Частина третя Розділ 11

Політ на сільськогосподарські дільниці відбувся на ранок наступного дня.

Напередодні правитель неабияк здивував підлеглих коли наказав завантажити в машину продукти швидкого вживання і питну воду.

— Навіщо? - запитав головний Пес. - Ми ж збираємось евакуювати всіх кого знайдем, а не подарунки везем.

— Вадьєре, - зітхнув Раміртан, - ми зустрінемо там голодних людей. Найперше, що треба зробити, це нагодувати їх.

Авжеж! Вадьєр зрозумів. Дійсно, і як це він сам не подумав? За прикормленим бидлом ганятися не треба, воно саме йде до годівниці! 

Ще більше Раміртан здивував Пса, коли звелів йому залишитися в палаці і наглядати за недоторканими, щоб не понапивалися і один одного не повбивали. Де вони беруть оро, було незрозуміло. Знайдений склад з питвом Пси відразу ліквідували, але це не допомогло. Варто було вилучити у пияків пляшку отрути, як натомість вони знаходили  нову.

Сам Рамір в гвинтограв теж не сів. Сказав лише, щоб його попередили, коли знайдуть хоч когось живого, і вирушив на переговори з сайгарцями. Час у нього був. До розщелини летіти не менше двох годин, та й там не відразу вдасться когось відшукати, а як знайдуть, він перейде у гвинтограв порталом. Поки ж є час  залагодити кілька справ.

***

Найважливіша справа, яка потребувала нагального рішення, стосувалася розташування майбутнього житла переселенців. Саме сьогодні це питання мало вирішитися. 

Зустріч з керівником рятувальної місії відбулася на портальній станції, в присутності Хранительки. Раміртан з Далією - по один бік екрану, Артем Сайгар - по інший. 

Сайгарці запропонували кілька місць, безпечних з їхньої точки зору, де вже давно не трясе і господарювання цілком можливе, але жодне Раміртану не сподобалось. 

Артем через те  розсердився. Батько звелів йому допомогти Вільним, щоб на Сайгар не просилися, він зробив все можливе, а тут - на тобі! Коники новоявленого дядечка.

Перші два селища здавалися Артему надзвичайно перспективними. Там скупчилися представники всіх Домів, ті, кого вмовити на перехід не вдалося.

Люд, що не бажає покидати обжитих місць, хоч би як погано там не велося, знаходиться завжди.  Хтось не може розлучитися з залишками нажитого добра, хтось елементарно боїться переходу. Ось такі і посходилися до головних Воріт і стали там двома таборами. А далі - ні з місця!  І не сказати, що байдикують, розраховуючи лише на утримання. Ні, працюють. Городи посадили, завали, де  спромоглися, розібрали, самоврядування навіть якесь влаштували, але допомоги все одно потребують, бо ж майже всього свого позбулися. Всі Доми їм допомагають - табори обладнали, будинки в грунт вживили. Ростуть ті, правда, повільно, бо море відступило, води стало обмаль, але все одно виростуть колись.

От і задумав Артем підсунути до тих відмовлянців ще й Вільних. Тих же не багато, менше сотні всього. Але тубільці раптом збурилися: не хочемо бачити поряд з собою крадіїв, і все! А як би добре було… І гуманітарку не треба було б далеко возити - закинули усім одночасно і мали б чистий спокій, і Вільні весь час знаходилися б під наглядом!

Артем навіть надавив на місцевих трохи. Керівництво,  скріпивши серце, врешті-решт погодилось. Щодо простого люду головний рятівник певен не був, але вирішив - якось владнається. Нехай Вільні, коли переселяться, самі із сусідами домовляються. От і запропонував.  Та не вийшло. Певно відчув щось Рамір, інтуїт, зорю йому в пику! Ні на першу, ні на другу пропозицію не погодився. Ще й Далія підтримала його!

А щодо третьої пропозиції, то тут вже Са Гара ніхто  не зрозумів, навіть Хранителька. Його компанію, дізнавшись що їх небагато,  погодилося прихистити військове селище на космодромі. Далеко, дійсно, аж біля самого Південного полюсу, зате на стабільному острові, а віднедавна - майже континенті!  Ще й в зоні відсутності Небесного Серпанку, де сонце з неба півроку світить! Повітря там чистісіньке, без вулканічних викидів. І доми є пусті, і вся інфраструктура налагоджена. Навіть мудріший, щоб дітей вчити, знайшовся. Роботу дають - космодром від снігу розчищати постійно треба -  місцеві не справляються. А Вільному все не те! 

— Не можу погодитись, - каже. -  Наче щось мене тримає. Не дає піти звідси! 

— Гаразд, почекаємо, - постановила Хранителька. - Продовжуємо робити те, що робили. Кілька днів у нас ще є. Закінчимо евакуацію, тоді, можливо, щось проясниться. 

Чужу інтуїцію Далія поважала не менше ніж свою.

Закінчення евакуації чекати не довелось. Все прояснилось набагато раніше. 

На першій же дільниці Пси-рятувальники засканували живих людей. І не двох-трьох. А більше сотні. Повідомлення прийшло на малий комунікативний пристрій, що дістався Раміру у спадок від Яснішого.  Його почули і Далія, і Артем. Останній аж за голову вхопився - а раптом і щойно знайдені не захочуть йти з Таріона? Що йому робити з такою кількістю біженців? Як всіх влаштувати?

— Я все з'ясую, і повідомлю вам, - сказав Рамір і просто з місця перейшов у рятувальний гвинтограв.