Частина третя Розділ 7

Еліль влилась у дитячий колектив миттєво. І не дивно. Бо всіх цих дітей вона добре знала. Вона і була тією єдиною дитиною, з врятованих Тейнером, яку відшукала мати. Старші діти зраділи її поверненню і відразу взяли під опіку. У них так було заведено - кожен малюк обов’язково мав няньку, виключно добровільну і старшу за нього не менше ніж на чотири роки. Це не означало, що нянька, якій, скажімо, шість, була вже повністю самостійною. Її продовжували опікати більш старші діти. Створювалося щось на зразок іграшкової сім’ї з “дітьми”, “батьками” і “дідусями-бабусями”. І, як не дивно, воно працювало.

— Кожній людині до чотирьох років потрібна нянька, - пояснив Валентині Гамаль, коли вона виразила здивування цією ієрархією. - І щоб горщик за нею носити, і для інших потреб…

— Яких саме потреб? - вирішила уточнити Валя. Не хотіла вона впустити жодної дрібниці, спроможної вплинути на відносини з Еліль.

— Виховання ніколи не буває безболісним, - пояснив Гамаль цій дивній жінці прописну істину. - Хіба ти сама цього не знаєш? Коли дитину за щось карають, треба щоб хтось її пожалів.

— Та за що ж їх карати?! - здивувалася Валя. 
Більш слухняних дітей вона в житті не зустрічала. Ну, забрали у Лілі ляльку, але ж повернули, Валя і гримнути не встигла.  І Патрона дражнити перестали, тільки-но зауваження почули. А так, і чисті відносно, і дружні між собою і не галасують зайве.  Ще й допомагати намагаються - колонку, щоб води для миття набрати, всім “колгоспом” наввипередки качали.

— Певно у вас, сайгарців, все інакше, - зітхнув ремонтник, - а у нас кажуть: без покарання немає виховання. 

— А за що у вас карають?

— За галас, біганину, впертість… - почав перелічувати Гамаль, - якщо лізуть куди не слід…

Тобто, за те, що вони - діти?

— Спротив наглядачам неприпустимий, - продовжував  ремонтник, - а ще, якщо хтось погано вчиться, або підмовляє інших не слухатися… Тоді не лише карають, а й відбракувати можуть.

— А що роблять з бракованими? 

Гамаль задумався.

— Їх не вчать і призначають  на ганебні роботи у своїх же центрах виховання. Відра з туалетів треба ж комусь виносити? І сміття прибирати. Гнилизну в овочесховищах перебирати… Не наглядачам же це робити?

— Та які з них працівники?! Еліль ще й чотирьох років немає! 

Гамаль знизав плечима: 

— Не знаю… Раніше в тринадцять відбраковували. Це тепер чомусь поспішають. Напевно, часи такі.

— А наших чому забракували? Вони ж слухняні і буцімто не дурні. І куди їх збирались переводити, якщо, кажеш, всіх залишають при школах?

А оце Гамалю чомусь не приходило в голову запитати. Закликали Тейнера.

Відповідь приголомшила Валентину і, як не дивно, Гамаля також.

— У нас не знайшли відповідного коефіцієнта лояльності, сказав хлопець. 

Тобто всіх дітей, найстаршому з яких було тринадцять, і навіть Еліль, яка ще й говорити не вміла, записали в бунтівники? Вони що, тут всі з глузду поз’їзджали? 

А може це змова якась і дітей збирались використати неприродним чином? Бо що роблять на цих клятих Островах з бунтівниками, Валя добре знала - Рамір пояснив. Треба буде запитати, може він знає від чого землетрус врятував їхню донечку?

— Ось що, Гамаль, - постановила Валентина. - Дітей карати ми не будемо, хіба що за переступ який. Але, сподіваюся, до цього не дійде.

***

Гамаль і його друзі, вважали Валентину сайгаркою, тому що у неї на скроні не було кастового знаку. Та й дивною вона здавалась їм  без міри. А що є вона Раміртановою жінкою, вони не дуже й поврили. Бо хіба  піде така краля за знехтуваного з шостої касти? Та й не залишає ніхто своєї жінки без нагляду. Раміртан же привів їх сюди, а сам пішов, так, наче й не боявся, що вкрадуть. Тож і не дивно, що Арік (він вважався найкрасивішим з усіх) відразу спробував підкотити  до неї. Довго розпинався, що він із п’ятої касти і у нього, порівняно з недоторканим, маса переваг. Валя уважно слухала, а потім сказала, що у неї вже є чоловік, а Арику варто було б зайнятися чимось корисним. 

І де це бачено, щоб жінка відмовлялася від чоловіка з більш високої касти?

А вона продовжувала їх дивувати. 

Продуктів на один прийом  принесла, як на цілий день. Ні гороху, ні сухого м’яса не пошкодувала. Ще й сказала, що їсти вони віднині будуть тричі на добу, а не двічі. 

Потім навчила як смачно приготувати їжу, сама все показала Мірту і Гейну, які взялися допомагати їй куховарити. І пластиною літанієвою дозволила користуватися. А це ж зовсім не те, що варити на вогнищі! І легше, і швидше!
Виділила кожному, навіть дітям, окрему створку. З власних запасів, не інакше. Гамаль, скільки жив, створки не мав, їв завжди з пластикової упаковки, або  загальної посудини. 

Запросила за стіл старезну бабку, яка і працювати не здатна. Ніколи Гамаль таких старих не бачив, а щоб за стіл хто подібних кликав, то й не чув!

А по обіді змусила всіх подякувати за їжу. Спочатку старій, бо це її харчі, виявляється, вони їли, а потім ще й Міртену з Гейном, які той обід приготували. То чого ж дивного, що і бабка пішла до себе вкрай задоволена, і ті два пихатих дурня побігли відразу  вечерю налаштовувати? 

А потім показала клуню з припасами, незамкнену!  і сказала:

— Ось звідси будете брати продукти. Розподіляйте і готуйте самі, тільки щоб їжі на кожного було не менше ніж за обідом.

Багатств в тій клуні було, як в домі дарів. Перше, що Гамаль зробив, як Валентина пішла,  - звелів дітям, та й дорослим, набити свої заплічники по зав’язку, ще й в кишені дрібних баночок напхати, на випадок, якщо та дивна жінка раптом  передумає.

А потім  стара бабка на ім’я Елаїс, повідала по секрету, що Раміртан це і є їхній новий Дракон. Тому рідко він з’являється поряд з жінкою, весь у справах завжди. І взагалі, про бессмертного Дракона то все брехня, на її пам’яті вже п’ятеро померли і один на Вільну Землю втік. А Рамір, напевне, найкращий з усіх, бо дійсно хоч про когось дбає. За рештою вона подібного не помічала, хоча живе вже дев’яносто шість років.