Глава 3

Та це були лише дрібниці порівняно з тим, що чекало на неї після корпоративу. Коли свято закінчиться, саме їй доведеться прибирати залу, збирати брудний посуд, мити підлогу й повертати офіс до звичного порядку. Та й під час самого святкування вона не матиме права розслабитися. Варто комусь випадково розбити склянку чи тарілку — Ліза повинна була миттєво все прибрати, щоб ніщо не зіпсувало атмосферу вечора.
Втім, її це зовсім не засмучувало. За роботу на корпоративі платили за подвійним тарифом, а це означало додатковий заробіток. Зарплата її й без того влаштовувала, а можливість отримати ще більше грошей лише додавала гарного настрою.
Свого керівника вона досі жодного разу не бачила. На роботу її приймали працівники відділу кадрів, хоча компанія належала саме йому. У колективі тихенько шепотілися, що він уже кілька років розлучений і сам виховує шестирічну доньку. Більше про нього майже ніхто нічого не знав.
Лізі було цікаво побачити людину, яка змогла створити таку успішну компанію. Тому, щойно корпоратив розпочався, вона раз у раз визирала з-за дверей, сподіваючись хоча б краєм ока побачити свого загадкового начальника.
Тим часом Роберт уже давно перегорнув сторінку їхнього спільного життя. Він без жодних вагань підписав документи про розлучення, які Ліза подала кілька тижнів тому, і навіть не згадував про жінку, з якою колись будував майбутнє.
Поруч із новою коханою він почувався щасливим і безтурботним. Поки вони жили окремо, усе здавалося майже ідеальним. Та Роберт навіть не здогадувався, що справжні випробування почнуться лише тоді, коли вони вирішать жити під одним дахом.
Нарешті до офісу зайшов власник компанії.
Високий, підтягнутий, елегантно вдягнений, із впевненою поставою та спокійним поглядом. Він привітався з працівниками, усміхнувся кільком колегам і рушив до святково прикрашеної зали.
«Який же він гарний...» — мимоволі промайнуло в голові Лізи. — «Було б чудово, якби Роберт колись побачив мене поруч із таким чоловіком. Новий, успішний, солідний... Та ще й власник великої компанії. От тільки це лише красиві фантазії. Навряд чи він бодай погляне в мій бік. Я для нього звичайна прибиральниця. Такі чоловіки зазвичай закохуються в жінок свого кола — красивих, освічених, упевнених у собі...»
Вона тихо усміхнулася власним думкам і повернулася до роботи.
Та не всі були такими байдужими до неї.
Один із молодих охоронців уже кілька днів нишком спостерігав за новою прибиральницею. Йому подобалася її природна врода, скромність і спокійний характер. Кілька разів він навіть хотів підійти й познайомитися, але щоразу в останню мить бракувало сміливості.
Начальник же, схоже, навіть не знав про її існування.
І Ліза чудово це розуміла. Якби вона хотіла хоча б привернути його увагу, їй довелося б постати перед ним зовсім іншою — у дорогому костюмі чи вишуканій сукні, з бездоганною зачіскою та впевненістю справжньої бізнес-леді. Саме таких жінок зазвичай можна було побачити поруч із чоловіками його рівня. Прибиральниць вони поважали за чесну працю, але майже ніколи не сприймали як можливих супутниць життя.
Перед Лізою ніби відкривалися дві дороги.
Перша — прийняти залицяння молодого охоронця, який уже давно дивився на неї із симпатією.
Друга — колись повернутися до професії, побудувати кар'єру, стати жінкою того рівня, яка могла б без сорому стояти поруч із таким чоловіком, як її начальник.
Та зараз вона не хотіла поспішати.
Найперше їй потрібно було зрозуміти саму себе. Чи справді вона мріє про життя поруч із великим бізнесменом? Адже за дорогими костюмами, розкішними автомобілями та успішними угодами нерідко ховаються постійний стрес, компроміси й необхідність приховувати справжні емоції. До того ж вона ще навіть не була впевнена, що цей чоловік їй справді подобається. Можливо, її просто вразив його статус.
Зараз вона не хотіла втрачати найцінніше — свою незалежність.
Думки про повернення до столиці все ще жили в її серці. Вона знала, що колись знову орендує квартиру, знайде хорошу роботу за спеціальністю й почне життя спочатку. Але не тепер.
Зараз їй була потрібна тиша.
Після нескінченних перегонів, постійної відповідальності, боротьби за кар'єру та болючого розлучення вона вперше за довгий час могла просто спокійно жити.
Миючи підлогу, вона більше не думала про невдалі стосунки чи зруйновані мрії. Вона могла зупинитися, зробити ковток гарячої кави, вдихнути на повні груди й відчути, як поступово повертається душевний спокій.
У великому місті вона весь час кудись поспішала. Там потрібно було все контролювати, ухвалювати десятки рішень і відповідати за кожну дрібницю.
А тут час ніби сповільнився.
Тут співали птахи, вулиці не потопали в нескінченному шумі, а вечорами можна було просто дивитися на захід сонця й не думати ні про що.
Навіть працюючи прибиральницею, Ліза знаходила в цьому своє маленьке щастя. Грошей вистачало на життя, а іноді вона навіть могла відкласти трохи на майбутнє.
Можливо, саме така проста робота й стала тим перепочинком, якого її душа так давно потребувала.
І вперше за багато років вона зрозуміла: справжній успіх — це не лише висока посада чи велика зарплата. Іноді найбільше багатство — це внутрішній спокій, який нарешті повернувся в її життя.