Частина третя Розділ 3

Врахувати все було непросто. Без допомоги Ертіни Рамір точно  не впорався б.  Про те, що дітей, яких незабаром привезуть з Третього міста, треба десь розмістити, Раміртану нагадала саме вона. Дійсно, йому це і в голову не приходило! 

Перша думка була така: 

— Нехай живуть у казармах, з Псами та іншим людом, що прибуде з Третього міста.  Все одно вони тут надовго не затримаються, підуть на Вільну Землю. 

Рамір вирішив, що запропонує перехід усім, кого привезуть, і сам заплатить за нього, адже у знехтуваних грошей немає.

— Та ти що! - обурилася вайдорі. - Це ж діти!  Їм навіть на кілька днів треба створити нормальні умови. А тут - прохідний двір, жити неможливо! Ще й обстановка така гнітюча. Дочекатися не можу коли звідси заберемся.

Рамір струсонув важкою головою, проганяючи втому (не встиг він достатньо відпочити), і схопився на ноги. Він не знав, що Ертіні тут настільки  не подобається, вона ніколи не скаржилася, а на ментальне єднання, щоб довідатися про це самому, у нього зараз не було ні сил, ні часу.

— Підемо, - сказав він, - я відведу тебе туди де можна буде  жити не лише дітям, але й нам з тобою. Це поруч з Еліль. В домі, де мешкає Гелія, є вільна квартира, вона тепла і добре обладнана, там навіть власна кухня є. 

Він вивів на екран комп’ютера зображення палацової площі:

— Роздивись уважно цю площу і уяви, що стоїш посеред неї на бруківці.

Зображення було об’ємним і чітким. Тож уявити було не важко. Валя і не зрозуміла як це сталося, відчула лише наполегливий поштовх у плечі, а через секунду вже стояла посеред тієї самої площі. Це було доречно, бо з того клятого лабіринту, який являв собою палац, вони виходили б дуже довго.

— Побігли! - Рамір схопив її за руку і потягнув за собою. 

В Першому місті було жваво. По вулиці, що вела до дому Гелії, люди, нагружені речами, тягнулися до портального переходу. Біля самого будинку теж вирувало життя. З квартири де мешкав казначей, якого Рамір до цього часу особисто не зустрічав, виносили добро. Череда малих вантажних платформ, готових до відправки, перегородила відчинені ворота і очікувала на свого господаря. А той сварився з мешканкою першої квартири: 

— Елаїс, відьма стара, поверни ложку, що поцупила, бо підпалю твої двері і все одно тебе дістану! - горлав казначей.

А стара, висунувшись з вікна на другому поверсі, верещала  у відповідь:

— Та вдавися ти своєю ложкою, Гаяр! Не боїшся роздерти рота, коли їсти почнеш? Він же у тебе один, а ложок  он - цілий мішок! Гадаєш всі одночасно до писка влізуть?

Вона широко розмахнулася, і предмет сперечання полетів вниз - прямісінько у голову господаря. Важкий предмет, золотий. Відскочити казначей не встиг, тож за якусь мить стояв, тримаючись за лоба і вивергав потік такої брудної лайки, яку Рамір в житті не чув. Підлеглі, що саме завантажили останню платформу, мовчки дивились на нього. 

Вікно на другому поверсі з гуркотом зачинилося. Раміртан швиденько відкрив у воротах бічні дверцята і пропустив Ертіну в дім. Її від сміху аж скрутило і Рамір не хотів щоб на це звернули увагу. Не мав він зараз часу на жодні свари з будь ким. 

І що це з нею коїться? Сама на себе не схожа.  То сміється, то плаче. Невже Драконів напад так дається взнаки? А може ще щось? І раптом зупинився, як громовицею прибитий: а чи не вагітна вона? Таке запросто могло статися! Суон, паскуда, он як захоплювався її репродуктивною здатністю. І чому він про це не подумав раніше? Вагітність їм зараз ой як не на часі!

Казначеєві платформи тим часом рушили, ворота зачинилися, а  бабка з видом переможниці вийшла  зі своєї квартири. Елаїс, ось, виявляється, як її звуть! 

— Поспішай, Раміртане, - почала вона без привітання. -  Гелія ще вночі забрала твою дочку і пішла на перехід! Біжи скоріше, може ще застанеш їх у черзі! 

— Як це, пішла на перехід? - оторопів Рамір. - Вона ж казала, що житиме тут!

— Та кого б ти слухав! Від учора сайгарці знову почали  пропускати всіх, ще й за мінімальну плату,  аби лише перехід заживити вистачило, от вона і побігла. А ще, кажуть, що Дракона знову порішили, жінка якась, шпигунка начебто  сайгарська. Тож тепер невідомо що буде. 

Рамір розгублено озирнувся на Ертіну.  Слова Елаїс їй пояснювати було не треба. 

“Я мушу бігти, - подумки промовив він, - треба зупинити Гелію, якщо це ще можливо”. Вона кивнула головою: “Так, йди. Я почекаю тебе тут”.

***

Рамір зник просто з того місця де стояв. Ключа від нового помешкання він Валі не залишив. Вона зітхнула, і, дивлячись на Елаїс, розвела руками, а потім всілася на сходинку, встелену килимовою доріжкою, і приготувалася чекати. Стара не пішла, стояла і мовчки дивилася на неї.

— То ти і є вайдорі? - нарешті проскрипіла вона.

— Ертіна Ма Ар, Вільна жінка дев’ятнадцяти років, - промовила Валя завчену фразу. Та стару в оману не ввела. 

— Не наша! - констатувала бабка. - Не знаєш, що у нас ніхто з власної волі першим не називається! І не сайгарка, - додала вона через хвилю. - Занадто худа!

Валя знизала плечима: яка вже є! 

— Вкрадена душа! - здогадалась стара через мить.

Валя кивнула: а чого таїтися? Незабаром всі про це дізнаються. 

— А це, часом, не ти Дракона прибила? - раптом запитала Елаїс. 

І розреготався, не чекаючи відповіді. 

— Авжеж ти! Хто би ще міг на подібне зважитися! А Рамір твій, виходить, тепер новим Драконом став? Оце так!

А потім несподівано запропонувала:
— От що, пішли до мене! Негоже тобі сидіти на сходах. Або погуляй, роздивись навкруги, а потім приходь. Я, тим часом, обід приготую. 

Валя вирішила скористатися бабчиною порадою і пішла оглядати будинок.

На перший погляд цей дім більш за все нагадував тюрму. Зовні Валя роздивилася його ще на підході. Великий сірий квадрат, складений із каменів наче з пазлів.   Перший поверх - високий, суцільна стіна, без вікон. На другому - вікна вузькі, забрані гратами. У якості архітектурних прикрас - чотири башточки на даху, по кутах, як на зоні. Ну точнісінько вежі спостереження, не вистачає лише кулеметів! Доповнювали архітектурний ансамбль важкі залізні ворота, що вели у внутрішній двір. Оскільки, коли  вони прийшли, ворота були відчинені, Валя змогла оцінити товщину металу з якого зроблені стулки. Їй бо, сейф у неї на роботі був більш хлипким!