Розділ 1.

З кого ж, врешті,все починається?

Чи можемо ми керувати стрічкою своїх поразок чи ми природжені невдахи?

Колесо подій непідвладне нам?

Черговий літак додому. Яні знову не пощастило з начальником. Знову не виплатили всього. Знову важка розмова з татом. Знову сльози мами. Дівчина дістала пляшечку нових парфумів, куплених в «duty free», пурхнула на зап’ястя і сконцентрувалася на ароматі. Терпкий і пряний, теплий і ледь різкуватий. Вона обожнювала парфуми: купувала і колекціонувала. Більшістю були чоловічі бо мали характер, не були нудотні і компенсували відсутність чоловіка в її житті -  Гідного чоловіка. Іноді все, чого вона хотіла – відпочити в обіймах своєї людини, вдихнути рідний запах, перевести дух бодай на день. Але ніде в світі їй досі не стрівся той, хто б заповнив пустку. Та чи й існує він?
Самотність дивна річ: до неї звикаєш і насолоджуєшся тим, що можеш робити, що захочеш. Ти відкритий і вільний. І муки самотності десь навіть приємні на смак,але то найбільша омана. Самотність пожирає, накриває, наче лавина і душить. Весь світ стає тісною коміркою, в якій боїшся дихати, бо знаєш, що кисень одного дня закінчиться. І хай ти можеш обрати будь кого принагідного, щоб скувати його, а він тебе, будь кого бідного чи багатого, простого чи складного, в результаті з хмари всіх чіпляєшся за того, хто трапився в мить, коли вже не витримуєш.

«Як же дотягти цю важезну валізу латунів до «шаленої черепахи»? Навіщо я вожу стільки речей? » - так вона думала щоразу і тепер.  Бумц. Брязь. Клац. 
От же ж бляха!
У валізки відлетіло колесо. 
- ну ти й незграба! – почула Яна від подруги-колеги.
- Знаю. Цить.

-Вам допомогти? – озвався незнайомий хтось.
- Ні – ні. Дякую.

На Яну з подивом глянула подруга Ліля:

-Ото дурне. Хай би допоміг. Та що ти як дика.
-Перестань. Все гаразд. Майже дійшли.

Не любила бути клопотом комусь. Горда і мужня, впевнена і різка знала, що впорається сама. Як завжди. Та, що хотіла спокою і опори була опорою собі і іншим.