Розділ 4

— Чому ти сидиш тут? — спитав Макар, коли увійшов в конференц-зал.

Я насупилася, дивлячись на нього у відповідь. З самого ранку ми зібралися на нараду, і я сіла на вільне місце у кінці стола. Мій погляд знайшов той вільний стілець поруч з місцем начальника, на якому я сиділа останніх декілька місяців.

— Вибачте? — перепитала я, піднявши обидві брови.

— Твоє місце он там! — втрутилася Ілона, махнувши рукою на вільний стілець.

— Не знала, що у мене вже тут з'явився свій куточок, — пробурмотіла я, але таки підвелася.

Макар пропустив мене першою і попрямував одразу ж за мною. Я відчувала його погляд на своїй спині. Це змусило мене напружитися. Він відсунув мені стілець та кивнув головою, щоб я сіла. Коротко посміхнувшись йому, опустилася на крісло. Він кинув якісь документи та креслення на стіл, а тоді теж сів на своє місце. Я пройшлася по ньому поглядом, зупиняючись на темно-сірому піджаку.

— Можу вас привітати, — почав говорити Макар, — адже з нового року проєктів значно побільшало. Окрім звичайних дизайнів кімнат, є ще й більш масштабні замовлення. Пам'ятаєте, наш новорічний корпоратив у горах?

Він глянув на мене, а я одразу ж відвела погляд. Намагалася виглядати максимально розгубленою, адже не мала б розуміти, що він має на увазі. Звісно, я пам'ятала новорічний корпоратив і все те, що сталося в ту ніч. Я почала знервовано перебирати пальцями, але потім міцно стиснула їх, щоб не виказати свого хвилювання.

— Власники готелю, в якому ми з вами жили, нещодавно закінчили будівництво нового готельно-ресторанного комплексу, — продовжив говорити Макар. — Вони запропонували нашій компанії зайнятися дизайном.

— Вау! — голосно сказала Ілона, не приховуючи свого захвату. — Це дуже крутий проєкт.

— І я вирішив, що ним займеться Меліса.

Я насупилася, глянувши на начальника. Наші погляди зустрілися, а його вираз обличчя чомусь був напруженим.

— Я?

— Ну, ти ж казала мені вчора, що хочеш трохи більше роботи. Я вирішив віддати цей проєкт тобі.

— Але це в горах, — зауважила я. — Мені доведеться працювати виключно з плануванням.

— Ну, чому ж? — Макар нахилився ближче до мене. — Ми поїдемо наступного тижня туди у відрядження. На декілька днів.

— Ми? — розгублено перепитала я.

— Так, ми вдвох. У нас буде можливість побачити все на власні очі, врахувати деякі деталі та поговорити із замовниками.

Я відчула, що мої руки почали тремтіти. У мене не було жодного бажання їхати з Макаром в іншу область удвох.

— Вибачте, — почала я, — а раніше я теж їздила з вами у відрядження?

Я пильно подивилася на Макара, який відвів погляд і швидко прочистив горло. Помітила, що він розстібнув верхній ґудзик своєї сорочки, наче йому було важко дихати.

— Ні, це буде вперше, — відповів він.

— Я б хотіла відмовитися, — впевнено сказала я.

Макар різко подивився на мене тим своїм улюбленим поглядом начальника. Він зчепив руки перед собою, схиливши голову в мою сторону.

— Причини? — спитав бос.

— Мені цей проєкт здається не надто цікавим, — відповіла я та байдуже знизала плечима. — Нема чогось кращого? Наприклад, торгового центру?

Я знала, що ризикую, згадуючи останнє відрядження Макара. Він же тоді нібито їхав для того, щоб домовитися щодо проєктування торгового центру. Декілька секунд ми мовчки дивилися одне на одного. Я намагалася тримати максимально спокійний вигляд.

— Цей готельний комплекс - це найкращий проєкт за останній час, — заговорив Макар, не відриваючи від мене свого погляду. — Не втрачай таку можливість, Мелісо.

Я кивнула головою, опустивши погляд на свої руки. Він проігнорував моє зауваження щодо торгового центру, або ж не сприйняв це серйозно. Я швидко постукала пальцями по столу, обдумуючи свої дії. Була більш ніж певна, що він не просто так хоче поїхати зі мною у відрядження. Макар же нібито націлений знову закохати мене в себе. Та я теж маю свої плани, про які він навіть не здогадується. Можливо, це відрядження наблизить мене до помсти? Я б хотіла якнайшвидше покінчити з цим всім.

— Добре! — надто голосно сказала я. — Ви маєте рацію, Макаре Вікторовичу. Це справді чудовий проєкт.

Він ледь усміхнувся та непомітно кивнув головою. До кінця наради я перебувала у своїх думках, адже боялася, що поспішила з таким рішенням. Та хіба щось може статися за тих декілька днів?

— Мелісо, залишись, будь ласка, — сказав Макар, коли усі почали виходити з конференц-залу.

Я знову повільно опустилася на стілець, склавши руки перед собою. Коли за останньою людиною зачинилися двері, я відчула дурне хвилювання всередині.

— У відрядження поїдемо у неділю ввечері, бо на понеділок вже заплановано зустріч з замовниками, — почав говорити Макар.

— Вже заплановано? — перепитала я, примруживши очі. — Тобто ти був впевнений, що я не відмовлюся?

Він декілька секунд уважно дивився на мене, а тоді кивнув головою.

— Так, Мелісо. Я знав, що ти погодишся.

— Я можу відмовитися зараз!

Макар кивнув головою, потерши долонею свою щетину. Мене злило те, яким спокійним він був.

— Але ти не зробиш цього.

— Не будь таким самовпевненим. Я не ідіотка, і все чудово розумію.

Він відкинувся на спинку крісла, уважно спостерігаючи за мною.

— Що саме ти розумієш?

— Це не просто робота, Макаре. Ти щось задумав. Я відчуваю це.

— Ти перебільшуєш.

Я нахилилася ближче до нього, міцно стиснувши зуби.

— Справді? Хіба не ти вчора казав, що хочеш зробити так, щоб я знову закохалася в тебе? І тепер ти даєш мені проєкт готельного комплексу в іншому місті, а також ми обоє їдемо у відрядження. Чому це так сильно нагадує якусь підставу?

Макар знизав плечима та підсунувся ближче до мене. Таким чином наші обличчя були в сантиметрах одне від одного. Я сердито дивилася на нього тоді, коли він був абсолютно спокійним.

— Може, ти шукаєш брехню там, де її нема? — спитав він, піднявши одну брову. — Що сталося, що ти бачиш у мені тільки погане? Я просто не розумію, що відбувається. Добре, ти не пам'ятаєш мене, Мелісо, але чому ти така холодна зі мною? Чому не даєш собі шансу згадати мене?

— Бо я не хочу згадувати тебе!

— Ти обманюєш себе, — тихо сказав Макар.

Я відчула, як його долоня легко лягла на мою руку. Це був надто обережний дотик, а мене наче струмом вдарило. Я різко сіпнулася та зірвалася на ноги.

— Ми вже говорили про це неодноразово. Дай мені спокій, Макаре! Між нами тільки робота.

Я поспішила піти геть, спиною відчуваючи його довгий погляд, яким він проводжав мене. Я злилася на себе, бо дозволила собі знову відчути щось до нього тоді, коли він торкнувся мене. Ненавиджу своє тіло, бо воно щоразу зрадницьки реагує на Макара. Тепер я боялася лише за те, що своєю помстою зроблю собі боляче також. Потім я все ж змогла зібратися, і Макар до кінця робочого дня не тривожив мене.

На вихідних я таки поїхала додому, адже батько майже кожного дня говорив мені про те, щоб я навідалася до них. Не хотіла бачити матір та сестру, але все ж вирішила виконати бажання батька. Я важко видихнула, дивлячись на будинок батьків. Він був таким чужим та некомфортним для мене. Я ніколи не відчувала себе тут своєю.

— Мелісо! — гукнула Аліса, коли помітила мене. Вона швидко побігла в мою сторону та міцно обійняла мої ноги. — Я так сумувала за тобою.

Вона так міцно вчепилася за мене, що я крізь тканину джинсів відчула її мокрі рукавиці, що повністю були в снігу.

— Як ти? — тихо спитала я в неї.

— Все добре, — відповіла вона, глянувши на мене своїми великими синіми очима. — Я хотіла прийти до тебе в лікарню, але мама не дозволила. Вона сказала, що у тебе проблеми з пам'яттю.

— Це дійсно так, але я в порядку.

— Ти ж не божевільна? — Аліса важко зітхнула. — Я чула розмову мами й бабусі. Вони кажуть, що у тебе дах поїхав.

Я тихо засміялася від її слів. Звісно, для них усі навколо були божевільними, але не вони.

— Не поїхав, — сказала я. — І твоя мама скоро в цьому переконається.

Моя злість на Ангеліну була такою сильною, що я навіть не могла дивитися в її сторону. Хотілося повністю викреслити сестру зі свого життя, бо рідні люди так не роблять.

— Ходімо в дім, Алісо.

Я схопила племінницю за руку та повела її всередину. Мені вже стало надто холодно на вулиці. Коли ми зайшли в будинок, то я одразу ж побачила Ангеліну. Вона занадто швидко відвела свій погляд, як робила це завжди, коли ми бачилися.

— Привіт, — привіталася я. — Не хвилюйся, довго не буду тут. Всього лише зустрінуся з татом.

Вона кивнула головою, а тоді простягнула руку Алісі, щоб забрати її від мене.

— Ти уся мокра! — невдоволено сказала вона, розглядаючи свою доньку. — Хутко біжи переодягатися!

Аліса скривилася, але таки послухала Ангеліну. Я дивилася їй вслід, коли вона швидко підіймалася сходами до своєї кімнати.

— Ти не дозволила їй навідатися до мене, — заговорила я до Ангеліни, — а ще сказала, що я божевільна.

Я підійшла ближче до сестри, склавши руки на грудях. Вона підняла на мене свій погляд та гордо здійняла свою голову.

— Хіба це не так? У тебе явно проблеми з головою, Мелісо. Ти нічого не пам'ятаєш.

— Я потрапила в аварію!

— Так. Ти... — Ангеліна нахилилася ближче до мене та тихо додала: — Ти небезпечна для моєї доньки. Я не хочу, щоб Аліса спілкувалася з тобою.

Я голосно засміялася від її слів.

— Ти жартуєш? Яким чином, по-твоєму, я нашкоджу Алісі? Я люблю її більше, аніж ти!

І це було правдою. Ангеліна ніколи не любила свою доньку, бо вважала, що вона зруйнувала її плани. Якби у них з Артуром був син, то все склалося б по-іншому.

— Як ти почуваєшся? — спитала сестра, ігноруючи моє запитання.

— Чудово! — відповіла я. — Повернулася до роботи. Дивуюся, що Макар постійно бігає за мною, наче божевільний. Говорить, що кохає мене. Дивно, еге ж? От ідемо у відрядження в понеділок.

Я помітила, як Ангеліна зблідла. Мені було цікаво спостерігати за її емоціями. Хотілося прочитати в ній хоч щось.

— Зрозуміло, — пробурмотіла вона. — Я думала, що ти не опустишся так низько.

— Що ти маєш на увазі?

Я підійшла ближче до неї, не відриваючи погляду від її очей.

— Він зрадив мені, а ти все одно була з ним...

— Ангеліно, — різко сказала я, схопивши її за руку вище ліктя, — я знаю тебе, як облуплену. Твоя брехня мене порядком дістала, як і обман Макара. Не знаю, що сталося за останні чотири місяці, але я не дурепа. Не думай, що я ще хоч колись дозволю тобі образити мене. Я тебе знищу, зрозуміла? Повільно, але дуже боляче знищу. Ти заплатиш за все погане, що коли-небудь зробила мені. А тепер віддай мені мій телефон! Я прийшла сюди за ним.

— Здається, ця аварія змінила тебе, — тихо сказала вона, розглядаючи моє обличчя.

— Мій телефон! — голосно повторила я.

Ангеліна вирвалася з моєї хватки, а тоді підійшла до тумби в коридорі. Вона витягнула звідти мій смартфон та передала мені його. Екран був повністю розбитим, і я спробувала ввімкнути його. Думала, що мені це не вдасться, але він таки піддався. Я ще здивувалася, коли побачила повний заряд. Попри свій жахливий зовнішній вигляд, телефон був робочий. Я відкрила останні листування, але не було нічого: ні повідомлень, ні дзвінків, ні фотографій чи відео. Хтось почистив мій телефон повністю.

— Куди ділися всі повідомлення? — спитала я, глянувши на Ангеліну. — Історія дзвінків теж чиста. Фотографій, як я бачу, нема також.

— Звідки мені знати? — буркнула сестра.

— У кого був мій телефон? Хто зарядив його, ввімкнув, видалив усе?

— Не знаю! — роздратовано сказала Ангеліна. — Може, під час аварії пішов якийсь збій і все зникло?

— Ти гадаєш, що я взагалі вже остання дурепа? Хто чіпав мій телефон?!

Я вже перейшла на крик, бо не могла стримуватися. Мені потрібне було те відео, щоб мати докази проти Макара та Ангеліни. Хтось, чорт забирай, все почистив!

— Ти ненормальна, — кинула мені сестра, а тоді розвернулася та пішла геть.

Я видихнула, намагаючись заспокоїтися, а тоді впихнула в сумочку свій телефон.

— Мелісо! — почула стурбований голос батька. Він тепло усміхнувся мені. — Як ти? Як почуваєшся?

— Все добре, — швидко відповіла я. — Мені вже треба додому.

— Що? Як?

— Я всього лише приїхала забрати свій телефон. Мені потрібно ще речі скласти, бо завтра ввечері їду у відрядження.

— Залишся на вечерю, — почав просити тато. — Посидимо разом усією сім'єю. Будь ласка, Мелісо.

І я здалася, коли помітила його благальний погляд. Швидко кивнула головою, погоджуючись. Я почала знімати свою куртку. І хоч зовсім не було бажання сидіти з Ангеліною за одним столом, я готова була потерпіти, аби не засмучувати тата.