Частина третя Розділ 12

За той час, що Рамір провів у середмісті, де не було жодного дерева,  на Вільні Острови прийшла весна. Землю вкрила куца травичка, на деревах з’явилося тендітне листячко. В повітрі трохи потеплішало, принаймні холодів більше не було.  І все це на початку календарного літа! Втім, навіть такі вбогі прояви нормалізації стану речей здійняли настрій нового правителя ледь не до Небесного Серпанку.
Це було те саме селище, де Раміра колись намагались закидати битою цеглою. От тільки зернова башта, яку так і не зміг звалити землетрус, лежала тепер на боку. А навколо люди обробляли землю. Здебільшого вручну, хоча по одному з ланів повзав невеликий дрон-орач. Побачивши літаючу машину, люди полишили все своє знаряддя і кинулися під захист металевої башти. 
Гвинтограв завис поряд з поваленою спорудою, в кількох метрах над поверхнею землі.
— Ми рятувальна служба Вільного народу! - заволав  в мікрофон пілот, транслюючи те, що було обумовлено перед початком польоту. - Прибули з допомогою від нового правителя!
Гучномовець розніс  його слова по окрузі, але їх виявилось недостатньо, щоб прибульцям повірили. Люди продовжували  ховатися.
Рамір взяв у Пса мікрофон:
— Вільний люде, - сказав він, не підвищуючи голоса. - Я - новий правитель Вільного народу, моє ім’я - Раміртан Са Гар. Дракон помер і тепер у столиці новий порядок. Ми допомагаємо нужденним і рятуємо тих, хто цього потребує. У нас немає зброї, зате є їжа. Якщо ви дозволите гвинтограву приземлитися, ми поділимося з вами продуктами. 
Після цього селяни стали вилазити зі своїх схованок, а перед завислим гвинтогравом з’явилася жінка і рішучим помахом руки звеліла сідати.
Сільські бараки виявилися не більш витривалими ніж міські -  під час землетрусу розвалилися вщент. Але загиблих на дільниці було не багато.  Врятували селян тварини. Перед землетрусом вони вчинили дикий гвалт. Свині проломили ворота загону і розбіглися по окрузі, кролики вискакували зі своїх ям, підстрибуючи вище людського зросту, і теж тікали.  Люсенори - великі довгоногі птиці з міцними дзьобами, яких почали розводити недавно, повалили огорожу вольєра і носилися по селищу повністю дезорієнтовані. Люди вибігли на вулицю в чому спали і намагалися повернути здурівших тварин на місце. І тут стався поштовх. Загинули майже всі, хто вийти не встиг. Живими відкопали лише трьох. Дуже побитих, не здатних працювати.
Серед тих, хто не потрапив під завали, теж виявилось багато поранених. Сильно скалічених не було, але і голови розбиті трапилися і кінцівки переломані. І отут селяни опинилися на висоті. Всім, без винятку,  надали допомогу. Лікарів на сільській дільниці, звісно, не водилося, зате знайшовся ветеринар. Він і шини накладав, і рани зашивав. Ще й останнього засобу - смерті - нікому не призначив. Бо ветеринари, на відміну від людських лікарів, отримували при навчанні зовсім інші установки. Їм покладалося боротися за життя тварин до останнього, особливо якщо тварини елітні.
Оселилися врятовані у двох підземних овочесховищах, що були збудовані невідомо в яку давнину. Там,  від часу, сталактити встигли нарости, зате жодне коливання не порушило стін.  Ще й припаси деякі збереглися, з тих, що не вилучили восени Драконові постачальники. 
От тільки тварин, що розбіглися, позбирати не вдалося. 
Всього в живих на дільниці залишилося чотириста двадцять чотири людини. 
Керувала селищем та сама жінка, що першою вийшла до гвинтограва. Це вона звеліла Раміру, під час його першого візиту, забиратися геть, він впізнав її голос.  Звали її Заріта. Вона повідомила своє ім’я неохоче, виключно у відповідь на відвертість Раміртана. Однак вислухати його погодилась і подарунки прийняла з подякою. 
Перше сільське віче відбулося просто тут, біля поваленої зернової башти. Йти на Вільну Землю селяни, всі, як один, відмовилися. Втім, як і на острів Сайгар. 
— Невже ти гадаєш, ми дурні? - обурювалася Заріта. - Дракон чітко пояснив, що бажає бачити нас мертвими. Той, чи не той Дракон, яка різниця? Крім тебе ніхто не приходив до нас з миром. Ми залишаємося тут! Якщо допоможеш, будемо вдячні. А сайгарців ми не любимо.
— А як щодо Законів? Чи згодні ви їх прийняти? 
— Закони, які не дозволять нас вбивати і грабувати? Та залюбки! 
Отак і вирішилось питання. 
Заріта повідомила, що   на сусідній дільниці також є люди, щоправда не так багато як у них. Там до катастрофи розводили рожевих тхарків. Їх, як стали казитися, ніхто рятувати не поспішав, тому багато селян так і залишилися на віки вічні у своїх ліжках. Але ті, що вижили, налаштовані правильно і теж ненавидять Дракона, бо лише його вважають винним у загибелі односельців. Якби не його наказ, ніхто не став би розводити ту нечисть, а вставали би всі раненько доїти корів, як було споконвіку.
Всього за чотири дні Пси-рятувальники виявили сто сімдесят дві дільниці, населені людьми. П’ять тисяч сімсот сорок три особи. З визнанням Законів у них проблем не виникло, на Вільну Землю ніхто йти не схотів, а до сайгарців Рамір їм вже і не пропонував. Хіба погодяться родичі прийняти таку кількість народу? Це ж більше, ніж залишилося у них самих! Та й сенсу немає нікуди перебиратися, адже всюди однаково погано. Краще вже влаштуватися тут, всім разом, і допомогу сюди попросити. Якщо дадуть тепер, звісно.
Ертіна ідею підтримала. Їй було все одно де жити, аби лише поряд з Раміром і Лілею. А от Гамалю розказати про це не вдалося. Той наче ховався - до останнього дня Рамір його так і не побачив. А хотів, пам’ятаючи, що ремонтник мріяв жити на дільниці, дати ще один шанс! Потребував бо Рамір  хороших технарів, а взяти не було де.

***