Тепер все буде по іншому

— Ну що ти готова? — Запитує Роберт у Лізи!

Вони збиралися піти в ресторан у єдиний їхній вихідний!

— Так, ходімо! Я готова.

Роберту було 37, а Лізі майже тридцять, вони жили разом вже майже вісім років.

Вона одягнула довгу червону сукню із довгим вирізом на нозі, волосся хвилями розвивалося на її плечах, темноволоса красуня, поруч її дзвіниця чоловік Роберт здавався трішки нижчим за неї, до того ж воня одягнула високі підбори, які йому завжди не подобалися, але дуже личили  їй.. 

— Після ресторану підемо в театр? Що скажеш? — Запропонувала Ліза!

— Добре, підемо!

А Роберт вже давно жив по інерції, ніби плив по течії сімейного життя, поки одного разу до них на роботу не прийшла молода красива блондинка.. От вона і кинулася йому в око, та про це згодом.. А зараз вони обидвоє вдавали вигляд що щасливі разом, хоча все давно вже було зовсім не так. Роберт жив своїм життям, а Ліза була зайнята роботою, раз  місяць їм вдавалося разом вирватися десь в ресторан чи кіно.. Та цього було не достатньо для створення сімейного тепла і затишку.. Для цього було потрібно дещо більше — це любов. Кажуть що з появою дітей зміцнюються стосунки, та це діє так далеко не у всіх, особливо коли пари віддалені одне від одного.. Роберт хотів пожити для себе, а Ліза не перечила йому у цьому плані.. Так з виду красива пара, а всередині стосунків не все так гладко, віддаленість і цьому мабуть передував егоїзм, задоволення власних потреб було на першому місці, від цього страждають багато сімей, одною із яких була Ліза і Роберт. Можливо щось і могло врятувати їхні стосунки, та для цього потрібне було бажання хочаб одного із них.. Поки що бажання не було у жодного із них.. Здавалося б що любов давно і непомітнто минула, а натомість наступили сірі будні. Ця точка і стала відправною. В таких самих умовах живе багато сімей, та проте не всі про це говорять, вдаючи вигляд що все в порядку. Посидівши в ресторані вони пішли у театр, купили квитки і сіли на останній ряд.. Хто б міг подумати, рніше вони трималися за руку, дивилися закоханими очима одне на одного, всього декілька років все змінили, і наступило віддалення, непомітно для них обох.

— Ну як тобі опера? 

— Сподобалася! Дякую за вечір! 

Вони стояли на набережній і милувалися природою, красою озера, у вечірній час доби, і на озері було видно як у зеркалі сяйво місяця, на мить вони подумали що ще не все втрачено, і все можна змінити, та в наступну мить знову повернулися до свого звичного стану.. Зранку Ліза пішла на роботу, як і завжди, вона працювала в аптеці керуючою, робота їй подобалася, але те про що вона мріяла завжди відрізнялося від того чим вона займалася. Вона мріяла грати на піаніно, і навіть у школі вона ходила на музичні гуртки.

— Привіт усім! — Промовила Ліза до дівчат які продавали  фармацефтів.

— Привіт! — Вони відповіли їй.

— Ну що, як у вас справи? Все добре?

— Так! — Відповіла одна з дівчат.

На роботі її всі поважали, але вона завжди ставила кордони між дружбою і роботою, тому на роботі у неї були із робітниками більш ділові стосунки, вона хотіла мати подругу, справжню, можливо не одну, щоб можна було десь сходити, розвіятись, прогулятись чи просто поговорити було із ким.. Вражаюче як є багато людей, серед натовпу і людей самотніх, навіть у великих родинах.. Та поки що робота займала весь її вільний час, прийшовши у свій кабінет, вона взялася розбиратися із паперами які навалилися за вихідні. 

" Ось ми вже сім років у шлюбі, напевно що потрібно буде відмітити, — розібравшись із паперами думала Ліза. Прийду скоріше додому, зроблю йому сюрприз, у нас давно не було романтичних вечорів, я вже й не пам'ятаю коли ми останній раз отак сиділи разом вдома лише удвох. Куплю собі красиву білизну, по дорозі додому.."

По приїзді додому на неї вже очікував сюрприз, та зовсім не такий який вона очікувала побачити, у їхній спільній спальні вона побачила Роберта із якоюсь напівоголеною блондинкою, схоже на якусь прелюдію яка була між між ними.. Вона не закатала скандал, не влаштувала показову істерику, а просто зачинила двері і пішла, пройшовши біля сто метрів, вона щойно усвідомила де вона знаходиться, всі ці сто метрів йдучи пішки вона була шокована тим що її сімейне життя руйнувалося на очах, вона думала:

" І як давно він мені зраджує, невідомо? А втім цього й слід було очікувати, у нас вже давно було не все впорядку, я зрозуміла що мене розчарувала не тільки сама зрада, а й саме те що в одну мить міг зруйнуватися мій звичний ритм життя, моя зона коміорту в одну мить могла почати тріщати по швах, і тепер все залежало лише від мене, мегі або сказати йому правду, або зробити вигляд що нічого як і не було, вдати вигляд що я нічого не бачила. А що буде далі, раптом із часом він захоче бути із нею, і сам мені про це скаже. Поки що я не готова до змін, я краще зроблю вигляд що я нічого не побачила, прийду додому як і завжди. Гірше за все мабуть те що я його майже не ревную, скільки сімей живуть так коли одне з подружжя не знає або здогадується про зради іншого, але вдає вигляд що нічого незнає, статистика показує що багато.. Я мабуть увійду у це число, поки що буде так як і раніше, а там побачимо.. — Вона подивилася на годинник. — Так зараз п'ята година, я зазвичай поверьаюся додому у шостій, ще одну годину я прогуляюся парком, посиджу на лавочці, і прийду так як ніби із роботи, добре що він мене не побачив. Багато жінок бувши на моєму місці, мабуть би сказал  що я зовсім не плважаю себе, але це не про повагу, а про те чи готова я було змінити життя у цей момент, моя відплвідь однозначно що поки що ні. Тому що я жила у його квартирі, я сама раніше жила у селі, там не було ніяких перспектив, ні роботи, та ще й село знаходилося далеко від міста.. — Йдучи вулицею, вона й сама незчулася як опинилася у парку, у якому вона збиралася прогулятися... — Ну ось я і на місці, В мене є хороша робота недалеко від нашої квартири, хороша зарплата і саме зараз я не готова до змін."