Частина третя Розділ 5

— Хлопці не знали, що робити з дитиною, от і викликали мене, - розповідала Хранителька. - Для цього Ворота довелося перелаштовувати на місцевий маршрут, а потім повертати  на міжзоряний. Через це на площі скупчилося так багато народу... 
— Вона не казала, що хоче піти, - виправдовувався Рамір. - Я б забрав дитину раніше. Моя вайдорі любить Еліль і нічого не мала би проти…
— Ти зустрів вайдорі? - усміхнулась Хранителька. - Щасливець! Розкажи мені про себе, Раміртане. Ти загублена гілка нашого роду!
І Рамір розказав, проявивши непритаманну йому відвертість. Стисло, сухо, але повідав про себе все, включно з останніми здобутками. Якщо він хотів випросити  у сайгарців якусь допомогу для Вільного народу, йому потрібна була довіра цієї жінки. Бо від її відношення залежала довіра усієї Дев’ятки.
— От воно як… - зітхнула Далія, почувши як камера впливу підкорилася Раміртану. - Доля ентара! Цього уникнути неможливо.
А про Ертіну і її незвичайну появу на Таріоні, сказала:
— Не любимо ми, Сайгари, легких шляхів, це вже давно відомо. Але нехай буде так. Без волі Зоряної Матері нічого не відбувається.
Як же добре стає на серці коли відчуваєш підтримку! Хранителька схвалила всі дії Раміра. Особливо їй сподобалося, що він потурбувався про людей з Третього міста.
Втім, одна річ її все ж таки збентежила:
— А що ти плануєш робити з ними далі? Це ж найбідніші верстви, перехід оплатити вони не зможуть,  а Ворота зараз працюють лише на тому паливі, що приносять люди.
— Дійсно, у них немає літанію на перехід, - погодився Рамір. - Але у мене є. Я  віддам все що маю, щоб врятувати максимальну кількість людей. Сам же піду з міста останнім. 
Далія торкнула його за руку:
— Ні, Раміртане! Тобі та твоїй родині на Вільну Землю відтепер не можна! Тамтешній Дракон напевно вже знає новини.
Дійсно, Гелія та її друзі ніколи не стали б таїтися. Інформація - їх єдиний скарб в даній ситуації. 
Те, що справжній Дракон не пробачить вискочку-конкурента Рамір розумів. Недарма ж Ясніший сидів на Таріоні, не дивлячись на те, що від його імперії залишився лише куций драконячий хвіст!
— Та я туди і не збирався, - сказав Рамір. - Я хочу залишитися на Таріоні. Та й моя вайдорі ніколи не побажає йти під владу Дракона, не той у неї характер. У нас є хатинка на високому боці розщелини. Сподіваюсь, туди вода не дістане.  Перенесу на той бік припаси, щоб перечекати холоди, пошукаю людей, що вижили, а як потеплішає спробуємо щось виростити. Насіння, гадаю, знайдемо, якщо не в руїнах генетичного центру, то на сільськогосподарських дільницях. 
— Я поговорю з батьком про тебе і тих, хто з тобою залишиться, щоб виділив вам допомогу, - сказала Далія. - А може він дозволить вам оселитися на Острові Сайгар,  там де безпечніше, або запросить на нашу планету? Я б хотіла цього
Рамір знав, як ставляться в Дев’ятці до людей з клеймом на скроні. Не люблять від душі! Не дарма ж  заборонили повертатися на батьківщину навіть далеким нащадкам тих, кого колись відправили у вигнання. Місця виходу порталів стерегли і вдень і вночі. А проходи на нові планети охороняли ще більш ретельно. Вирішили, якщо  виділили вигнанцям   Вільну Землю, то решта - зась! Не хочуть бачити  поряд із собою нікого з чужинців. Тому слова Хранительки неабияк здивували Раміра.
— Гаразд, запитай, - погодився він, не розраховуючи, втім, ні на що. 
Говорити з родичкою можна було вічно, але Рамір поспішав - недороблені справи каменем притискали його спину, а більш за все він турбувався про Гамаля і дітей. Вони ж бо знаходилися  найближче за всіх до провалля, до них вода могла дістатися в першу чергу. 
Його нетерплячку Далія зрозуміла.
— Якщо виникнуть питання, приходь, - сказала вона. - Я залишуся тут аж до закриття Воріт.
— Чому? - здивувався Рамір. - Тебе ж викликали через Еліль, а вона вже з родиною.
— Ніхто заради мене не буде ще раз перепрограмовувати перехід. - пояснила Хранителька. - Евакуація людей в пріоритеті.
Рамір  низько вклонився їй, зібрав дитячий одяг, взяв на руки сплячу донечку і відкрив перехід в будинок Гелії.

***

З квартири Елаїс долинав настільки п’янкий аромат, що Рамір  мимоволі повернув до дверей старої.  Невже у неї нарешті вийшло приготувати щось їстівне?
Все виявилось набагато простіше. На бабчиній кухні хазяйнувала Ертіна. Золотою ложкою, точнісінько такою як потрапила межи очі казначеєві, вона помішувала щось на пательні. Сама господиня сиділа в куточку за столом і нічого не робила, лише спостерігала за діями своєї гості. 
— Знайшов таки, хвала Господу! - скрикнула Валя, побачивши чоловіка, відсунула сковорідку в сторону  і кинулася до дитини.
— Так, - повідомив Рамір. - Гелія залишила її на станції, а сама пішла з Таріону.
— То тепер вона назовсім наша? - схлипнула Валя.
— Так.
Попри сльозу в голосі щастя спалахнуло в душі вайдорі сонячним променем. Рамір відчув його і зрадів наче справжньому сонцю. Як же рідко вдається побачити ці обидва дива  - сонячний промінь в таріонському небі і справжнє, нічим не затьмарене щастя коханої.
Він передав доньку дружині і вклонився бабці:
— Дякую тобі, друже Елаїс. Якби не ти…
На що бабка зневажливо махнула рукою:
— Ой, що за дурниці! Давайте вже їсти, бо пахне так, що я зараз помру!
Елаїс пригощає? Чого б це раптом? - здивувався Рамір. Вона ж завжди тряслася над своїми припасами! 
Дивлячись на нього, стара розреготалася:
— Ну, чого вирячився? Гелія казала, що нам усім тут скоро гаплик! То, може,  наостанок хоч поїмо? Сідайте скоріше!
І дійсно, день вже хилився до вечора, варто було б перекусити. Раміртан відсунув крісло і всадив Ертіну за стіл. Відпустити Еліль вона не побажала, навпаки - тримала все міцніше і продовжувала періодично схлипувати. Перехвилювалася, бідолашка. Елаїс теж поводилася не зовсім адекватно - голосно реготала і  стукала долонями по колінах, висловлюючи таким чином свою радість. Виходить теж хвилювалася і чекала на повернення дитини? 
А далі сталося ще одне диво. Хоч і очікуване, проте, все одно несподіване.
І дійсно, як біди мають здатність чіплятися одна за одну, так і щастя приходить відразу в усьому.  Те, що, на думку Раміра, мало статися набагато пізніше, відбулося просто зараз - Еліль вимовила перше слово. 
Її розбудив голосний сміх старої. Дівчинка прокинулась, побачила Валентину і скрикнула:
— Валя! 
А потім зіскочила додолу і почала нишпорити під столом.
— Патрона шукає, - пояснила Валентина у відповідь на здивований погляд чоловіка. 
“Ось вона, справжня мати моєї дочки, - думав Раміртан. - Та, що без слів розуміє дитину краще за всіх! І не дивно, що першим словом Еліль  стало її ім’я.” 
Не було таємниці для Раміра в тому, що сама вайдорі називає себе дитячим іменем “Валя”. А от Еліль звідки про це дізналась? Їй же ніхто не казав. Не інакше, як ментально підслухала!