ЕПІЛОГ

Тим чудовим ранком король і та дівчина, яка вкрала його серце, не залишились у тому лісі й на хвилинку. Разом із солдатами вони повернулись до столиці. Ну… хто повернувся, а хто вперше прибув у місце, де населення було більше десяти людей. І це було помітно, щойно вони перетнули міські ворота.

Елін з цікавістю розглядала кожний будинок дорогою до цитаделі. І головне — її страх зник майже на сто відсотків: із Томасом і вартою можна було бути в повній безпеці.

Торговці вигукували ціни, діти бігали бруківкою, а глашатаї проголошували новини — для дівчини це було так цікаво, що наступний тиждень пара провела за межами стін цитаделі.

А у простому одязі Томас був більше схожий на якогось майстра, а не на короля. Лише подекуди деякі перехожі патрулі дивувались, побачивши короля на шумних вулицях міста.

Елін стала місцевим королівським лікарем. Її вміння лікувати та магія, якою вона користувалася, швидко зробили її відомою. Тепер ніхто не міг звинуватити її у злих намірах. Сама історія з Томасом стала доказом її доброти.

Томас теж був зайнятий по самі вуха. Повернення до обов'язків короля було просто миттєво необхідним. Його перші рішення були, як не дивно, військові: більший контроль кордонів, посилення патрулів у лісах біля столиці. Але, що теж важливо, король зняв заборону на магію на своїх землях.

І щоразу, коли хлопець бачив Елін у своєму ліжку, він розумів: це було неминуче рішення ще з першого дня в тому лісі.

Але, на жаль, народ таке рішення не хотів сприймати — боявся. Та минуло небагато часу, і все змінилось: розвиток науки, лікування, вплив на військо і багато іншого пішло на користь королівству.

Саме це рішення дозволило Нуарону стати найсильнішою державою у регіоні. Інші країни теж запроваджували подібні зміни, але вже було запізно.

Згодом, коли Томас вів за ручку свою Елін теплими вечорами, він навчився більше не приховувати своїх емоцій та не боявся цілувати дівчину на людях, які знали, що вона маг.

Потім, увечері, вони частенько сідали біля фортечної стіни, спостерігали захід сонця і мовчки тримали один одного за руки. Кожен думав про своє: Томас згадував той самий ліс, у якому він ледь не загинув, а Елін була вдячна, що в той момент їй потрібно було назбирати важливої трави для зілля.

І ліс, де колись Томас був поранений, де страх і біль переплелися з ніжністю та турботою, залишився позаду. Але пам'ять про ночі поряд з Елін, про довіру і тепло, яке вона принесла, назавжди залишилася з ним. А потім вона кожного разу притулялась до нього ближче і грілась у холодну ніч.