Розділ 5

Яну трясло. Не від холоду. Не від страху. А від усвідомлення того,що випадковий незнайомець цілує її так, наче божевільний. Вона дивувалась і своїй реакції. Не хотіла,щоб минав цей вечір. Не хотіла,щоб зник цей Март.
Яна ловила провал за провалом. З ніби вдалих стосунків щоразу виростало велике ніщо. Щоразу вона дякувала за досвід. Тішила себе тим, що бодай якийсь час була щасливою і воно того коштувало. Та насправді то був обман. Ніщо не варте розплати самотністю і болем. Вона зареклася, що буде обережна наступного разу. Закривалась в собі. Перемикалась на проблеми рідних і друзів, прикидаючись, що в самої все добре, що впоралась. І ніхто не уявляв як вона втомилась обпікатись, як озирається на зради, нерозуміння і сльози. «Мені порою здається, що живу з мужиком», «Мені з тобою нецікаво», «На відстані кохання не живе», «невже тобі мало заробітку тут» - такі слова вона чула багато разів.  Ніхто не опікав її, не турбувався, не лікував, не вирішував її проблем, не прикривав і , може, не любив. А може любов то лиш вибрик уяви. Вона – лише спалах ейфорії? Чому вона минає, чому провокує?. Щоразу, думаючи про зради, Яна розуміла, що їй шукали заміну бо вона сама зраджувала себе в намаганнях бути хорошою зразковою дівчиною. Прагнучи втекти від самотності, назвати себе чиєюсь дівчина стримувала своє я, а коли воно вилазило назовні партнери враз розуміли, що Яну не кохають. Їй траплялись слабкі чоловіки. Поряд з її внутрішньою сміливістю і вмінням долати труднощі їхня «мужність» виявлялась напускною і несправжньою. Егоїстичні сильні половини, виявляючи поряд слабку жінку з сталевими яйцями, тікали в пошуках ніжних тупих фіфочок.
Яна давно вибрала бути собою. Не підлаштовуватись під чоловіків, а бути чесною перед собою. Змирилась,що буде усе долати одна. І тут Март. Трохи страшно. Трохи дивно. Як буде цього разу. А чи буде взагалі? Хотілося б…
Вона глянула йому у вічі: великі темні очі, обрамлені довгими віями заворожували блиском. Торкнулась обличчя, колючої щетини, занурила пальці у нестрижені темні пасма, обійняла за шию. Хлопець притиснув її міцно і поцілував у чоло. У цих діях не було хіті чи пристрасті. Це були обережні спроби вивчити одне одного, лишити свої сліди, позначити і зав’язати вузли на пам'ять. Март узяв у свої руки Янині долоні, помітив тату біля великого пальця:
-У тебе крихітна ручка. Тендітні пальці. Love. Лишила тату на згадку про кохання?
-Ні. Зробила бо думала, що так знайду його швидше. Думала, що воно вписується в моє життя. Тепер же не певна.
-Мала невдачу?
-Хіба одну?
-Може це й на краще. 
-А ти кохав?
-Хтозна. В стосунках перебував. Думав,що любив, але з часом ейфорія минала. Розриви давались мені надто легко... Я ніколи довго не сумував, не цікавився чимось вселенським, типу, всеохоплюючого кохання. У чоловіків потреби дуже прагматичні.

-Я розумію про який прагматизм ти говориш - засміялась Яна.

-Про борщ і попрані шкарпетки, звісно ж ...

Ще трохи погуляли парком, говорили , сміялися і до решти випили час. Коли їхав до Києва все прокручував у голові останню добу, Янин сміх луною котився у голові, висипаючи по тілу мурашки.