Частина третя Розділ 4

Портальну станцію і площу перед нею Рамір раніше бачив лише на картинці або на екрані. Він і уявити собі не міг, що наразі вона настільки заповнена народом, інакше неодмінно відкрив би шлях кудись інде, наприклад в якийсь провулок неподалік. Та ж ні! Він вийшов безпосередньо перед портальними воротами  і відразу перечепився через чийсь багаж. Мало того, що впав і розсадив собі лоба об якусь залізяку, так на нього ще й накинулися всі, хто стояв поблизу. Люди спочатку зачинили гвалт, а потім оточили Раміра і почали гамселити. Слухати його виправдання та вибачення  ніхто не збирався.  Співвітчизники ладні були швидше вбити несподіваного прибульця, ніж підпустити до переходу без черги. 

Так напевно і сталося б, якби на порозі станції раптом не з’явилася жінка. Вона вийшла з будівлі порталом, крізь зачинені двері, і видала ментальний наказ від якого затихла вся площа. Люди завмерли як стояли. Подібної сили впливу Раміру зустрічати ще не доводилося. Дивно, що сам він наказу не підкорився, а міг вільно рухатися і говорити. 
Раміртан підвівся, обтрусив бруд з пальта, і рушив назустріч жінці. 
— Я шукаю свою дитину. Допоможи мені, сайгарська сестро, - звернувся він до неї з усією шанобливістю, на яку був здатний, а потім ще й вклонився, притиснувши руку до серця, тобто вчинив дію абсолютно неприпустиму для  Вільного чоловіка. Адже кланятися будь кому - принизливо. А жінці і поготів! 
— Заходь, - вказала вона на зачинені двері, - всередині досить вільного простору для переходу. 
Йому запропонували увійти порталом. Ще й в місце, де він до того ніколи не був. Випробування? Рамір закликав на допомогу образ коханої і уявив себе по той бік дверей. В останню секунду встиг ще почути:
— Можете рухатися, Вільні, - і жінка постала поруч з ним. 
Це було велике напівкругле приміщення того ж типу, що і його лабораторія, але набагато більше за розмірами. Без вікон, щоправда. Вікна тут заміняли монітори. На одному з них, сайгарці, напевно, і побачили бійку. Крім Раміра та жінки в приміщенні знаходилися ще троє чоловіків, що працювали за консолями. 
— Назви нам своє ім’я, Вільний брате, - звернулася до нього жінка.
Раміртан назвався своїм повним ім’ям і навіть особистий номер сказав.
Сайгарка задоволено кивнула:
— Ми чекали на тебе, Раміртане. Дитина твоя у нас. З нею все гаразд, вона зараз спить.
І поки Рамір усвідомлював цю несподівану звістку, назвалася:
— Мене звати Далія Сайгар, я Хранителька Всіх Домів, а ще твоя правнучата небога. 
А далі Раміру показали дочку, яка мирно спала на дивані в житловій частині станції, обробили подряпину на лобі, подали чашку запашного ньєрі [густий суп, сербанка] і розказали яким чином Еліль опинилася тут без матері. 

***

Про те, що сайгарці нарешті полагодили перехід, який не працював після землетрусу, і віднині пропускатимуть усіх  майже безкоштовно, Гелія довідалась чи не першою. Це сталося глибоко вночі. Новину приніс один з операторів, який давно вже намагався привернути її увагу. Він же повідав про сайгарську шпигунку, що вбила Дракона і про те, що у них тепер новий правитель - Раміртан Са Гар. Перші дві новини були найкращими, які Гелія чула в своєму житті. А от те, що Раміртан зайняв місце Яснішого, Гелію налякало.  Хтозна, як поставиться знехтуваний, що видряпався на вершину,  до тих хто ніколи його не поважав? Чи не стане мститися першій касті? Перевіряти на  собі Гелія цього не бажала.
Життя своє Гелія завжди жила легко. Вона була гарною і вважалася розумною, до того ж їй щастило практично у всьому і завжди. А все тому, що у неї була просто звіряча чуйка на вигідних чоловіків і на час, коли того чи іншого з них можна використати. Нові коханці знаходилися легко і старі відпускали без зайвого клопоту, а кар’єра, між тим, неухильно йшла в гору. Заробляла Гелія завжди добре, але практично весь її здобуток йшов на підтримку відповідного іміджу. Це цілком влаштовувало провісницю істин. До пори до часу про майбутнє вона думала рідко і перебиратися на Вільну Землю бажання не мала. Їй і на Таріоні велося непогано. Вона жодним чином не брехала, коли повідомляла глядачам про своє рішення залишитися. 
Все змінилося коли стався землетрус. Подібного жаху Гелія в житті не відчувала! Саме в той  момент і прийшло до неї рішення чимскоріш тікати з планети. От тільки на заваді стала зупинка Воріт, а ще  Ясніший. Того ж дня він викликав до себе своїх основних функціонерів і попередив, щоб про втечу навіть не мріяли. Ще й ментально по голові довбанув так, що ледь мізки не повискакували.  І все ж  бажання тікати не покинуло Гелію, воно навпаки, збільшувалося з кожним підземним поштовхом, що струшував Драконячий Острів в наступні дні.
Коли стало відомо про смерть Яснішого, Гелія зібралася швидко. Свої речі вона вже давно поскладала. Літанію у неї в запасі було обмаль, але на перехід мало б вистачити. Вона давно вже підрахувала все. На ту суму, що у неї була, вона могла взяти з собою шістнадцять кілограмів багажу. 
Отже зібралася Гелія швидко, розбудила Еліль, запхала у її рюкзачок всі ті речі, якими встиг забезпечити малу Раміртан, взяла дитину за руку і вирушила у нове життя. 
На станцію вони  встигли ще до того як про відновлення переходу довідалася решта жителів міста. Тож до порталу їх пропустили відразу. А от далі сталася несподіванка.
Працівник станції зважив Гелію разом з речами і підтвердив, що її літанію вистачить на все під обріз. Видав дозвіл на перехід, а потім зажадав плату за дитину. Жодні вмовляння, вимоги і погрози не допомогли. Не справила на сайгарця враження і звістка, що Гелія - найвідоміша на Вільних Островах провісниця істин. Дивно, бо це завжди відкривало перед нею всі двері! На її справедливе обурення і закид у безсердечності він спокійно пояснив:
— Зрозумій, друже провісниця. Весь твій літаній піде на твоє ж переміщення, а на дитину, чи зайвий груз, у нас  і нанограмма  палива немає. 
А далі запропонував повне неподобство:
— Ти можеш взяти дитину замість багажу. Навряд чи вона важить більше шістнадцяти кілограмів. Ідем, маленька, я тебе зважу.
Еліль важила тринадцять з половиною. Гелія навіть не уявляла, що вона настільки важка! Це ж що виходить, їй доведеться залишити тут весь свій одяг? І косметику? І навіть частину золотих прикрас? А що вона робитиме на новій планеті без всього цього? 
Оператору, потенційному коханцю, набридло чекати поки Гелія визначиться. Він приєднався до гурту Псів, що прийшли на перехід після них і пішов у портал, що саме відкривався. Гелія озирнулася і побачила, що за нею вже шикуються наступні 
бажаючі і черга та зростає на очах. Якщо вона зараз не прийме рішення, її обійдуть, а далі просто не пропустять, бо ніхто не поступиться своїм місцем. Гелія замислилась. Зрештою, а що вона втрачає? Ця дитина мала для неї значення тільки тут, на Таріоні. На Вільній Землі вона зможе народити собі іншу. І без вад, це точно!
Жінка рішуче ступила до сайгарця і підштовхнула до нього Еліль:
— Залишаю її! Забирайте! За нею прийде батько. Його звуть Раміртан Са Гар. Ось її документ про народження!
Ошелешений хлопець забрав у провісниці картку, а дитину взяв на руки  щоб не побігла слідом за матір’ю. Але Еліль сиділа спокійно, наче і не від неї щойно відмовилися.  Гелія повернулася до дочки спиною і рушила на перехід. Її місце зайняв наступний подорожуючий.