Глава 10. Андрій ♡

♡

– Дідько, Еванс! Куди ти закинув мій одяг? – крикнула Марго, закутавшись у простирадло.
– Що знову сталося? – відкривши одне око, запитав у дівчини.
– Я не встигла! Розумієш? – фиркнула дівчина у відповідь, в метушні шукаючи свій одяг.
– Заспокойся, – наказав я та потягнув її за руку. – Зараз скажемо водієві, нехай він привезе тобі новий одяг. Марго, в цьому немає проблеми.
– Ти розумієш, що я хотіла аби все було ідеально? Не встигла прокинутися, а вже все пішло шкереберть. Дідусь приїхав і забрала його не я, а сестра. Дідько! – прошипіла дівчина. Я лиш посміхнувся, милуючись її ранковою злістю. Волосся скуйовджене, помада занадто стійка, тому що в деяких місцях ще виднілись її сліди. Без зайвого одягу, лише в простирадлі. Мій друг бажав продовження, а я вперто ховав його бажання.
– Зробимо так: ти зараз йдеш до душу, а я тим часом відправлю водія за одягом. Потім ми поснідаємо і ти спокійно поїдеш додому. Дідусю скажеш, що запрацювалася на роботі. Гаразд? – запитав дівчину, дивлячись у її втомлені очі.
– Гаразд. Нехай так і буде. Нічого кращого зараз не придумаєш, та й не дуже хочеться, – відповіла дівчина.
– От бачиш, який я винахідливий. За такий чудовий план можна й подяку отримати, – рука торкнулась її животика. Не встигнувши навіть договорити, дівчина відразу мене відштовхнула й піднялася з ліжка.
– Я йду до душу.
– Можна я з тобою? – запитав, дивлячись очима кота зі «Шрека».
– Розслабся, Челентано!
– Що я там не бачив, – закотивши очі, фиркнув я. У відповідь я побачив красивий середній палець дівчини, яка сховалася за дверима кімнати. Ото вже відьма. Ну що, які висновки, хлопче? Дівчина прекрасна в ліжку, тому не дивно, що брат не хотів від неї йти. Я б теж не йшов від такої, заради марної розмови з батьками. Вона перша дівчина, яка дійсно пручалася, коли я хотів затягнути її в ліжко. Мені подобається її гострий язичок, особливо на смак. Проте... Я не хочу стосунків, а ще більше не хочу мати сім'ю з дітьми, які виносять мізки, але від сексу з цією кароокою відмовитися вже не зможу. Можливо вільні стосунки? Андрій, ти впевнений, що після цієї пропозиції виживеш? Не факт, але спробувати можна. Піднявшись з ліжка, зателефонував водієві й попросив, щоб той привіз одяг. Пізніше пішов до гостьової ванни й прийняв ранковий, холодний душ. В кухні на нас чекав сніданок, а дівчини все не було й не було, тому я вирішив перевірити як вона. Піднявшись з дивану, почув дзвінок у двері. Михайло приніс одяг. Я піднявся на гору та тихенько постукав у двері.
– Що там таке? – крикнула дівчина, випустивши щось з рук. – Дідько!
– Ти вирішила зруйнувати мій дім?
– Тільки цим і марю. Що ти хотів? – роздратовано запитала Маргарита.
– Одяг приніс.
– Та невже, – відповіла дівчина та відкрила двері. Позаду її ніби ураган пройшов, а вона занадто усміхнено забрала з рук пакет й закрила двері. Здається мені, що потрібно викликати клінінгову компанію.
За двадцять хвилин дівчина все-таки спустилася до кухні. На її тілі красувалася вузька сукня за коліна, неймовірно блакитного кольору. Волосся легкими локонами спадало на її відкриті плечі, а на руці красувався незмінний золотий годинник.
– Дякую за одяг, Андрій Олександрович. Говорити, що гроші поверну – не буду. Вважатиму це вашим скромним подарунком, – сказала дівчина. – Їсти не буду, адже мало часу залишилося. Дякую за гарно проведений час. Мені було приємно мати з вами справу. Гарного дня і до зустрічі на роботі, – обережно торкнувшись мого плеча, пішла. Залишивши позаду неймовірний запах свого тіла. Ну ж бо, Андрій! Визнай, що вона найкраща дівка, яка в тебе була.

Я пішла з будинку хлопця з гордо піднятою головою, а тепер мрію так само зайти у свій. Припаркувавши автівку, яку до речі не віддала Андрію, підійшла до дверей свого будинку і завмерла. Почувши сміх дідуся – мороз пройшовся по тілі. Здається, що там не тільки його голос... Все! Не потрібно параної. Підняла голову й зайшла до будинку. Негайно! Де це було бачено, щоб Левінські когось боялися!? Пішла. Натягнувши на себе маску байдужості, відкрила двері. Сміх припинився.
– Мабуть, сестричка приїхала! – радісно вигукнула стерва.
– Клич її, – почула голос дідуся.
– Мене не потрібно кликати. Я сама приходжу, – відповіла я, дідусеві. Посмішка засяяла на моєму обличчі, коли я побачила пульсуючі вени на шиї дідуся. Я готова, а чи готовий ти? – Я щиро перепрошую за своє запізнення. Робота не відпускала, тому не змогла вас забрати з аеропорту, – перевела свій погляд на бабусю. – Ох, бабусю ти теж приїхала. Я така рада вас всіх бачити, – сказала я з такою щирістю, що ледь не знудило.
– Внучко, яка ж ти в нас красуня! – сказала моя бабуся та підійшла до мене. Обійнявшись з нею, підійшла до дідуся та протягнула руку. Він зверхньо подивився на мене, навіть не піднявшись зі стільчика, проте руку потиснув. Мені хотілося втекти від них. Всі проти мене. Абсолютно всі... але ж хіба втеча це вихід?
– Сідай поїси, доню! Ти ж, мабуть, нічого не їла на роботі, – від гидкого голосу, скривилася. Марія вирішила йти напролом, але я теж не здамся.
– Мамусю, я так вдячна тобі за те, що ти переймаєшся моїм здоров'ям, але я б краще чогось випила, – збоку почувся кашель, але він явно не від застуди. Тато був здивований. Я підійшла до бару й дістала своє улюблене вино. – Мабуть, червоне сухе підійде.
– Відколи це ти п'єш, внучко? – почула я сталевий голос діда.
– Ох, вже давно. Це її улюблене заняття, крім гулянок до ранку, – відповіла сестра, сміючись.
– Я не тебе запитував, Катерино! – сказав дід, чим змусив мене здивуватися. Сівши за стіл, зробила невеликий ковток вина та підступно відповіла.
– З того часу, коли вас тут немає... Але зараз не про це, – перевівши свій погляд на сестру, запитала. – Як твоє здоров'я після невдалої вечірки? Водій говорив, що тебе знудило прямо в машині. Жахіття... – дід запитально подивився на Катю, а та від сорому почервоніла. Не бажаючи чути її ридання, обернулася до тата. – А ти татусю вже розповів нашим бажаним гостям, що сьогодні летиш до Америки? Назавжди...
– Досить! Що за цирк ти влаштувала? – крикнув батько, піднявшись зі свого місця.
– Андрій, це правда? – запитав дід.
– Тату, я зараз поясню все.
– Це я зараз поясню всім вам як потрібно поводитися, коли я знаходжуся у цьому будинку, – батько спокійно сів за стіл й опустив голову, наче школяр, отримавши двійку.
– З вашого дозволу, – сказала я та піднялася зі стільчика.
– Сядь, – спокійно велів дід.
– Мене чекає робота, – відповіла я.
– Я сказав сядь, – голосніше промовив дід. 
– А я сказала, що мене чекає робота. Я не маю бажання бути присутньою у ваших сімейних мелодрамах. Гарного дня!