула машину і вона заграла  ,,чудову мелодію" .
- Гей  , дівко , що ти робиш ?- привабливий брюнет зі суворим поглядом відлучився від своєї  ,, дами " і поспішив  вправляти мені мізки .
- Привертаю  вашу увагу , пане ....
- ..Дрейк .  А не можна було просто почекати ?!- на мене дивляться лютим  поглядом .
- Ой , вибачте мене  , просту смертну , що  так невчасно потривожила вашу царську персону . Але  якщо Марс увійшов в фазу Венери  , а вона подіє на Вас , то не могли би ви посунути свій ридван ?
Чоловік склав руки на грудях .
- Ви при  свому розумі ? -  поліцейський прищурив очі і довго дивився на мене .
- ..точно не при вашому ...- буркнула я - При свому , дякую за турботу  , але я й справді поспішаю .
- Я теж , знаєте не стою на місці. - я хмикаю  і Дрейк  уважно дивиться на мене - Представтесь .
Цей командний тон мені не сподобався , але я лише склала руки  на грудях  і відповіла :
- Я  Ребека Дональд . А ви ?
-Шериф , Максиміліан Дрейк .-  шериф уважно стежив за моїми емоціями .
Але я везуча сьогодні . Цей чоловік  мрія всіх жінок  нашого міста . Ми навіть сміємося   з подругами , що всі жінки які сидять  закриті в поліцейському відділі самі туди  приходять зі словами  ,,Візьми мене . Я була дуже поганою дівчинкою . "

Від тих спогадів я ледь стримую сміх , але все ж таки мої  очі сміються і Ліан  так само складає руки на грудях   і  дивиться на мене з цікавістю . Так   він  і справді симпатичний .  Високий , підтягнутий брюнет з карими  , пронизливими очима  навіть мені довподоби . Але блиск очей.. ой , лишенько .
- Приємно  познайомитись , шерифе . Гарного Вам  дня . Надіюся Вас більше не зустріти . - краще би я того не казала ,  але я врятувалася  сідаючи в машину .
- Взаємно , красуню ...- ледь чутно відповів брюнет і відїхав  зі шляху .

  Їхати до будинку мера виявилося недовго . Але мені не давали спокою думки про шерифа. Ну чого я так в'їлася ? Може він не такий вже й поганий . Не можна судити ось так відразу по людині . Дурна я ! Але .... таким самим був Біл . Коли ми познайомились він  блищав харизмою і вродою . Ми зустрічалися 2 місяці .  Але я швидко розкусила його душу .   Ця зараза хотіла використати мене для своїх брудних справ , добре що зараз він  поїхав далеко .   
    Я зупинилася біля брами і пояснила охороні, що і до чого . Охорона по рації передала . Поки я чекала відповіді , я зрозуміла що на годиннику 8 вечора  . А це значить   , що  ще трохи і я буду вдома  , разом з котиком Джейсом і сестрою  Ванесою . 
- Міс Дональд , вас чекаю  в  кабінеті  містера Сальваторе. - я кивнула на знак подяки і  припаркувавшись   наткнулася на дворецького . 
- Доброго вечора , міс Дональд . Я вас проведу .
- Дякую , буду вам дуже вдячна . -я посміхнулася і пішла  за чоловіком.
Але як тільки зайшла в дім то  відразу  почала розглядати інтер'єр . Вишуканість та елегантність  була присутня у всьому .  Настрій піднявся  вгору , але не надовго ...
Постріл  лунав з другого поверху , якісь люди почали бігати біля мене  , чи то охорона , чи то прислуга .  Потім ще один постріл  , мої руки та ноги заклякли на місті . Від страху я не могла  рухатись . Але мозок та інстинкти почали волати : РУХАЙСЯ !
Перед очами я побачила як двері відчиняються і хтось кидає газову  гранату  . Я нічого не бачу , але ховаюся біля шторів . Мені погано ... руки трусяться , а ще я  почала відчувати що хочу спати  , у голові паморочиться . Але я чую голоси :
- ... труп тут залишати ?
- Так , це доказ нашого триумфу .
- А де ця рекламшиця ? Мені  Джек сказав , що вона на підході .
... лярва...там десь . - я чула тепер лише фрази .
- Вона .....не зробить .
Я відчула запах диму і зрозуміла , що почалася пожежа . Треба рухатися і викликати поліцію .
Закривши очі  і порахувавши до 5 я трохи себе опанувала . Вбивці вже пішли ...не переживай ...вбивці пішли на 1 поверх .
Я вийшла з укриття і рванула кудись подалі від диму. В кишені я відчула телефон .  Треба подзвонити поліції ...
- А ну стій!- я почула як хтось біжить . Такий знайомий голос у тої людини  був , я десь його чула . - Стій ! Я кому кажу .
Але я  бігла , я чула постріли . Мені здалося ,що один раз мене чуть не підстрелили . Але я бігла. І побачила двері у якусь кімнату .
,, Господи , хоч би вони були відкриті !"
Ооо ,так ! Я швидко зайшла у схованку і сховалася у шафі . Банально ? Так . Але я зможу подзвонити .
Тремтячими руками я подзвонила до поліції .   Коли дзвінок  закінчився , я відчула що падаю на коліна . Мені стало зле . Запах диму почав заповнювати легені .
-  От зараза ...- прошепотіла я і втратила свідомість.
Мені здавалося ,що це мій кінець . Я подумки прощалася зі світом . З  батьками , з сестрою , з подругами і навіть з тим шерифом .
І все ж таки він нічого так .... Якщо виживу , вибачусь.