Частина третя Розділ 7

Еліль влилась у дитячий колектив миттєво. І не дивно. Бо всіх цих дітей вона добре знала. Вона і була тією єдиною дитиною, з врятованих Тейнером, яку відшукала мати. Старші діти зраділи її поверненню і відразу взяли під опіку. У них так було заведено - кожен малюк обов’язково мав няньку, виключно добровільну і старшу за нього не менше ніж на чотири роки. Це не означало, що нянька, якій, наприклад, шість, є вже повністю самостійною, її продовжували опікати більш старші діти. Створювалося щось на зразок іграшкової сім’ї з “дітьми”, “батьками” і “дідусями-бабусями”. І як не дивно, воно працювало.
— Кожній людині до чотирьох років потрібна нянька, - пояснив Валентині Гамаль, коли вона виразила здивування цією ієрархією. - І щоб горщик за нею носити, і для інших потреб…
— Яких саме потреб? - вирішила уточнити Валя. Не хотіла вона впустити жодної дрібниці, спроможної вплинути на відносини з Еліль.
— Виховання ніколи не буває безболісним, - пояснив Гамаль цій дивній жінці прописну істину. - Хіба ти сама цього не знаєш? Коли дитину за щось карають, треба щоб хтось її пожалів.
— Та за що ж їх карати?! - здивувалася Валя. 
Більш слухняних дітей вона в житті не зустрічала. Ну, забрали у Лілі ляльку, але ж повернули, Валя і гримнути не встигла.  І Патрона дражнити перестали, тільки-но зауваження почули. А так, і чисті відносно, і дружні між собою і не галасують зайве.  Ще й допомагати намагаються - колонку, щоб води для миття набрати, всім “колгоспом” наввипередки качали!
— Певно у вас, сайгарців, все інакше, - зітхнув ремонтник, - а у нас кажуть: без покарання немає виховання. 
— А за що у вас карають?
— За галас, біганину, впертість… - почав перелічувати Гамаль, - якщо лізуть куди не слід…
Тобто, за те, що вони діти?
— Спротив наглядачам неприпустимий, - продовжував  ремонтник, - а ще, якщо хтось погано вчиться, або підмовляє інших не слухатися… Тоді не лише карають, а й відбракувати можуть.
— А що роблять з бракованими? 
Гамаль задумався.
— Їх не вчать і призначають  на ганебні роботи у своїх же центрах виховання.  Відра з туалетів треба ж комусь виносити? І сміття прибирати. Гнилизну в овочесховищах перебирати… Не наглядачам же це робити?
— Та які з них працівники?! Еліль ще й чотирьох років немає! 
Гамаль знизав плечима: 
— Не знаю… Раніше в тринадцять відбраковували. Це тепер чомусь поспішають. Напевно, часи такі.
— А наших чому забракували? Вони ж слухняні і буцімто не дурні. І куди їх збирались переводити, якщо, кажеш, всіх залишають при школах?
А оце Гамалю чомусь не приходило в голову запитати. Закликали Тейнера. Відповідь приголомшила Валентину і, як не дивно, Гамаля також.
— У нас не знайшли відповідного коефіцієнта лояльності, сказав хлопець. 
Тобто всіх дітей, найстаршому з яких було тринадцять, і навіть Еліль, яка ще й говорити не вміла, записали у бунтівники? Вони що, тут всі з глузду поз’їзджали? 
А може це змова якась і дітей збирались використати неприродним чином? Бо що роблять на цих клятих Островах з бунтівниками, Валя добре знала - Рамір пояснив. Треба буде запитати, може він знає від чого землетрус врятував їхню донечку?
— Ось що, Гамаль, - постановила Валентина. - Дітей карати ми не будемо, хіба що за переступ який. Але, сподіваюся, до цього не дійде.

***

Гамаль і його друзі, вважали Валентину сайгаркою, тому що у неї на скроні не було кастового знаку. Та й дивною вона здавалась їм  без міри. А що є вона Раміртановою жінкою, вони не дуже й поврили. Бо хіба  піде така краля за знехтуваного з шостої касти? Та й не залишає ніхто своєї жінки без нагляду. Раміртан же привів їх сюди, а сам пішов, так, наче й не боявся, що вкрадуть. Тож і не дивно, що Арік (він вважався найкрасивішим з усіх) відразу спробував підкотити  до неї. Довго розпинався, що він із п’ятої касти і у нього, порівняно з недоторканим, маса переваг. Валя уважно слухала, а потім сказала, що у неї вже є чоловік, а йому варто було б зайнятися чимось корисним. 
І де це бачено, щоб жінка відмовлялася від чоловіка з більш високої касти?
А вона продовжувала їх дивувати. 
Продуктів на один прийом  принесла, як на цілий день. Ні гороху, ні сухого м’яса не пошкодувала. Ще й сказала, що їсти вони віднині будуть тричі на добу, а не двічі. 
Потім навчила як смачно приготувати їжу, сама все показала Мірту і Гейну, які взялися допомагати їй куховарити. І пластиною літанієвою дозволила користуватися. А це ж зовсім не те, що варити на вогнищі! І легше, і швидше!
Виділила кожному, навіть дітям, окрему створку. З власних запасів, не інакше. Гамаль, скільки жив, створки не мав, їв завжди з пластикової упаковки, або  загальної посудини. 
Запросила за стіл старезну бабку, яка і працювати не здатна. Ніколи Гамаль таких старих не бачив, а щоб за стіл хто подібних кликав, то й не чув!
А по обіді змусила всіх подякувати за їжу. Спочатку старій, бо це її харчі, виявляється, вони їли, а потім ще й Міртену з Гейном, які той обід готували. То чого ж дивного, що і бабка пішла до себе вкрай задоволена, і ті два пихатих дурня побігли відразу  вечерю налаштовувати? 
А потім показала клуню з припасами, незамкнену!  і сказала:
— Ось звідси будете брати продукти. Розподіляйте і готуйте самі, тільки щоб їжі на кожного було не менше ніж за обідом.
Багатств в тій клуні було, як в домі дарів. Перше, що Гамаль зробив, як Валентина пішла,  - звелів дітям, та й дорослим, набити свої заплічники по зав’язку, ще й в кишені дрібних баночок напхати, на випадок, якщо та дивна жінка раптом  передумає.
А потім  стара бабка,  на ім’я Елаїс, повідала по секрету, що Раміртан це і є їхній новий Дракон. Тому рідко він з’являється поряд з жінкою, весь у справах завжди. І взагалі, про бессмертного Дракона то все брехня, на її пам’яті вже п’ятеро померли і один на Вільну Землю втік. А Рамір, напевне, кращий за всіх, бо дійсно хоч про когось дбає. За рештою вона подібного не помічала, хоча живе вже дев’яносто шість років.
От тепер Гамалю стало все зрозуміло. І турбота Раміртана про людей, і його надзвичайне вміння опинятися там, де хтось потребує нагальної допомоги, і те,  що поряд з ним завжди перебувають найкрасивіші жінки. А те, що наймогутніша людина на Вільних Островах виявилася представником найнижчої касти  пробудило в серці  ремонтника досі незнані почуття.  Які саме, він ще не розібрався. З одного боку, Раміртан йому дуже подобався, а з іншого… Не довіряв він ніколи знехтуваним і  міняти щось у своєму житті ніколи не любив.  
До вражаючої звістки всі поставилися по різному. Мірт і Гейн доброзичливо, але з ноткою настороженості. Арік і Деїс - з абсолютною недовірою. І лише Тейнер - з повним захопленням.
— Дивний він і жінка його, - задумливо сказав Гейн. - Але мені буде шкода їх залишати,  коли підемо на Вільну Землю. 
— А чого шкода,  може вони теж підуть!  - припустив  Тейнер.
— Та що ти кажеш, дитино, - зітхнув Мірт. - Тут він Дракон, господар всьому, а там знову стане недоторканим. Де це бачено, щоб людина добровільно від такого щастя відмовилася?
— Та який він Дракон! Дракон має бути о-го-го! А він - так собі. Та й хіба може бути з шостої касти щось нормальне? - висказався наостанок Арік. - Нема за чим шкодувати! 
Деїс мовчки кивнув, підтримуючи друга. Він завжди з Аріком погоджувався. І лише Гамаль так нічого й не промовив.
Після цієї розмови Гамаль вирішив усі взяті із клуні консерви повернути на місце. Бо якось неправильно було красти те, що тобі і так дають.  Всі погодились,  лише Арік і Деїс відмовилися. 
Розбіжності у поглядах призвели до сварки між  друзями. Закінчилося тим, що  Арік і Деїс прихопили з собою все, що нагребли, і пішли жити у казарму до веселих дівчат.
Втім, невдовзі і решту ремонтної бригади Раміртан зажадав  у палац. Треба було полагодити військовий гвинтограв для того, щоб вияснити скільки народу  вижило по той бік розщілини і запропонувати їм евакуацію. 
Жити Гамаль з Міртом і Гейном залишилися поряд з дітьми, тільки щоранку тепер ходили на роботу.