Частина третя Розділ 10

У Ертіни, між тим, все складалося добре. Їй підопічні приносили  набагато менше клопоту ніж Раміртанові. Всі троє прядильниць, яких Рамір відправив вайдорі на допомогу, виявилися жінками тямущими. Відсутність освіти і досвіду не завадила їм поставитися до нових обов’язків з відповідальністю, та й Валя керувала ними вправно. У них в домі завжди був порядок, діти доглянуті,  білизна випрана, а їжа навіть смачніша ніж у палацових кухарів.
Довідавшись, що всі діти залишаються на Таріоні, жодна з помічниць не побажала йти з планети. Всім  подобалась нинішня робота, а на Вільній Землі довелося би знову повертатися на нудну запорошену фабрику. Умова про перехід під владу Законів не викликала у жінок жодного неприйняття, вони і так ніколи тих Законів не порушували. 
Як не дивно,  стара Елаїс також не поспішала в обійми до справжнього Дракона. Вона стверджувала, що потопу зовсім не боїться і залишиться доживати віку в своєму домі. 
Діти поводилися цілком пристойно, допомагати лізли наввипередки, особливо на кухні. Валя почала вчити їх арифметиці, основам природознавства і шиттю, а вечорами розповідала казки. Слухали всі, відкривши рота. І не лише діти. І помічниці її приходили, і Гамаль з Міртом і Гейном тихенько влаштовувалися поряд з ними.
Так і жили мешканці великого сірого будинку в очікуванні завершення міжзоряної евакуації і переходу на острів Сайгар. А Драконяча столиця, між тим, продовжувала повільно опускатися в океан. Ледь відчутні коливання не припинялися ні вдень, ні вночі. І з кожним тим, майже непомітним, поштовхом незворотність катастрофи ставала все більш очевидною.

***

Вода прибувала швидко. Не всюди рівномірно, через особливості рельєфу, але невпинно. Перехід, між тим, працював і вдень і вночі.  Люди йшли на Вільну Землю інколи зовсім без речей, але всі за себе платили справно. Навіть бідніші серед високих каст мали в запасі достатньо літанію.  
Щодня комп'ютер в камері впливу видавав Раміртану нові показники кількості населення. Через декаду інтенсивної роботи порталу людей в  Першому місті практично не залишилося.   Та й у Третьому населення прогресивно скорочувалося, хоча, вочевидь, зовсім з іншої причини. Не підтоплених місць там і досі залишалося багато, зате продовжувалася війна. Платформи в Третє місто Рамір надсилав ще двічі. Перший раз вдалося вмовити на евакуацію менше двох десятків людей, другий раз платформа повернулась порожньою. Та й пізніше жоден мешканець околиць у Перше місто не прийшов, хоча піший шлях до середмістя все ще можна було подолати. 
Жодних перешкод для пересування між зонами столиці більше не існувало - напругу на дротах, що оточували Перше місто, Рамір вимкнув, пункти пропуску звелів відкрити, а охорона звідтам сама повтікала, як тільки позбулася ментального примушення. Втім, це не допомогло.
Банди недоторканих не поспішали навіть грабувати більш багаті зони столиці. Вони взагалі нікуди не лізли. Певно чули про отруту, а де саме вона знаходиться не знали. Або чекали поки спаде “паводок”. 
Втім не тільки місцеві недоторкані турбували Раміра. Люди, що залишилися на сільськогосподарських дільницях теж  мали право на евакуацію. Раміртан не міг покинути їх навіть не запитавши, чи бажають вони того. 

***

Військовий гвинтограв лагодили довго - аж чотири дні. Виявилось, що у нього зламана вісь, замінити її нічим, отже колеса встановити не вдасться. Гамаль запропонував поставити машину на підпори, зняті з  “літаючого гарбуза”, але це викликало непередбачувані ускдаднення. Порушилася рівновага апарата. Тепер він, стоячи на землі, завалювався наперед - важкий ствол  пушки переважував легкий решітчастий хвіст так, що той стирчав ледь не в небо. Міняти положення під час польоту ця машина не вміла. Тобто, якщо антигравітаційний вузол запускався коли машина стояла догори дригом, то так вона і летіла аж допоки не сідала. Пілоту керувати гвинтогравом в подібному положенні було складно, а пасажирам розташуватися - взагалі  неможливо, вони з’їжджали з підлоги, як зі слизької гірки просто на пілота. Прикро,  цей  гвинтограв був потрібен Раміру саме для перевезення людей. Підперти чимось дуло і потім злетіти теж не виходило. У місці призначення виникла б та сама проблема. 
Виходу, здавалось, не було. Однак ні Раміртан, ні ремонтники рук не опустили.
Для початку  демонтували все допоміжне обладнання всередині машини, залишили тільки сканер, що виявляв живих істот. Місця стало більше, але в нормальне положення гвинтограв це не повернуло. А потім Раміртана осяяло. Їм же потрібна рятувальна машина, а не військова! То навіщо пушка? 
Саму пушку демонтувати, на жаль, не вдалося, вона була вбудована в передню стінку машини, але ствол обрізали аж під корінь. Після цього гвинтограв зайняв нормальне положення. 
А ще Раміртан звелів зафарбувати обов’язкову драконячу морду на корпусі  і намалювати замість неї три великі білі зірки. В пам’ять про тих, хто загинув на Вільних Островах під час землетрусу. 
Замість довгого дула ремонтники прилаштували спереду коротенький раструб гучномовця. Все це змінило вигляд літаючого танку настільки, що впізнати його стало практично неможливо.
— Марно це все, - вніс нотку песимізму Вадьєр, побачивши ті приготування, - нікого ви не знайдете! 
Від головного Пса Рамір вже знав, що перед тим, як налякати Ертіну, цей гвинтограв встиг облетіти сільськогосподарські селища і знищив всі будівлі, що вціліли після землетрусу. Енергетична пушка здалася Ертіні слабосилою лише тому, що її заряд на момент обстрілу купола був вже практично вичерпаний.  Взагалі ж це була доволі ефективна зброя. 
На людей Пси тоді не полювали,  бо Ясніший  вважав, що без даху над головою все одно ніхто не виживе. А от Рамір сподівався знайти вцілілих, бо знав, що більш витривалої істоти, ніж людина, в природі не існує.

***