Частина третя Розділ 13

Черга із тих, хто міг самостійно заплатити за перехід, закінчилася  наприкінці чотирнадцятого дня Раміртанова правління. В цей же день вода перетнула кордони Першого міста. Більше тягнути не було куди. Рамір врубив ментальне підсилення на повну і об’явив загальну безкоштовну евакуацію.

На п’ятнадцятий день  вода підступила до площі перед портальною аркою. Втім, на кількості бажаючих втекти з планети, це не позначилось. Навпаки, почувши, що за перехід віднині платити не треба, сюди зійшлися всі залишки населення Першого міста. Люди збиралися перед портальною аркою ще з ночі. Навіть стара Елаїс пришкандибала, хоча весь час стверджувала, що ні за що з дому не піде і жоден потоп її не налякає. Втім, вона йти на Вільну Землю дійсно не збиралася, просто прийшла подивитися як підуть інші.  

З’явилися і всі Раміртанові підопічні з палацу, разом із Псами, що за ними придивлялися. Пси вже напередодні визнали Закони, і могли залишитися у казармі, зі своїми жінками, кухарями і господарниками, але зобов’язалися слідкувати за порядком на площі аж допоки всі бажаючі не підуть з планети. 

Бригада Гамаля також була тут, а от сам ремонтник десь забарився.

Ертіні та її підопічним Раміртан наказав із дому не виходити аж допоки він сам не прийде за ними. 

Свій літаній Рамір передав сайгарцям ще напередодні. Кількість запропонованого заряду була достатньо великою, так, що з’явилася можливість  відчинити  Ворота на досить тривалий час і не рахувати кожного, хто переходить зоряну межу, а запускати людей колонами. Час переміщення при такому способі переходу обмежувався тільки міжзоряними коливаннями. Востаннє подібне робилося ще до того як Великий Дракон вкрав паливо, призначене для живлення.

Справа в тім, що міжзоряний портал - це великий маятник. Він досягає заданої точки, на деякий час зависає в ній, а потім відкочується назад. Якщо перехід заживлено під зав’язку, він може довго працювати, коливаючись туди-сюди. Інколи Ворота, звичайно, доводиться зупиняти, щоб скорегувати рух маятника, але, якщо не йдеться про надзвичайну точність переміщення, це можна робити  не кожен раз, а через три-чотири коливання. 

На перехід з’явилося сімсот шістдесят чотири людини. Сайгарські оператори вирішили, що за три коливання встигнуть пропустити всіх. 
Пси розділили чергу на три частини. Причому недоторкані самі, з власної волі, встали у її кінець. Чи то лякались невідомого, чи принцип меншовартості спрацював, Раміртан на цьому зациклюватися не став.  

Бригада Гамаля опинилася в самому хвості. Вони відстали від решти не через боязкість, а зовсім з іншої причини. Їхнього лідера з ними не було. Як і Тейнера. Ремонтники нервувалися і розгублено озиралися. Поруч з ними стояла Елаїс, саме їх вона прийшла проводжати. Більше нікого в черзі вона не знала. То де ж подівся Гамаль і, головне, Тейнер? Раміртан вийшов з портальної станції і рушив до своїх знайомих.

— Та втік Тейнер з дому, ще вчора, - повідомила стара, тільки-но він наблизився. Їй і питання не знадобилося, певно у нього на обличчі все було написано.

Рамір цього не знав, бо вдома не ночував. 

— Ертіні сказав, що повернеться, як Ворота закриють!

Зрозуміло. Не хоче Тейнер нікуди йти. Ховається. І Ертіна молодець, що не стала його затримувати. Погуляє і прийде, зате довіряти їй буде. 

— А Гамаль  подався на пошуки. Таки хоче його забрати, - продовжувала Елаїс. - Ото сміху буде, як обидва тут залишаться!

Їй було весело. А Раміртану не дуже. Домовлялись же, що ремонтник примушувати хлопця не буде! 

Втім, розбиратися з ними у Раміра не було часу. Ворота відкрилися на перехід і перші двісті п’ятдесят біженців рушили на Вільну Землю. Вклалися точнісінько у відведений час - останній перетнув межу коли в порталі вже замерехтіла імла і маятник почав зворотній рух. Тепер треба було чекати наступного коливання.  

Спостерігати за роботою порталу було цікаво. Рамір теоретично знав, як відбувається процес переходу, але на власні очі бачив вперше. Хвилин через двадцять маятник повернувся на Таріон и почалося відкриття зворотнього порталу. Це виглядало вражаюче. 

Спочатку гігантська блискавка розірвала навпіл простір в арці, а потім почали проступати обриси чистого блакитного неба, а за тим і міста. Білосніжного, яскравого,  такого невимовно прекрасного, що аж дух перехопило. 

Вільний народ на площі дружно ахнув і ломанув ближче до арки. Вода в цей час залила вже практично всю площу, а перед самою аркою утворила глибоку калюжу - справжнє озеро. Але людям на заваді воно не стало, вони ладні були і по воді бігти до того щастя, що бачили в порталі. Напевно не розуміли, що перехід зараз можливий тільки звідтам сюди, а не навпаки. 

Кілька десятків Псів не здатні були затримати втративших голову людей. Ті, оскаженілі,  лізли вперед, не звертаючи уваги ні на що, аж поки не впиралися в ментальне поле Воріт. Через кілька хвилин весь галасливий натовп скупчився біля переходу, не маючи можливості рухатися далі. Скільки народу затоптали у тому юрмищі, визначити було неможливо, бо люди, досягши арки, не бажали відступити ні на крок. Про жодну чергу вже не йшлося,  а зупинити запрограмовані на три коливання Ворота без ризику зламати їх, не було можливості. 

Із зворотного порталу, як завжди, ніхто виходити не збирався. Перед тим як маятник почав новий рух, Рамір встиг вичепити оком іншопланетну картинку: розгублених людей, що  стояли на тамтешній портальній площі і два літальних апарати, новітніх якихось, що кружляли над ними. Людей тих ніхто не зустрічав, а літалки нагадували розпластаних жаб з довгими хвостами. На Таріоні подібних  не було в жодному з Домів. 
А на тутешній площі  стояв страшенний ґвалт. Люди билися за місце під інопланетним сонцем. Кожен старався прорватися ближче до порталу, щоб, тільки-но почнеться перехід, першим потрапити на Вільну Землю. Пси, рятуючись від божевільного натовпу, відступили. 

Відійшли подалі і ремонтники, що стояли поруч з Раміром. Приєднуватися до скаженої юрби вони, вочевидь, не прагнули. І правильно! Бо  коли перехід нарешті відкрився, в нього полізли всі одночасно. Як це відбувалося, Раміртан в подробицях не бачив, бо саме в цей час на площі з’явилися Гамаль із Тейнером. Гамаль тягнув хлопця за руку, а той відчайдушно впирався і кричав: