Частина третя Розділ 3

Врахувати все було непросто. Без допомоги Ертіни Рамір точно  не впорався б.  Про те, що дітей, яких незабаром привезуть з Третього міста, треба десь розмістити, Раміртану нагадала саме вона. Дійсно, йому це і в голову не приходило! 
Перша думка була така: 
— Нехай живуть у казармах з Псами та іншим людом, що прибуде з Третього міста.  Все одно вони тут надовго не затримаються, підуть на Вільну Землю. 
Рамір вирішив, що запропонує перехід усім, кого привезуть, і сам заплатить за нього, адже у знехтуваних грошей немає.
— Та ти що! - обурилася вайдорі. - Це ж діти!  Їм навіть на кілька днів треба створити нормальні умови. А тут - прохідний двір, жити неможливо! Ще й обстановка така гнітюча. Дочекатися не можу коли звідси заберемся.
Рамір струсонув важкою головою, проганяючи втому (не встиг він достатньо відпочити), і схопився на ноги. Він не знав, що Ертіні тут настільки  не подобається, вона ніколи не скаржилася, а на ментальне єднання, щоб довідатися про це самому, у нього зараз не було ні сил, ні часу.
— Підемо, - сказав він, - я відведу тебе туди де можна буде  жити не лише дітям, але й нам з тобою. Це поруч з Еліль. В домі, де мешкає Гелія, є вільна квартира, вона тепла і добре обладнана, там навіть власна кухня є. 
Він вивів на екран комп’ютера зображення палацової площі:
— Роздивись уважно цю площу і уяви, що стоїш посеред неї на бруківці.
Зображення було об’ємним і чітким. Тож уявити було не важко. Валя і не зрозуміла як це сталося, відчула лише наполегливий поштовх у плечі, а через секунду вже стояла посеред тієї самої площі. Це було доречно, бо з того клятого лабіринту, який являв собою палац, вони виходили б дуже довго.
— Побігли! - Рамір схопив її за руку і потягнув за собою. 
В Першому місті було жваво. По вулиці, що вела до дому Гелії, люди, нагружені речами, тягнулися до портального переходу. Біля самого будинку теж вирувало життя. З квартири де мешкав казначей, якого Рамір до цього часу особисто не зустрічав, виносили добро. Череда малих вантажних платформ, готових до відправки, перегородила відчинені ворота і очікувала на свого господаря. А той сварився з мешканкою першої квартири: 
— Елаїс, відьма стара, поверни ложку, що поцупила, бо підпалю твої двері і все одно тебе дістану! - горлав казначей.
А стара, висунувшись з вікна на другому поверсі, верещала  у відповідь:
— Та вдавися ти своєю ложкою, Гаяр! Не боїшся роздерти рота, коли їсти почнеш? Він же у тебе один, а ложок  он - цілий мішок! Гадаєш всі одночасно до писка влізуть?
Вона широко розмахнулася, і предмет сперечання полетів вниз - прямісінько у голову господаря. Важкий предмет, золотий. Відскочити казначей не встиг, тож за якусь мить стояв, тримаючись за лоба і вивергав потік такої брудної лайки, яку Рамір в житті не чув. Підлеглі, що саме завантажили останню платформу, мовчки дивились на нього. 
Вікно на другому поверсі з гуркотом зачинилося. Раміртан швиденько відкрив у воротах бічні дверцята і пропустив Ертіну в дім. Її від сміху аж скрутило і Рамір не хотів щоб на це звернули увагу. Не мав він зараз часу на жодні свари з будь ким. 
І що це з нею коїться? Сама на себе не схожа.  То сміється, то плаче. Невже Драконів напад так дається взнаки? А може ще щось? І раптом зупинився, як громовицею прибитий: а чи не вагітна вона? Таке запросто могло статися. Суон, паскуда, он як захоплювався її репродуктивною здатністю! І чому він про це не подумав раніше? Вагітність їм зараз ой як не на часі!
Казначеєві платформи тим часом рушили, ворота зачинилися, а  бабка з видом переможниці вийшла  зі своєї квартири. Елаїс, ось, виявляється, як її звуть! 
— Поспішай, Раміртане, - почала вона без привітання. -  Гелія ще вночі забрала твою дочку і пішла на перехід! Біжи скоріше, може ще застанеш їх у черзі! 
— Як це, пішла на перехід? - оторопів Рамір. - Вона ж казала, що житиме тут!
— Та кого б ти слухав! Від учора сайгарці знову почали  пропускати всіх, ще й за мінімальну плату,  аби лише перехід заживити вистачило, от вона і побігла. А ще, кажуть, що Дракона знову порішили, жінка якась, шпигунка начебто  сайгарська. Тож тепер невідомо що буде. 
Рамір розгублено озирнувся на Ертіну.  Слова Елаїс їй пояснювати було не треба. 
“Я мушу бігти, - подумки промовив він, - треба зупинити Гелію, якщо це ще можливо”. Вона кивнула головою: “Так, йди. Я почекаю тебе тут”.

***

Рамір зник просто з того місця де стояв. Ключа від нового помешкання він Валі не залишив. Вона зітхнула, і, дивлячись на Елаїс, розвела руками, а потім всілася на сходинку, встелену килимовою доріжкою, і приготувалася чекати. Стара не пішла, стояла і мовчки дивилася на неї.
— То ти і є вайдорі? - нарешті проскрипіла вона.
— Ертіна Ма Ар, Вільна жінка дев’ятнадцяти років, - промовила Валя завчену фразу. Та стару в оману не ввела. 
— Не наша! - констатувала бабка. - Не знаєш, що у нас ніхто з власної волі першим не називається! І не сайгарка, - додала вона через хвилю. - Занадто худа!
Валя знизала плечима: яка вже є! 
— Вкрадена душа! - здогадалась стара через мить.
Валя кивнула: а чого таїтися? Незабаром всі про це дізнаються. 
— А це, часом, не ти Дракона прибила? - раптом запитала Елаїс. 
І розреготався, не чекаючи відповіді. 
— Авжеж ти! Хто би ще міг на подібне зважитися! А Рамір твій, виходить, тепер новим Драконом став? Оце так!
А потім несподівано запропонувала:
— От що, пішли до мене! Негоже тобі сидіти на сходах. Або погуляй, роздивись навкруги, а потім приходь. Я, тим часом, обід приготую. 
Валя вирішила скористатися бабчиною порадою і пішла оглядати будинок.
На перший погляд цей дім більш за все нагадував тюрму. Зовні Валя роздивилася його ще на підході. Великий сірий квадрат, складений із каменів наче з пазлів.   Перший поверх - високий, суцільна стіна, без вікон. На другому - вікна вузькі, забрані гратами. У якості архітектурних прикрас - чотири башточки на даху, по кутах, як на зоні. Ну точнісінько вежі спостереження, не вистачає лише кулеметів! Доповнювали архітектурний ансамбль важкі залізні ворота, що вели у внутрішній двір. Оскільки, коли  вони прийшли, ворота були відчинені, Валя змогла оцінити товщину металу з якого зроблені стулки. Їй бо, сейф у неї на роботі був більш хлипким! 
Знову на вулицю Валя виходити не стала, пішла оглядати внутрішній дворик  посеред якого стовбичила водяна колонка, точнісінько така, як була в куполі Са Гара. А ще в одному з кутів прилаштувався дворовий туалет. 
Вікна, що виходили у двір, були без решіток, як на першому поверсі, так і на другому. Знадвору до кожної квартири вів окремий вхід. Дивна архітектура, але звикнути можна.
По всьому подвір’ї було розкидане сміття, вочевидь мешканців, що виїжджали, порядок турбував менш за все. Валентина взяла мітлу, що стояла, впритул до стінки туалету і почала підмітати двір. Невідомо ж на скільки часу вони тут затримаються, а жити в свинарнику вона не збиралась.
Проста робота не заважала думати. 
Поступатися своїми принципами Валя не любила, тож опинившись в цьому домі, замислилася. А чи пристойно взагалі їй тут жити? Адже це помешкання Гелії. А раптом провісниця істин повернеться? І вирішила, що так, цілком пристойно. Якби Гелія була коханкою Раміра, Валентина ніколи б не погодилася мешкати там де і вона. Але Гелія чоловікові невідомо хто, скоріш за все навіть не друг. Можливо приятелька, але  і це занадто гучно сказано. А от Еліль - дочка. Батькові необхідно бути поруч з дитиною, а Валентині поруч з чоловіком. Тож виходу іншого, здається немає. Заради щастя чоловіка доведеться погодитися і на Гелію. Аби тільки він знайшов їх обох  і повернув! 
Час, між тим збігав, а Рамір все не повертався. Валя згребла сміття на купу, туди де був слід від вогнища,  і підпалила. Ось для чого виявляється, у кожного на поясі має бути запальничка! 
Деякий час Валя дивилася на вогонь, не звертаючи увагу на те, що подвір’я наповнилося димом. Дрібний мотлох прогорів швидко, от тільки дим нікуди не подівся. Тепер він валив з вікна бабчиної квартири, а сама Елаїс хутко викидала через те саме вікно щось палаюче і вкрай смердюче. 
Оце так! І варто було підмітати?
Валя обурилась і хотіла насваритися на бабку, яка не шанує чужої праці, але вирішила, що стару треба рятувати і побігла в дім.
Виявилось, що Елаїс зовсім не вміє готувати і спалила щойно той  самий обід на який запросила Валентину. Як це можна було зробити при відсутності відкритого вогню, незрозуміло.
Довелося Валі засукати рукави і ставати до нагрівальної пластини.