Епілог

Дванадцять років по тому.

— Мамо, мамо, - дивись яка здобич! - Андрійко увірвався в купол, тримаючи за вуха невеликого живого кролика. - Це я сам спіймав! А тато з Лількою порося вполювали! Сказали прийдуть додому, як тушу обсмалять і випатрають. Там ціла купа м’яса буде! Тримай, я зараз клітку дістану.
Син тицьнув Валі в руки перелякане зайченя і  поліз в гараж за кліткою, тією самою де  жила колись кролиця, яку Рамір знайшов на руїнах після землетрусу. Спійманий сином кролик був, вочевидь, одним з її родичів, бо інших в околиці не водилося. Генномодифіковані кролики, що  під час землетрусу розбіглися по окрузі, чудово адаптувалися до навколишнього середовища. Вони не просто пережили вулканічну зиму, але й розмножилися з неймовірною швидкістю. Власне, сьогодні Рамір з дітьми  і вирушили полювати на кроликів, а здобули, бач, здичавілу свинку. Пощастило! Свині в навколишню природу потрапили так само як і кролі, от тільки виявились набагато розумнішими за вухатих,  і  легко в руки не давалися.
А син, між тим, посадив кролика в клітку, схопив візок-кравчучку за яким, певно, і послав його Раміртан, і побіг до берега, де шуміло море. Це що  ж вони за порося таке вполювали, якщо Рамір не зміг закинути його додому порталом?

***

Дванадцять років тому Валя з Раміром повернулися на високий бік розщелини і привели з собою двадцять чотири дитини і сімдесят дев’ять дорослих - всіх жителів, що залишилися в Першому місті після невдалої евакуації на Вільну Землю. Влаштувалися на дільниці у Заріти, в наметах, що привезли сайгарці. 
Темрява, що огортала Таріон майже півроку, до цього часу почала розсіюватися  Дощова мряка припинилася, в повітрі потеплішало.  Всередині літа зацвіли плодові дерева. Врожаю від них в подібних умовах ніхто вже не чекав, але все одно люди зраділи - дерева вижили, отже колись почнуть плодоносити. А тим часом селяни почали освоювати тепличне господарство.
Роботу одержали всі, навіть Тейнер і стара Елаїс. Їх Рамір призначив вести облік речей, які вдалося вивезти з палацу і навколишніх домів. Бригади вантажників під керівництвом (чи наглядом?) Псів працювали не покладаючи рук, вивозили все, що знаходили, аж поки середмістя не затопило остаточно. Забрали навіть нари з казарм і поламані вантажні платформи з депо. Для цього і знадобився мануб, замовлений у  сайгарців. Самі сайгарці, до речі, не лише демонтували свою станцію, але й допомогли Раміру розібрати камеру впливу.
Свята святих безсмертного Дракона почали розбирати відразу як було підписано торгову угоду з Зоряним Домом Сайгар. Зняли з  “люстри” усі грона, перелічили кристали і віддали їх Далії. Спіраль же залишили для власних потреб - на Таріоні, хто володіє металічним літанієм, той має повну енергетичну незалежність. Власні тарі карбувати не стали, весь метал пустили на палички. Натомість, з тієї золотої сітки, що вкривала зсередини камеру впливу, наштампували малих діолів. Вийшов нічогенький такий запас. А про міжнародні гроші Рамір попросив подбати Хранительку, оскільки її подальший шлях лежав на планету Сайгар. Там вона мала передати багатство Вільних  у Центральний банк, щоб його обміняли на креди і пустили в обіг. Ертіну таке поспішне рішення трохи налякало. В її думках Раміру весь час чулося полохливе: “Ой, надурять нас на курсі!”, а коли і Вадьєр підтримав його: “Як же їм пояснити, що всі яйця в один кошик не кладуть?”.  Але вголос вона нічого не казала, щоб не принижувати авторитет чоловіка. Заспокоїлася лише коли одержала свій комп’ютер і розібралася з цінами, вкладами і процентами.
Комп’ютер їй дістався той, що вивезли з камери впливу. Він хоч і був по місцевим міркам застарілим, працював справно і для бухгалтерських справ цілком підходив.
Ні, звичайно, Валя підозрювала, що з тою люстрою щось нечисто, але не сподівалася, що після продажу самих лише “прикрас” в її розпорядження потрапить ледь не річний бюджет невеликої країни. І це, як виявилося, були далеко не всі фінансові сюрпризи. Вклади, зроблені від імені Вільних Островів, знайшлися в банках відразу трьох Зоряних домів. Віднині за “яйця” можна було не турбуватися, натомість починати жити. Валя намітила план першочергових покупок і представила Раміртану. А він  виніс його на загальне обговорення.
Від перспектив, що відкрились перед ними, Вільний люд буквально очманів. А ще від того, як новий правитель вів діла. Та з ними в житті ніхто ніколи не радився і думки не питав, а тут таке! Від того дня віче на дільниці Заріти збиралося щодекади, у вихідний. Всі важливі питання доносилися до загалу, а рішення приймалося за згодою більшості. Представники від інших поселень на збори також приходили, але це тривало недовго, лише до встановлення повноцінного зв’язку між дільницями. Відтоді у самоврядуванні міг прийняти участь будь який член спільноти, де б він не мешкав. Тоді ж постало питання про нову назву для народу. Вільними від влади Законів більше ніхто бути  не бажав.
— Ми тепер звільнені від впливу Дракона і такими хочемо залишитися, - сказав Вадьєр, і це раптом всім сподобалося. 
Від того дня на Вільному Острові мешкав Звільнений народ.
По завершенні евакуації Раміртан поділив Псів на дві частини. Старших, тих що були з Вадьєром ще від Старих Часів, призначив охоронцями порядку,  а молоді так і залишилися рятувальниками. Дуже вже їм сподобалася ця справа!  Рятувальний підрозділ, чиїм знаком було визнано три білі зірки, отримав офіційну назву -  “Служба допомоги”. 
Зміна назви дивним чином вплинула на успіхи служби. В перший же візит у Третє місто хлопцям вдалося вмовити на переїзд стільки народу, що всі навіть у гвинтограв не влізли. Тих, хто залишився, пообіцяли забрати наступного дня, але на ранок у місці збору побачили таку кількість людей, що довелося викликати мануб. Таким чином, облітаючи всі незатоплені острівці, хлопці  вивезли майже дві тисячі недоторканих. Голодні, обірвані, вони і на людей до цього часу вже були мало схожі, зате ні на чому не наполягали і Законам скорилися одностайно. На дільницях прийняли всіх. Нагодували, відмили, до роботи приставили. Серед гордян виявилося немало кваліфікованих робітників, що раніше працювали на заводах, а Рамір саме  замислився про ремонтну базу для сільськогосподарської техніки і відновлення хоч якогось виробництва, так що всі робочі руки знадобилися.
Рамір був зайнятий постійно. І Валентина теж. Складною задачею виявилося перевести побут народу за фінансові рейки. “Воєнний комунізм”, що практикувався на Вільних Островах споконвіку, начисто позбавив людей вміння розпоряджатися грошима. Коли працівникам видали першу зарплатню, вони не знали, що з нею робити. Довелося пояснювати, що витрачати відразу всі гроші на дрібниці, тому що на більш дороге не вистачає, не треба. Можна накопичити їх і придбати те, що дійсно потрібне. Народ виявився тямущим. Через півроку багато хто зі Звільнених вже їздив на власних ровірах. Велосипеди Рамір вирішив зробити платними ще до того як замовив партію на Дамарісі. Це не був предмет першої необхідності, як, наприклад, їжа, яка ще кілька років залишалася безкоштовною для всіх.
Ще багато турбот викликало у правителя Звільнених “дитяче” питання. 
Дітей виховувати мешканці Вільного Острова не вміли. Більшість з них своїх дітей не знали, і навіть не пам’ятали. Народжували на сільських дільницях завжди багато, але кілька поколінь поспіль малечу від батьків забирали і відправляли у виховні центри. Це аж ніяк не сприяло розвитку батьківських почуттів. А серед селян, між тим, знайшлися вагітні жінки, ще й деякі колишні  городянки, оклигавши від недоїдання, швидко завагітніли. Звістка, що їм самим доведеться турбуватися про нащадків, викликала у багатьох з них шок. Але тут, хвала Зорям, на допомогу прийшли запрошені спеціалісти - лікарі і мудріші з Зоряних Домів.  А ще приклад Валентини зіграв неабияку роль. Бо серед усіх тих турбот вона таки примудрилася завагітніти, виносити і народити свого чудового Андрійка.
Пам’ятаючи упереджене ставлення мешканців Дев’ятки до Вільних,  план Валентини запросити іноземних фахівців Рамір спочатку сприйняв з недовірою. А дарма. Всі вакансії були швидко заповнені. Не зупинило  людей навіть те, що платня працівникам  на новому місці покладалася мізерна і жити попервах пропонувалось  в польових умовах. На Таріон поверталися ті, хто так і не зміг прижитися на нових зірках, кого долала ностальгія за втраченою домівкою. Цим людям було все одно де оселитися, аби лише це був їх рідний Таріон. 
Люди ці були переважно не молоді, досвідчені, здебільшого подружні пари які вже виховали власних дітей. Вони не лише навчили Звільнених доглядати за немовлятами, але й показали їм приклад надзвичайної людяності - спочатку запросили в сім’ї, а потім і всиновили всіх підопічних Раміртана і Валентини. Причому питали особистої згоди на це не у Раміра, а у самих дітей.  
Останнім з дитячого намету пішов Тейнер. Гамаль все ж таки набрався сміливості і перепросив його. Ще й, за прикладом інших усиновителів, запитав згоди. І Тейнер, якому минуло вже чотирнадцять, відразу погодився стати його сином, тільки сказав, що прийде не сам, а разом з мамою Жаїн. Жаїн була однією з тих жінок, що допомагали Валі доглядати за дітьми. Вона і раніше подобалась Гамалю, але він і не сподівався… Отак у Гамаля, цілком несподівано з’явилася повноцінна сім’я.
А от Вадьєр собі половини так і не знайшов. Виною тому був, звичайно, його паскудний характер, який анітрохи не покращав навіть коли головного Пса прооперували в медичному центрі на космодромі. Життю його більше нічого не загрожувало, міг би жити і працювати як усі, але він продовжував виставляти себе загальним пугалом. Жінки ним навіть інколи дітей лякали, хоча був Вадьєр насправді зовсім не шкідливим. 
З часом Драконяче місто повністю затонуло. На поверхні залишилися тільки останній поверх палацу та  верхівка портальної вежі.  Сайгарське обладнання,  що забезпечувало Звільнений народ безперебійним зв’язком, рік тому обережно зняли і перенесли на нову вежу, збудовану в найвищий точці острова. А от портальний перехід затонув повністю, по саму верхівку Воріт, і лише це дало Раміру повну  впевненість, що з боку Вільної Землі їм більше нічого не загрожує. 
Натомість, та частина острова, де оселилися втікачі, стала швидко приростати територіями. З протилежного від розщілини боку море відступало, оголюючи землю, вкриту родючим мулом. Тепличне господарство в цих місцях процвітало незалежно від пори року. Через два роки громада Звільнених повністю забезпечила себе харчами, а своє тваринництво - кормами. А ще через три почала постачати свіжі овочі та молоко в селища на космодромі та біля Великих Воріт. 
Сайгарські куполи, вживлені в землю за всіма правилами будівельного мистецтва, швидко пішли в ріст і незабаром всі мешканці острова переселилися з палаток і сховищ у доми. Після колишніх бараків будинки на чотири сім’ї здалися  селянам, і городянам ледь не палацами.  А якщо хто хотів окремий будинок, міг викупити три чверті і хазяйнувати самостійно. Цим правом скористалися насамперед запрошені фахівці, у них гроші були. Раміртан з Валентиною похвалитися особливими статками не могли, але і їм пощастило. 
Вочевидь зміна у водоносному шарі острова була тому причиною, а може те, що опинився він майже на березі моря, але купол Са Гара теж несподівано почав рости. Через півтора року, саме перед народженням Андрійка, він досяг запланованих розмірів. Вікна та двері довелося замінити, як і всередині все переробити, але, порівняно з вартістю трьох чвертей будинку це були дрібниці. А те, що знаходився купол поза містом, було навіть добре, це забезпечило правителю хоч якийсь спокій та усамітнення від підданих.  Та й п’ять кілометрів це хіба відстань? 
Валі оновлений будинок дуже сподобався.  Хоч  сама вона в ремонті участі не брала, Раміртан це категорично заборонив, меблі зробили за її малюнками і стіни пофарбували в її улюблені кольори. Кімната для Еліль вийшла чудовою. І кухня! І їх з Раміром кабінет. А ще в подружній спальні відгородили шафою нішу, де встановили дитячу колиску. Її Валя теж сама спроектувала, бо не знали тутешні столярі подібного. І от сюди вона з задоволенням принесла свого новонародженого синочка.
Відтоді минуло десять років. Навколишній пейзаж за цей час дещо змінився. Навкруги стало досить мальовничо. Замість розвалин купол тепер оточували невисокі пагорби, порослі травою і кущами шипшини. А за домом, де був товстий шар родючої землі, Валя  розбила невеличкий садок і грядки.  Вона ж мріяла про город на дачі ще в минулому житті, чи не так? Ось і здійснилася мрія.