Глава 5. Андрій ♡

♡

Дурне дівчисько все-таки вискочило з моїх рук й знову втекло посеред робочого дня. Цікаво, що робиться в її маленькій голові, коли вона тікає на очах в боса? Ніякого самозбереження. Я чесно хотів вибачитися, але якщо вона не бажає мене слухати, тоді я нічим не допоможу. Біля кабінету мене зустріла Інна яка, мабуть, чекала вчорашнього продовження. Так, іноді я сплю з підлеглими, а що робити коли часу на вибір нема? Та й, ця дівка знає своє діло. Відкривши дівчині двері, я зайшов за нею.
– У мене до тебе серйозна розмова, – заявила дівчина, сідаючи на край стола.
– І яка ж? – запитав я, підійшовши до неї та торкнувшись рукою її оголених ніжок.
– Чому це новенька йде коли їй заманеться?
– А ти ревнуєш? – мені подобається її обурені губки, тому підсунувши дівчину трохи далі, розсунув їй ніжки та торкнувся язиком її губ.
– Андрію, я серйозно! – злегка мене відштовхнула.
– Інно, заспокойся. Немає причин для ревнощів, тим більше я з тобою розділяю лише ліжко, нічого більше. Тому якщо ти не хочеш забути й про це, будь добра не починай цих безглуздих розмов, – звичайно дівча образилося, але не потрібно переходити меж. Занадто я цього не люблю.
– Вибач, котику! Я просто подумала, що між вами щось є і...
– І ти просто зараз гарненько вибачишся. Під столиком, – очима вказав на робоче місце й дівчина відразу зрозуміла хід моїх дій. Після солодкого мінету, дівчинка встала з колін та поцілувала мене в губи.
– Розберись з Маргаритою Андріївною саменька, – Інна лише посміхнулася й вийшла в зал. Ох, мабуть, Марго не солодко буде працювати з Інною. Весь день провів за документами. Ті чортові партнери взагалі не хочуть йти на поступки. Не вбачають в мені надійного керівника, придурки! Батько сердиться, що я не можу їм догодити, але що як їм нічого не подобається. Всі мої плани – лайно, які ніяк не збільшать прибутки. Так говорить чортів Левінський – головний інвестор моєї компанії. Придурок ще той! Сонно потерши очі, почав збиратися додому.
– Що це в біса таке!? Я прийшла сюди працювати чи слухати немічні погрози у свою сторону? – в мій кабінет забігла Марго. Така вся на нервах, мабуть, Інна попрацювала добряче над її нервовою системою.
– Марго, що таке? – ніби нічого не розумію, відповів я.
– Не прикидайся, Андрію! – вона вперше назвала мене на ім'я. Від цього її «Андрію» мурашки по шкірі пробіглись. Дивне відчуття, яке змусило мене задуматися на секунду.
– Якщо ви з нею спите, то це не означає, що вона має право зі мною так говорити.
– Я можу й з тобою спати, – на долю секунди лице дівчини набуло червоних кольорів й вона втратила свою недоторканість разом з мовою. Цим можна було насолоджуватися вічністю, але в наступну ж секунду на її обличчі з'явилася байдуже маска.
– Впевнений, що вистачить сил? – мабуть, вона сміється з мого виразу обличчя, тому що тепер червоний я. Чи думав, що таке почую від дівчини, яка спить з моїм братом? Ні!
– Що таке? Дар мови пропав? – глузувала Марго.
– Думаю в яких позах тебе сьогодні...
– Стоп! – Марго показала жестом, що далі продовжувати не потрібно.
– Якщо ти хочеш володіти моїм тілом, потрібно спочатку мене нагодувати, потім гарненько потерти мені спинку в гарячій ванні з пінкою, а тоді вже втілювати свої мрії в реальність, – граєшся дитинко? Мені подобається... Така кумедна й сексуальна водночас. Гаразд, сьогодні граємо за твоїми правилами.
– Як скажеш, дитинко.