Розділ 2

Він звичайно і любив нас в хорошому сенсі слова, але він нам часу приділяв навіть більше, ніж своїй дружині, тому десь в якійсь мірі нам навіть було соромно, коли він нам не те щоб примушував, а просто наполягав більше часу проводити в нього вдома. Але ми якось із ввічливості виходили від нього рано, аргументуючи це тим, що уроки робити потрібно. Він мабуть хотів, щоб у нього сини були, а замість них, донька, можливо це його і спонукало з нами проводити часу більше. Але які б він там не мав стосунки зі своєю власною родиною, але він був і надіюсь є дуже хороша людина. Я не пригадую, щоб хтось про нього десь щось казав погане, як ми діти, так і всі ті вчителі, що з ним разом робили, бо він і з ними теж товаришував нормально і навіть з ним товаришував його закадичний друг вчитель історії Валентин Павлович. Хоч за звичай десь в анекдотах бухають фізрук разом із вчителем праці, але тут його коріш був саме вчитель історії. Але із вчителем праці для хлопців він теж товаришував, але вони не були дуже близькі друзі. Тому як на мене не варто ніколи оцінювати людину по її особистому житті, бо це може відрізняти її в суспільстві.

Коли я вже мав закінчувати школу, мені Василь Йосипович радив йти в спортивне училище, а потім в інститут, але я якось це і не хотів та і не обрав в підсумку. Бо мені грати у вуличний футбол краще, ніж просто постійно мати фізичні навантаження, після яких не то, щоб в футбол грати не хотілось, а й взагалі вставати з дивану. Йому, зрозуміло, хотілося мати нащадка в його діяльності, можливо навіть створити династію свою в цій роботі, але я думаю, можливо хтось інший і обере такий шлях, але я трошки інший. Мені хотілося б більше таку професію, де меньше робити та більше заробляти.

Після школи я довго не знав чим займатись, жив життям байдикуна. Тобто ніде не робив та жив за рахунок батьків. Батьки з цим не тисли, бо розуміли, як з роботою буває важко, притому самі вони теж ні на кого не робили, були просто торговими підприємцями, але я їх сферу не тягнув і мені це не було цікаво, тому просто грав в ігри на комп’ютері. Правда, коли вже через соц мережі хотів познайомитись з дівчатами, то ось таке життя було мені перепоною, щоб створити стосунки, бо дівчатам всім подавай хлопців, які б десь робили, а не як я жили за рахунок батьків. Я потім почав задумуватись над тим, що мені цікаво, чим би я хотів займатись, але важко було себе добре зрозуміти. Єдине, що мені хотілося, щоб всі люди були щасливі, не мали проблем зі стосунками, не було зруйнованих сімей, і якось всі жили добре.

Останнім часом я став помічати, що пішла така тенденція, де багато стало таких людей, які не можуть створити стосунки. Начебто багато додатків знайомств є, та і соц мережі, але це якось не допомагає просто створити стосунки. Люди перестали розуміти одне одного. Щось вимагають від свого супутника, але самі нічого для цього не хочуть робити, тому я став думати над тим, а як людей виправити, а як їм допомогти. І я подумав, а може мені дійсно потрібно якось зробити те, щоб я вплинув на цю ситуацію та змінив її на краще. Ось наприклад наш фізрук, по ньому видно було, що він вплинув і впливає на це життя, він формує майбутніх людей, приваблюючи їх спортивним життям, і якщо після нього, тобто після закінчення школи, люди будуть все одно займатись спортом: одні професійно, інші, як хоббі, то це теж його результат і вклад в успіх окремих людей. І ось я теж захотів таким бути, як наш фізрук. Так, фізруком я не хочу бути, це якось не моє, але я хочу бути як він, щоб впливати на людей, як можна краще, і довго я не знав, як до цього дійти. Я дивився багато різних відео на ютубі, та все не те, навіть знайшов в соц мережах депутата з питань освіти та науки, який не бере хабарі, і подумав, що це поважна людина та добавився до нього в друзі в фейсбуці. Бо чомусь такий був період, коли я захопився політикою, бо думав, може це мене якось приблизить до моєї мети зробити світ краще, правда це все таки ще не склало мій пазл.