Розділ 6

Я сиділа на дивані, закутавшись у теплий плед. Мені не хотілося нічого, тому я просто обіймала свої коліна, намагаючись зігрітися. У будинку не було холодно, але я чомусь тремтіла з тієї миті, як Макар пішов. Уже було далі за другу годину ночі, а він так і не повернувся. Я не хвилювалася за нього, мабуть, але і не могла зрозуміти свої відчуття. Коли він цілував мене... Чорт, мені це подобалося! Але жахливе усвідомлення та емоції ненависті змусили мене зламатися та ридати перед ним. Макар був шокований, а ще, здається, йому боліло не менше. Тільки цього мені було мало. Я хотіла, щоб він страждав ще більше.

За думками я не помітила, як минула ще одна година. Так багато часу пройшло відтоді, як Макар пішов. Де він зараз? Я підвелася з дивана та підійшла до скляних дверей, що вели на терасу. Звідси було видно сходи. Я побачила чоловіка, що сидів на них, опустивши голову. Відчуття полегшення з'явилося всередині, коли я побачила, що він повернувся. Я вийшла на вулиці та повільно підійшла до нього, сильно закутавшись у плед. Мої кроки не були тихими, тому Макар знав, що я поруч, але він так і не підняв голову.

— Тобі соромно дивитися мені в очі? — спитала я, зупинившись навпроти чоловіка.

Він швидко глянув на мене та одразу ж відвів погляд.

— Я не мав торкатися тебе, — холодно сказав він. — Мені здавалося, що ти згадаєш усе, коли ми поцілуємося. Я не очікував, що ти почнеш плакати.

— Я намагалася відштовхнути тебе від себе! Я говорила тобі, що не хочу цього.

— Знаю! — Макар шумно видихнув. — Я почуваюся останнім покидьком, Мелісо. Я не прошу в тебе пробачення, бо прекрасно знаю, що ти не пробачиш мені. Так само я не буду виправдовувати себе. Всього лише хочу, щоб ти знала, що я справді кохаю тебе. Все так складно... І мені, чесно кажучи, боляче від твого холодного ставлення до мене. Знаю, ти нічого не пам'ятаєш. Це... — Він замовк і раптом пильно глянув мені в очі. — Це повільно вбиває мене, Мелісо. Я розбитий, зневірений і зараз страшенно ненавиджу себе за свій вчинок.

— Макаре...

— Дозволь мені сказати все. Я так сильно втомився від твоєї ненависті, а тепер ти будеш ненавидіти мене ще більше. Це цілком виправдано. Коли ти плакала і дивилася на мене так, наче я був монстром, я дещо зрозумів.

— Що ти зрозумів? — тихо спитала я.

Він знову важко видихнув, а мій погляд прослідкував за клубком пари від його дихання. Мої стопи вже сильно змерзли, але я не хотіла поки повертатися в будинок.

— Я здаюся, — сказав Макар, глянувши на мене. — Я не буду намагатися зробити так, щоб ти згадала мене. Я не хочу цього більше, Мелісо.

Я завмерла, дивлячись на нього. Раніше він так загорівся ідеєю повернути мені пам'ять та заново закохати, а тепер здається. Здається після того, як я... Зламала його? Не знаю, але зараз він мав саме такий вигляд.

— Я зрозумію, якщо ти захочеш повернутися додому. На обід заплановано зустріч з замовниками, але я можу скасувати її, щоб відвезти тебе додому, або ж знайду якийсь автомобіль. Не певен, що ти захочеш їхати зі мною. З роботою... Ти хотіла звільнитися декілька місяців тому. Я не дозволив тобі, але зараз перечити не стану. Якщо ти захочеш піти, то я відпущу тебе.

— А якщо я захочу, щоб пішов ти?

Макар декілька секунд уважно дивився на мене.

— Тоді я піду, — впевнено відповів він. — Ти сама бачиш, що нам надто складно перебувати разом через мої почуття до тебе.

— Я подумаю над цим, — тихо сказала я.

Принаймні, поки я не планувала звільнятися, як і їхати звідси. Якщо Макар піде з компанії, то це потягне нас на дно, адже пошуки нового начальника можуть затягнутися. Я не хотіла, щоб колеги страждали через наше непорозуміння.

— Іди в дім, бо тут холодно, — раптом сказав Макар. — Можеш обрати для себе будь-яку кімнату на другому поверсі. Я не планую повертатися в будинок, тому тобі не варто боятися моєї присутності. У будь-якому випадку мають бути ключі від кімнат. Можеш замкнутися, щоб тобі було спокійніше.

Він говорив так, наче справді думав, що я настільки боюся його. Я могла б, але надто добре знала Макара.

— Тобі не обов'язково сидіти тут через мене. Я не боюся тебе, Макаре, бо знаю, що ти не зробиш мені боляче. Принаймні, не фізично.

— Я все одно залишуся тут, щоб не тривожити тебе.

Я не мала жодного бажання більше переконувати його в протилежному, тому просто пробурмотіла:

— Як бажаєш.

Я розвернулася та попрямувала в будинок, тремтячи від холоду.

— Я обіцяю, що більше ніколи не торкнуся тебе, — мовив Макар за моєю спиною. — Ніколи, Мелісо.

— Знаю, — пошепки сказала я.

Я зайшла в будинок, глибоко вдихаючи тепле повітря. Мені стало спокійніше, але я все ще почувалася жахливо через те, що відбувалося у нас з Макаром. До ранку я не могла заснути, адже думки надто сильно тривожили мене. Я обрала найменшу кімнату в будинку, щоб не спати в тій спальні, в якій ми з Макаром були разом минулого разу. Та все ж, спогади ловили мене всюди. У ванній кімнаті, у вітальні, на терасі... Я наче божеволіла. З самого ранку я поспішила до ванної кімнати, щоб привести себе в порядок. Наскільки я зрозуміла, Макар не збрехав, і ми таки справді приїхали сюди заради проєкту. Я швидко прийняла душ, адже навіть не могла дивитися на те джакузі. Потім я вдягнула чорні класичні штани та білий светр, а після цього взялася робити макіяж.

— Де повинна відбутися зустріч з замовниками? — спитала я, як тільки увійшла до кухні.

Макар мигцем глянув на мене, але одразу ж відвів погляд. Посеред ночі я інколи підходила до вікна, щоб подивитися на нього. Він справді всю ніч просидів на тих сходах. Зараз на ньому були інші речі. Схоже, він встиг переодягнутися.

— На місці будівництва, — відповів чоловік. — Це недалеко звідси.

— Чудово!

Мій погляд опустився на чашку з кавою в руках Макара. Я пам'ятала, де в цьому домі все стояло, але не могла так спалитися, тому почала відкривати всі тумбочки. Я знайшла каву, а також чашку для себе.

— У нас ще є дві години до зустрічі. Ми можемо заїхати в ресторан, щоб поснідати, — запропонував Макар. — Це робоча поїздка, тому можеш не хвилюватися.

Мабуть, він помітив, що я напружилася, якщо уточнив про наші виключно робочі стосунки.

— Не хочу снідати, — сказала я та натягнуто усміхнулася. — Мені вистачить кави.

Макар кивнув головою та підійшов до вікна на максимальну відстань від мене. Поки я пила каву, сидячи на стільці, він стояв на одному місці, задумано вдивляючись на вулицю. Згодом ми поїхали на будівництво. Все було максимально напружено, адже ми з Макаром майже не розмовляли. Все стосувалося виключно роботи.

Цей готельно-ресторанний комплекс виявився справді дуже великим, а це означало, що роботи буде багато. Я зупинилася біля фундаменту, де поки ще не було сходів. Макар з легкістю застрибнув туди, але мені б так не вдалося. Він нахилився до мене та простягнув свою руку в мою сторону. Макар раптом завмер, коли усвідомив свої дії. Він обіцяв не торкатися мене.

— Вибач, — пробурмотів чоловік.

Він уже збирався сховати свою руку, як я неочікувано для себе міцно схопила її. Наші погляди зустрілися, і я напружилася та навіть розгубилася.

— Мені потрібна твоя допомога, — прошепотіла я.

Щось схоже на легку усмішку з'явилося на його обличчі. Я опустила голову, а він потягнув мою руку вверх, допомагаючи мені піднятися на фундамент. Ми були так близько одне до одного, що носочки наших черевиків торкалися одне одного. Я підняла свій погляд до темних очей Макара, що надто уважно слідкували за мною. І я згадала... Згадала його теплі обійми та ніжні дотики, палкі поцілунки та пристрасні ночі з ним. Я хотіла цього. Так сильно хотіла, що це розривало мене зі середини, борючись з моєю ненавистю та образами. Я міцно заплющила очі та несвідомо потягнулася до нього.

— О, ви вже прийшли! — раптом заговорив незнайомий чоловічий голос.

Я різко відсторонилася від Макара та глибоко вдихнула. Мої щоки почервоніли, а всередині з'явився неприємний осад. Я майже здалася перед ним. Слабачка!

— Добрий день! — привітався Макар. Він махнув своєю рукою в мою сторону. — Це Меліса. Вона буде займатися дизайном вашого проєкту.

Ми швидко познайомилися з цим чоловіком, а пізніше підійшла ще і його дружина. Вони показували нам усі приміщення, коридори та кімнати, паралельно розповідаючи свої побажання. Я намагалася встигнути все записати та обдумати на краще. Наша зустріч достатньо затягнулася, адже роботи було багато.

— Сьогодні у нашому ресторані виступатиме відома джазова співачка, — раптом заговорила Анна — дружина замовника. — Не хочете приєднатися? Ми можемо забронювати для вас столик.

— Ні, ми... — почав Макар.

— Я б хотіла піти, — різко перервала його. — Люблю таку музику. А де цей ресторан?

— У тому готелі, в якому ви були на новорічному корпоративі, — пояснила жінка.

— Ми ж можемо поїхати туди одразу з речами? — спитала я, глянувши на Макара. — Мені не хочеться більше залишатися в тому будиночку.

Чоловік декілька секунд уважно дивився на мене, а потім коротко кивнув головою. Я відчула дивне полегшення всередині, адже тепер нам не доведеться жити разом.

Коли ми приїхали в будиночок, то я одразу ж почала збирати свої речі. На щастя, я вчора не розклала їх, тому довелося складати лише піжаму та особисті речі гігієни...

Я стояла біля дзеркала у своєму готельному номері, намагаючись застібнути блискавку на сукні. Руки боліли, але це мені ніяк не вдавалося. Я вже починала злитися, тому міцно стиснула зуби.

— Дідько! — буркнула я та втомлено опустила руки.

На мені була одна-єдина чорна сукня, яку я взяла з собою на всякий випадок. Все було б чудово, якби та блискавка піддалася мені. Я знову завела руки назад, торкаючись пальцями за бігунок. Здається, він зачепився за тканину. Тепер я почала хвилюватися, щоб не порвати сукню. У мене не було іншого вибору, як просити допомоги у...

Я вийшла з готельного номера, притримуючи вверх сукні. Я намагалася прикрити груди, тому міцно притискала тканину до себе. Я зупинилася біля дверей сусіднього номера. Макар оселився саме тут. Трохи знервовано почала жувати нижню губу, а потім таки видихнула і наважилася постукати у двері. Я схвильовано затремтіла в очікувані. Коли двері відчинилися, то я помітила здивований погляд Макара на собі. Він заворожено розглядав мене з ніг до голови. Його очі зупинилися на тому місці, де я притримувала сукню руками.

— Не можу застібнути блискавку, — пояснила я. — Ти допоможеш мені?

Він підняв погляд вверх. Я помітила, що його карі очі потемніли. Макар прочистив горло і відійшов вбік, дозволяючи мені пройти всередину. Я зупинилася в невеличкому коридорі. Коли оглянулася, то зауважила, що очі Макара блукали по моїй голій спині. Я дозволила собі довше дивитися на нього, аніж завжди. На ньому була біла сорочка та класичні чорні штани. Так просто, але він, дідько, був такий привабливий у цей момент! Я змусила себе відвернутися від нього.

— Я можу випадково торкнутися тебе, — сказав він за моєю спиною. — Не навмисно.

— Це не проблема, — пробурмотіла я.

Макар підійшов ближче. Я відчувала його тепло, запах та легкий вітерець від гарячого дихання. Він обережно схопив пальцями бігунок, намагаючись не торкатися ними моєї шкіри.

— Тут зачепилося, — почав пояснювати. — Я мушу...

— Все добре. Роби, що повинен.

Він нахилився ближче до мене. Його дихання лоскотало мою шию. Я не втрималася та повернула голову в сторону Макара, зустрічаючись поглядом з красивими темними очима. Моє тіло здригнулося, коли я відчула його палець під тканиною сукні. Дихати чомусь стало важче. Жар опустився від моїх щік до низу живота. Макар поправив щось своїми пальцями, а тоді з легкістю потягнув бігунок вверх. Він забрав руки від мене, але все ще продовжував стояти так близько. Я обернулася до нього обличчям та легко поклала долоню на його щоку. Щетина трішки колола мою шкіру, але мені так сильно хотілося торкнутися його. Я ніжно провела великим пальцем по його щоці, а він міцно заплющив очі. З його вуст вирвався важкий видих. Макар раптом нахилився ближче, притискаючись своїм чолом до мого. Чоловіче дихання стало уривчастим, наче він намагався вдихнути мій запах.

— Макаре, — прошепотіла я, змушуючи його розплющити очі. — Я... Я...

На язику крутилися одні-єдині слова, які я так і не змогла вимовити: «Я пам'ятаю. Пам'ятаю все, що було між нами. Просто прикидаюся, щоб зробити тобі боляче. Я знаю все, Макаре. Знаю про твою зраду. Знаю!». Ми дивилися одне одному в очі. Я наче мовчки говорила йому ці слова, але він не чув мене. По моїй щоці потекла одинока сльоза. Відчула, як Макар ніжно витер її своїм великим пальцем.

— І знову ти плачеш через мене, — тихо сказав він, поклавши свою долоню на мою щоку. — Я нічого не розумію, Мелісо.

Я опустила погляд, глибоко видихнула та забрала його руку від свого обличчя.

— Нам час іти, — мовила я.

Макар мовчки відійшов від мене на достатню відстань. Він нічого не сказав, але я почула його тихий смішок. Чоловік пройшов повз мене, а коли я оглянулася, то помітила, що він зупинився біля вікна, всунувши руки в кишені.

— Все правильно, Мелісо! — тихо заговорив він. — Тікай без пояснень, як ти завжди це робиш.

І я знову це зробила. Просто пішла геть, залишаючи його в мовчазній розгубленості.