Розділ 8

Пекучий смак віскі відчувався, коли наші язики необережно спліталися, а губи рухалися в такт. Мої руки опустилися на його шию. Ніжна шкіра палала під моїми пальцями. Я ще сильніше потягнулася до нього, забувши про свою гордість та ясний розум. Його руки ніжно лягли на мою оголену спину. Він легко водив своїми пальцями по ній, змушуючи моє тіло затремтіти від бажання. Я задихалася від браку кисню, але не могла змусити себе перервати цей поцілунок. Макар першим відсторонився. З моїх вуст вирвався розчарований стогін, а я ще міцніше заплющила очі. Чомусь боялася дивитися на нього. Що, як він зрозуміє? Зрозуміє, що я пам'ятаю все та обманюю його? Відчула, що Макар забрав свою руку з моєї спини. Мені чомусь одразу ж стало холодно. На своїх губах відчула легкий дотик. Я розплющила очі, зустрічаючись з його темним поглядом. Він легко провів великим пальцем по моїх губах. Вони пекли від нашого поцілунку, але мені хотілося більшого.

— Навіщо ти так мучиш мене, Мелісо? — пошепки спитав Макар.

Він важко видихнув, опускаючи свою руку. Чоловік швидко поцілував мене в чоло, а тоді ліг на ліжко, заплющивши очі. Я шоковано дивилася на нього, коли усвідомлення з'явилося в моїй голові. Це я поцілувала його! Я хотіла більшого з ним, і якби він не зупинився, то я б піддалася йому. Своїми пальцями я мимоволі торкнулася губ, що затерпли від поцілунків. Я опустила погляд на Макара. Його тихе мирне дихання дало мені зрозуміти, що він заснув. Я підвелася з ліжка та забрала його сорочку. Повісила її на спинку одного зі стільців. Мій погляд знову знайшов чоловіка, що уже повернувся на бік. Я схопила ковдру та підійшла ближче до ліжка. Деякий час просто дивилася на нього сплячого. Він був таким милим та красивим у цей момент. Я завжди любила прокидатися першою, щоб ще дивитися на нього. Легка усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли я поринула в приємні спогади. Я нахилилася до нього та вкрила його ковдрою, випадково торкаючись пальцями шкіри Макара. Мене наче струмом вдарило в самісіньке серце. Я різко відійшла на декілька кроків, а потім поспішила до виходу. Вже біля дверей я зупинилася. А якщо йому стане погано? Якщо Макару буде потрібна моя допомога? Я намагалася переконати себе, що залишаюся у номері Макара не через своє бажання, а через свої хороші наміри. Та хіба мої наміри могли бути хорошими, якщо я жадаю знищити його? Я заплуталася... Дуже сильно заплуталася і нічого не розуміла. Макар поводився так, наче і не зраджував мені, але ж я бачила все на відео, а ще та сережка. Всередині був страх, що я здамся, знову довірюся йому, а він зробить мені боляче. Хіба можна довіряти тому, хто вже одного разу зрадив?

Я охопила руками свої коліна, сидячи на кріслі. Весь цей час мій погляд був зосереджений на чоловікові, що міцно спав на ліжку. Мені б хотілося заснути в його обіймах, як колись, але я не могла собі дозволити так сильно опуститися. Я вирішила, що посиджу тут деякий час, щоб переконатися, що Макар в порядку, а потім просто втечу до себе. Я зручно поклала голову на спинку крісла, а мої очі мимоволі заплющилися. Можливо, вино так подіяло на мене, але я не зчулася, як заснула.

Яскраве світло змусило мене неохоче розплющити очі. Я скривилася, відчуваючи неприємний біль у шиї. Тихо застогнала, а тоді завмерла, коли зрозуміла, що перебуваю не у своєму номері. Мій розгублений погляд знайшов Макара, що сидів на ліжку та дивився на мене, насупившись. Дідько! Я заснула та не встигла втекти звідси непоміченою. Мої щоки почервоніли, коли я згадала вчорашній поцілунок.

— Що ти тут робиш? — спитав Макар, хриплим голосом. Він прочистив горло. — Я вчора багато випив, здається. Не пам'ятаю, як потрапив сюди.

— Я привела тебе, — тихо відповіла. — Ти зовсім не пам'ятаєш нічого, що сталося потім?

Напружений погляд Макара змусив і мене напружитися. Він раптом зблід.

— Я тобі щось зробив? — спитав чоловік.

— Ні.

— Будь ласка, Мелісо, скажи правду. Я зробив тобі боляче? Вимагав щось від тебе чи торкався?

Я була спантеличена від того, як налякано він говорив це. Мабуть, алкоголь вчора дав йому зелене світло. Тверезий він би не цілував мене так у відповідь. Я мала б радіти, що він не пам'ятає нашого поцілунку, але чомусь мене це не надто тішило.

— Ти нічого не робив, Макаре. Я привела тебе в номер, а ти одразу ж ліг на ліжко та заснув.

— Але... — Він опустив погляд на свій живіт. — Я без сорочки.

— О! Я зняла її з тебе. — Мої щоки знову почервоніли. Ще й Макар так дивно глянув у мою сторону. — Вона була мокрою, тому я вирішила, що буде краще, якщо ти спатимеш без неї.

— Ем, дякую, — сказав він, піднявши одну брову. — Чому моя сорочка була мокрою?

— Ти впав у сніг, — відповіла я, не стримуючи свого сміху. — Послизнувся на вулиці та впав. Тобі було так весело, що я ледве забрала тебе звідти.

Я засміялася, згадуючи той момент, коли він лежав у тому снігу. Зосереджений погляд Макара, змусив мене припинити сміятися.

— Щось не так? — розгублено спитала.

— Все так. — Макар легенько усміхнувся мені. — Можу хоч весь день падати, аби лише бачити твою усмішку.

Я хмикнула та підвелася з крісла, поправляючи сукню на собі.

— Вмієш ти говорити красиві слова, — прошепотіла я, — але тепер уже вони мене не чіпляють.

— Тепер уже? — перепитав він.

Я напружилася, коли зрозуміла, що сказала лишнє. Швидко відвела погляд та знервовано постукала пальцями по своїй нозі. Макар не повинен навіть здогадуватися, що я все пам'ятаю.

— Це так, — буркнула я та байдуже махнула рукою, — до слова. Піду вже!

Я розвернулася, щоб поспішити до виходу. Хотілося якнайшвидше піти звідси.

— Ми можемо поснідати разом? — раптом за моєю спиною спитав Макар.

На декілька секунд я задумалася, прикусивши нижню губу зубами.

— Можемо, — прошепотіла я та коротко кивнула головою. — Через годину в ресторані.

Не дочекавшись його відповіді, я швидко поспішила геть. Коли опинилася у своєму номері, то почала знервовано намотувати круги по кімнаті. Навіщо я поцілувала його вчора, а тепер погодилася на цей сніданок? Макар подумає, що я піддалася йому нарешті, знову закохалася. Я глибоко вдихнула, спрямувавши погляд у вікно. Мені терміново треба вирішити, що робити далі, бо такими темпами усі плани нещадно зруйнуються.

Я швидко прийняла душ, переодягнулася в теплі штани та светр, а також зробила легкий макіяж. На вулиці знову сильно сніжило, тож взувши черевики та вдягнувши куртку, я вийшла зі свого номера. Коли прийшла до ресторану, то помітила Макара за одним зі столиків. Він сидів, спершись головою на свою руку, а поруч з ним стояла склянка з водою. Мене чомусь так розсмішив його неохайний вигляд, що на моєму обличчі з'явилася усмішка.

— Виглядаєш не дуже, — сказала я, зупинившись біля нього.

Я опустилася на стілець навпроти нього. Макар глянув на мене своїми темними очима з почервонілими білками.

— Не дозволяй мені більше ніколи так напиватися, — сказав він. — Сьогодні у мене страшенно болить голова, а ще я готовий випити усю воду світу.

Він зробив великий ковток напою, змушуючи мене тихо засміятися. Я сперлася щокою на свою руку, спостерігаючи за ним.

— Ну, я не завжди буду поруч, щоб відвести тебе в номер, зняти твою сорочку, вкрити тебе ковдрою...

— Навіть не віриться, що ти вчора була така добра, — перервав мене Макар. — І що найгірше — я цього не пам'ятаю.

— Виходить, що у нас обох часткова амнезія.

— Сподіваюся, що це востаннє, — пробурмотів чоловік. — У фільмах сюжети з втратою пам'яті завжди здавалися мені найтупішими.

— І як ти ставишся до цього зараз? — поцікавилася я, уважно дивлячись на Макара.

— Це серйозна проблема, в результаті якої усі страждають.

— Я не страждаю, — байдуже сказала, знизавши плечима.

— Тоді я радий за тебе.

І на цьому Макар замовк. Здається, він не був у настрої говорити ще хоча б щось. Ми поснідали разом, а потім знову зустрілися з замовниками, щоб прийняти остаточні рішення щодо проєкту. Цю ніч я провела у своєму ліжку, а зранку ми з Макаром поїхали додому. Напруга між нами була трохи меншою, аніж у перший день відрядження, але наші стосунки все ще були надто незрозумілими. Відверто кажучи, тепер уже я раділа, що він не пам'ятав про наш поцілунок. Мені було б занадто соромно перед ним і перед собою за те, що я здалася.

— Завтра у тебе вихідний, — сказав Макар, коли допоміг мені занести валізу до моєї квартири. — Тобі потрібно відпочити після дороги.

— Добре, — погодилася я, піднявши на нього свій погляд. — А ти?

— У мене більше обов'язків, аніж у тебе.

— Справді. Ти ж бос.

Я зчепила руки перед собою. Між нами повисла зніяковіла тиша. Ми деякий час мовчки дивилися одне одному в очі, і кожен з нас думав про щось своє. Я задумалася про те, що буде далі з нами? Я знала, що шансу більше нема, а кінець буде болючим для нас обох. Моя помста зробить мені боляче також, але це ніщо в порівнянні з тим, що я відчувала у вечір аварії.

— Я вже піду. Відпочивай!

Я кивнула головою, а Макар вийшов з моєї квартири. Я зачинила за ним двері та втомлено видихнула, тягнучи до своєї спальні валізу. Довгий час розкладала речі, а потім прийняла ванну та нарешті лягла спати. Після морально та емоційно важкого відрядження, я спала наче вбита. Прокинула вже близько обіду від телефонного дзвінка. Трохи скривилася, коли побачила на екрані, що до мене телефонує мама. Як виявилося, бабуся для чогось хоче поговорити зі мною. Це мене здивувало, адже вона ніколи не цікавилася моїм життям. Про що вона хоче поговорити? Так, бабуся вже довгий час хворіла. Ще раніше тато казав, що їй залишилося мало. Невже кінець вже близько?

Мені не хотілося заходити в рідний дім, але я вирішила таки поговорити з бабусею. Можливо, це востаннє я бачитиму її. На щастя, Ангеліни не було вдома. Я легко постукала у двері бабусиної кімнати, а тоді зайшла всередину. Старенька була прикута до ліжка. Її зморщене обличчя було блідим, навіть страшним. По моїй спині пробігся мороз, і я здригнулася. Вона побачила мене і простягнула мені свою руку. Я повільно підійшла до неї ближче. Ця жінка ніколи не торкалася мене, не обіймала. Я все ж легко прийняла її руку.

— Мелісо, ти прийшла, — прохрипіла вона та прокашлялася. — Я хотіла поговорити з тобою перед смертю.

— Чому ви так кажете? — спитала я.

— Бо я знаю, що скоро мене вже тут не буде.

— І про що ви хочете поговорити?

Я з очікуванням подивився в карі очі жінки. Вона дивилася на мене у відповідь, але здавалося, ніби її погляд проходив кудись повз.

— Ти не моя внучка, — раптом сказала вона. Я завмерла на місці від її слів. — Тому я ніколи не любила тебе, Мелісо.

— Що ви таке кажете? — здивовано спитала я.

— Моя донька не народжувала тебе, — продовжила говорити жінка. — І Олександр не твій батько.

Я похитала головою, заперечуючи її слова. На очах з'явилися сльози, і я різко відпустила руку старої. Вона бреше! Обманює мене, щоб вкотре зробити мені боляче. Це брехня! Стара шизофренічка вирішила повністю добити мене.

— Це не так! — майже виплюнула я. — Ваша брехня не виправдає вашу ненависть та ваші принизливі слова, які я чула протягом усього свого життя.

— Твоя мати — сестра Олександра, — сказала жінка. — Вона померла під час пологів.

— Що? — ошелешено спитала я, а по моїй щоці потекла сльоза.

— Бідолашна померла тоді, коли народжувала тебе. Ти вбила її, Мелісо.

— Ні! — Я різко похитала головою, відступаючи до дверей. — Ні! Ні! Ви брешете! Це неправда... Неправда...

Я раз за разом повторювала ці слова, доки не вибігла з її кімнати. Нова порція зібралася на моїх очах, а я міцно стиснула пальцями ремінці своєї сумочки. Це не може бути правдою. Не може...