Частина третя Розділ 14

Дурних серед таріонців не було, Дракона зрозуміли всі. 
Сайгарці, попри те, що коливання не було завершене, заблокували перехід. Це загрожувало поломкою Воріт, але вже не мало жодного значення. Коли відновиться сполучення з Вільною Землею, і чи відновиться воно взагалі, було невідомо. 
У Раміра боліла душа і тремтіли руки. З даху вони з  Елаїс спустилися своїми ногами. Пси теж вийшли зі своєї схованки і повернулися на площу. І сайгарці покинули купол. 
Води на площі не залишилося, вона випарувалась під дією вогню.  Втім, бруківка  вистигала досить швидко, по ній вже можна було ходити. Тільки купки попелу від спалених людських тіл нагадували про жах, який щойно тут відбувся. Сайгарці почали збирати попіл у мішки. Пси приєдналися до них у цій скорботній роботі. За традицією, якої дотримувались у всіх, без виключення, Домах, людські останки не можна було залишати на землі, щоб нога живого не торкнулася мертвого.   
Рамір підійшов до  Далії.
— Чому, сестро?! - запитав він. - Чому ти не зупинила їх раніше? 
Він мав на увазі божевільний натовп, яким Далія так добре вміла керувати. - Невже не бачила, що коїться? 
— Вони добровільно обрали Вільну Землю, - нагадала  Хранителька. -  Не в наших правилах втручатися в чужий вибір.  
Ці слова болюче різанули Раміртана по серцю. Далія помітила це і спробувала пом’якшити їх прикрість: 
— Ці Ворота пропустили сотні тисяч людей. В тому числі за тією схемою, що ми використовували сьогодні. Ніколи подібного не траплялось. Хто міг передбачити, що вони втратять розум?
— Може хвиля безумства походила з Вільної Землі? - припустив Рамір.
Далія знизала плечима:
— Можливо. Я не відчула її. Я взагалі не бачила загрози з Вільної Землі, мій дар не сягає так далеко. Пересторогу для тих, хто перебував на площі, я почула в голосі хлопчика.
Рамір кивнув - від серця трохи відлягло. Його самого до розуміння підштовхнули крики Тейнера.
— Гадаєш, у нього є дар передбачення? В його думках був образ вогню.
— Так, - погодилась сайгарка. - Він транслював його на весь майдан. Чули всі, але жоден не зупинився.
— Ні, декого він, все ж таки, врятував!
Рамір озирнувся і побачив як Тейнер з Елаїс, підтримуючи одне одного,  йдуть з площі, не звертаючи жодної уваги на Гамаля, який стоїть, наче мішком прибитий, і тупо дивиться їм услід. 
— Гаразд, - зітхнув Рамір. - Треба жити далі. Ворота самі не відкриються?
— Хлопці вважають, що від Вільної Землі ми убезпечені, - відповіла Далія.  
— З того боку “відкривалки” немає, -  пояснив  один з операторів, що саме пробігав повз них. 
— Підемо до нас, - запросила Далія Раміртана. - Тобі необхідно заспокоїтися, а мені повідомити батькові і Артему про те, що сталося. Ти, напевно, теж захочеш поговорити з таром?
— Але ж… - Рамір пам’ятав, що міжзоряний зв’язок потребує багато енергії. Минулого разу на розмову з таром він витратив частину свого запасу, а тепер у нього не було жодної літанієвої палички.
Хранителька зрозуміла:
— Ми не використали для переходу весь заряд. На зв’язок тепер вистачить аж поки вежу не затопить. 
І Рамір пішов. Треба було повідомити родичам, що Вільний народ приймає Закони, але залишається на своїх землях.
Цим він неабияк здивував сайгарців, але допомагати вони не відмовились.
У якості допомоги Раміртан попросив не їжу, а теплі намети, медикаменти і одяг - саме цього людям на дільницях не вистачало найбільше. А ще - невеликий мануб у тимчасове користування, хоча б два комп’ютери і індивідуальні комприси, скільки дадуть. Якщо вже є у них зв’язок з покриттям на всю планету, то треба використовувати його по повній, чи не так? 
А наостанок сказав, що це далеко не все, чого потребує його люд. Докладний список він надасть пізніше, але за все, що буде в тому списку, згоден заплатити. 
Ідею зі списком і оплатою Раміртану підказала Ертіна.  Сам би він навряд чи до такого додумався, адже йому ніколи в житті не доводилося самостійно вибирати товари, а тим більше платити за них. Не знав він і звідки взяти гроші. Звичайно Рамір пам’ятав про свої кристали, по зав’язку набиті інформацією, - річ надзвичайно коштовну, але мав сумнів, що їх буде достатньо для оплати того, що Ертіна побажала замовити. В її списку були  сільськогосподарська техніка і зародки будинків,  великі теплиці і насіння, ембріони елітних тварин і навіть запрошені фахівці - вчителі, лікарі, технологи.
Коли Рамір виразив сумнів, що їм вистачить на все коштів, Валентина побажала подивитися на його скарбницю, а потім сказала: 
— Я знаю де такі кристали гронами висять. На люстрі у камері впливу! Може  вони теж згодяться у якості оплати? 
Рамір аж підскочив. Авжеж згодяться, ще й як! А ще ж і металічний літаній на тій “люстрі” є! Його там не на одне покоління вистачить. Величезне багатство. Воно належить народу і його треба використовувати! А камера та вільним людям без потреби, саме її існування протирічить Законам збереження.
Питання з оплатою Ертіна погодилась владнати сама, бо Раміртан не знав як до того підступитися, а вона, в своєму світі, займалася тим чи не щодня. 
Тільки-но Рамір згадав Ертіну, як вона з’явилася на площі. Вибігла на середину, оминаючи калюжі, що знову наповнилися водою, і почала заполошно озиратися. Рамір побачив її на моніторі зовнішнього спостереження, і Далія також. Стурбованість, тривога, ледь не страх відображались на обличчі дівчини.
— Здається, брате, тебе загубили, - посміхнулася Хранителька.
Валя кинулася в обійми до Раміра тільки-но він вийшов їй назустріч:
— Все гаразд, Раміртане?  Тебе не було так довго!
Злиття, як завжди, відбулось саме собою. 
Знає, все знає, тому і прибігла, Стара з Тейнером розповіли про жах, що стався на площі, а потім і ремонтники повернулися, всі п’ятеро. Присоромлені якісь. Гамаль відразу до себе подався, Мірт з Гейном до жінок-помічниць, не інакше як вибачатися за те що кинути  нишком їх збиралися, а Арік з другом, як там його звати, до Валі прийшли, питати чи немає для них якої роботи і чи можна їм тут залишитися. Підлизи, дідько їх забирай! А вона Лілю приспала,  Тейнера попросила придивитися за малою, і сюди. А раптом Раміру допомога потрібна? 
Далія дивилася на них з доброю усмішкою. 
— Заходь в наш дім, далека сестро, - запросила вона. - Скажи нам своє ім’я. 
— Всі тутешні звуть мене Ертіною, - промовила Валя, - мені подобається.
Їй раптово пригадалося, як Ясніший ледь не вбив її за справжнє ім’я і лише зараз вона осягнула всю мудрість Раміра, який заборонив їй колись вимовляти його вголос. Втім, хіба це допомогло? А ця жінка дивиться просто в душу, так, наче відчуває недомовленість.
— Але і до старого свого імені я звикла, не хочу відмовлятися від нього! - рішуче сказала Валя. - Мене звати Ертіна Валентина Гонтар-Маар!
— Таріон приймає тебе, Ертіна Валентина! - проголосила Хранителька. - Будь щасливою!