Частина третя Розділ 6

По обіді Рамір вирушив за Патроном. Допоки не повернулися платформи з евакуйованими, він був вільний і  вирішив, що цілком встигне забрати песика.
“Вдома” все було так, як Рамір і залишив. Собака з радісним гавкотом вибіг йому назустріч. Нікуди не подівся, не втік, чекав на господаря. 
Рамір запхав у заплічник вистиглу нагрівальну пластину і батьків казанок, прихопив рукоділля, що розпочала Ертіна, узяв під пахву собаку і перейшов вже знайомим маршрутом на площу в Третьому місті.  
Відтоді як Раміртан відправив сюди платформи, часу минуло достатньо. Пси мали б уже забрати ремонтників і дітей, і хоча б частину людей з інших дільниць, але чом би не пересвідчитись? 
В першу секунду Раміру здалося, що він вступив у калюжу. Але майже відразу зрозумів: ні! Водою була вкрита вся площа і прилеглі вулиці. Ось воно! Те, про що попереджав сайгарський прогноз. Драконяча столиця повільно занурюється в океан!
Біля розподільчої станції - тимчасового пристанища ремонтників, було ще сухо. Назустріч Раміру вибіг Тейнер,  зрадів, запросив швидше проходити всередину, щоб тепло з помешкання не випускати, а сам побіг кудись далі. 
Всі Раміртанові знайомці були  на місці. Діти відразу оточили Патрона, та й дорослі проявили до собаки підвищену увагу. Довелося попереджати, що це не їжа, а друг. 
Як виявилося, жодна платформа сюди не приїздила. Про запрошення нового правителя  ніхто не чув. Відколи світло істини не працює, новини в цій частині столиці  недоступні. А контакту ні з ким із сторонніх у місцевих немає. Площу та прилеглі вулиці залило ще вночі. А  автоматичний розподільник їжі не приходив від учора. Цими свідоцтвами з Раміртаном залюбки поділився  Гамаль.
— А якщо так, - постановив Рамір, то збирайтеся і йдіть в Перше місто пішки. Звідси треба тікати. Тут незабаром все потоне, а там Дракон пообіцяв влаштувати вам перехід на Вільну Землю.
Здається, про перехід йому не дуже повірили, надто багато розчарувань зазнали ці люди останнім часом, але збиратися почали, бо втеча стала нагальною потребою. Власне, Тейнер і пішов на розвідку шляхів відступлення коли стало остаточно зрозуміло, що це не звичайний паводок і швидко він не минеться.
Поки діти складали свої нечисленні речі, переважно те, що знайшли у руїнах, Рамір оповідав дорослим останні новини. Не сказав лише, що це він став новим Драконом. Зізнаватись у подібному він чомусь соромився.
 А тут і Тейнер  нагодився.
— На сорок третій вулиці стоїть вантажна платформа, проїхати не може. На ній Пес прибув, кричить, що по нас. А  як дістатися, не знає. На всіх вулицях - провалля, їх водою позаливало,  де-не-де пройти ще можна, платформа ж не пройде жодним чином. 
Все це він випалив одним духом, а потім, вже спокійніше, додав:
— З боку площі вода підступає, вже і на нашій вулиці є.
Ця звістка вмить підігріла ентузіазм втікачів. Через кілька хвилин загін із шести дорослих, двадцяти трьох дітей і собаки вирушив на сорок третю вулицю. 
Платформа дійсно чекала на них з іншого боку широченної  калюжі, яка заповнила вулицю від краю до краю. Обійти її вдалося лише видряпавшись на розвалини якоїсь будівлі. Найменших довелося передавати з рук в руки, як і Патрона,  але всі, зрештою, подолали перешкоду.
Коли платформа рушила, Рамір перейшов у палац, викликав кухаря і звелів нагодувати всіх, хто прибуде через кілька годин з Третього міста. 
От тепер можна було і самому відпочити. Раміртан знову взяв песика під пахву  і пішов додому, до Ертіни та Еліль. Пішки. Сил на ще один перехід у нього не було.

***

Платформа з дітьми прибула аж під ранок. І не одна, а разом з  чотирма іншими. А відправляли ж шість! 
Як виявилось, шоста, ще по дорозі в Третє місто, проїжджаючи повз будинок, що руйнувався, потрапила під завал. Пес, що керував нею, загинув, та й платформу завалило так, що звільнити не вдалось. 
Доставили вантажівки  всього двісті шістдесят людей. Більше ніхто з Третього міста евакуюватися не побажав, хоча пропонували всім кого зустріли і через гучномовець закликали, щоб почули ті, хто сховався. 
Серед прибувших виявилося багато жінок. Всі - робітниці прядильної фабрики, що працювала в ніч землетрусу. 
Жінкам неабияк пощастило. При першому поштовху впала стіна їхнього цеху, рештки ж будівлі ще якось трималися. Жодні наглядачі не змогли утримати переляканих робітниць на місці. Всі, як одна, встигли вискочити ще до того як завалилася стеля.  В домі дарів, що обслуговував їхню дільницю, продуктів було достатньо, їх саме завезли напередодні. І відкопати їх майже не коштувало зусиль. Тож від голоду ніхто не потерпав.
З часом до жінок прибилося кілька чоловіків. Всі разом вони облаштували собі помешкання у руїнах фабрики. Спали в теплі, на мішках з бавовною. І велося їм зовсім не погано аж поки не навідалася  в гості банда з сусідньої дільниці. 
Складали банду переважно молоді хлопці. Було їх досить багато, більше сотні. (Якби хто з прядильниць вмів рахувати більше ніж до ста, то, певно, порахували би точніше.) Хоча і декілька жінок серед прибульців  трапилося. Згуртувалася та банда на грунті мародерства. Спочатку нишпорили по своїх руїнах, збирали все більш-менш цінне. Потім провідали про ласий шматочок у сусідів, от і з’явилися  його відбирати.  
Господарі, звичайно, не поступилися. Війна почалася не на життя, а на смерть. Перемогли, на жаль, загарбники. Частина дівчат відразу перекинулась до них, решта ж зібралися і пішли зі своєї території, бо годувати їх там ніхто не збирався. Платформу вони зустріли по дорозі і залюбки погодилися на переїзд.
Іншим перевізникам довелося неабияк вмовляти майбутніх переселенців.  Не бажали люди покидати свої руїни, адже в них залишилося стільки “цінного”! Не лякало їх навіть можливе підтоплення про яке Пси волали через свої гучномовці. Від Раміртанових посланців подекуди просто відмахнулися, а десь і камінням закидали. От тому і повернулися платформи наполовину порожніми.
Дітей, разом з Гамалем та його бригадою, Рамір, як і домовлялися, відправив до Ертіни. Нехай розміщуються в вільних квартирах і там чекають своєї черги на перехід. Тим більше, що харчі в домі є. Елаїс за життя накопичила такий запас консервів, що годувати всіх можна чи не рік, ще й  Ертіна  знайшла в помешканні казначея велику клуню з припасами, які  колишній господар не побажав забирати з собою у світле майбутнє. 
Свій літаній зі схованки Рамір забрав і тепер тримав при собі. Бо це при дорослих можна було сподіватися, що тайника ніхто не знайде. З дітьми ж такої впевненості у Раміра не було.