Частина третя Розділ 2

Валя прокинулася в обіймах Раміра. Отже не наснилося їй все це - він справді знайшов її. Спить. Втомився. Лице навіть уві сні таке серйозне, зосереджене.  Кохане. Обійняла його притулилася і заплакала від запізнілого страху, що вони могли більше ніколи не побачитися.  
Почувалася Валя добре. Головний біль минув, вона, як не дивно, добре відпочила. І тонкосльозою ніколи не була. Чому тепер плаче, як дитина, і сама не могла зрозуміти. Аж Раміртан від її сліз прокинувся. 
— Ну, годі, годі, все гаразд, - втішав він її, - ми знову разом, нічого страшного не сталося.
— Патрон… - схлипнула Валя.
— І з Патроном все добре, - заспокоїв її Рамір. - Він собі і без нас раду дасть. От облаштуємося тут, в Першому місті, і заберу його.
— А як вийти звідси? - вона мала на увазі навіть не цю кімнату, а весь палац загалом.
— Гадаю, нам тепер ніхто не стане перешкоджати,  - посміхнувся Рамір.  
— Дракон що, помер? 
— Так.
— Це… я його? Не знаю як так вийшло.  Я його і пальцем не торкнула, тільки пригадала як ракета вибухнула. 
З думкою, що  Дракона вбили спогади Валентини, Рамір погодився, от тільки  винним у тому визнав зовсім не її. Пояснив: не врахував Ясніший  властивостей цієї кімнати і не зрозумів, що  має справу з рівним собі за силою менталістом. 
— Та хіба я менталіст? - здивувалася Валя. 
— Авжеж, хоч і не сильний.   Якби було інакше,  нас ніколи не притягнуло б один до одного, і подружній зв’язок між нами не виник би настільки швидко.
Виявилось, що ця кімнатка навіть без активації здатна багато на що. Вона не лише стимулює ментальні можливості людини, а й створює тимчасовий зв’язок між свідомостями там, де зазвичай це неможливо. Отже, запросивши всередину рівного собі за силою менталіста, Дракон наступив на власні граблі.
— Кожен, хто застосовує ментальне примушення, повинен бути готовим до віддачі, - підбив підсумок Рамір. - Ти перемогла Дракона в чесному бою. 
Подібне тут вітається, це Валя вже знала. Судової системи в цих краях немає, тож будь який позов один до одного закінчується бійкою. Хто переможе, той і правий. Отже переслідувати її ніхто не повинен, хіба що наступник побажає помститися.  
— Не побажає, - заспокоїв її Рамір. - Наступник це я.
І розповів все, що з ним сталося, ще й кімнату в преображеному вигляді показав. Приголомшив.
Втім, оговталася Валя швидко. Тягар влади, що звалився на Раміртана, не злякав її.
— Цей світ треба міняти, Раміре, - сказала вона. - Сподіваюсь, ти розумієш це. 
ВІн розумів. Але не знав, достеменно, як. З чого починати? Його ніколи не готували до подібної ролі, навпаки, все життя примушували визнавати власну нікчемність.
— Для початку прибери ментальний вплив   на людей, - підказала вайдорі, - нехай думають самі. 
Це абсолютно узгоджувалося з його власними намірами. Це, власне, він і почав робити вчора.
— Потім ліквідуй кастову систему. Визнай всіх рівними. Видай закони, якими всі повинні керуватися, а найбільш адекватних людей постав наглядати за їх виконанням. 
— Закони? Це буде нелегко. Вільні завжди пишалися тим, що не підкоряються жодним законам, лише владі Дракона. 
— Доведеться перестроюватися. Без законів не буває нормального життя.
— Законам підкоряється Дев’ятка…
— От і добре! - не знайшла вона в тому нічого жахливого.  - Вони ж живуть краще за вас? От і візьми їх за приклад. А я в усьому тобі допоможу. Головне, нехай не буде жодного примушення. Все чисто добровільно!

***

Саме на ментальному примушенні базувалася вся влада попередніх правителів і, зокрема, Яснішого. Це стало зрозуміло коли в призначену годину у залі зібралися ті, хто побажав співпрацювати з Раміром. Таких виявилося аж сорок двоє із двохста, що фіксувалися в палаці на нинішній ранок. Пси на чолі з Вадьєром, кухарі і кілька прибиральників. Всі, як один, ментально скалічені. Отже не власна воля привела їх у цей зал, а залишки наведеної Яснішим відданості. Виховані з усвідомленням “безсмертності” Дракона, вони, як виявилось, правителів не ідентифікували, тож їм і все одно було кому підкорятися, аби лише хтось займав місце такого необхідного їм генератора наказів. Решта ж, вочевидь, більш самостійно мислячі, зачаїлися по кутках. 
Найбільш скаліченим з усіх виявився сам Вадьєр. Це було дивно, адже для нього смертність Драконів ніколи не була таємницею.  Вочевидь, ламали його дуже жорстоко. Раміру навіть стало шкода маленького хлипкого Пса. Вадьєр, на противагу своїй субтильній зовнішності, мав характер справжнього бійця і неабиякі амбіції. Добровільно він нікому б  не скорився! Наразі він продовжував ненавидіти  Раміра, через те, що той, на його думку, захопив належне йому місце,  і все ж, прийшов служити. 
Вадьєру, вважав Рамір, треба приділити особливу увагу. 
Пси терпляче чекали поки Рамір обстежував їхнього очільника. Висновки були невтішними - аневризма, що загрожувала життю головного Пса, виникла не випадково і жодним чином не самостійно. Вона виявилась результатом топорної роботи загиблого лже-Дракона. 
Таїти від пацієнта інформацію Рамір не став, розказав все, що виявив. І що вилікувати його не зможе повідомив. Бо ментального впливу в даному випадку недостатньо, тут потрібна була ще й тонка хірургічна робота якої на Вільних Островах ніхто виконати не міг.
— Ти вб’єш мене? -  покірно запитав Вадьер. І де подівся весь його войовничий запал?
Пси слухали, затамувавши подих. 
— Навіщо? - здивувався Рамір. -  Навпаки! Я спробую покращити твій стан, знизити можливість розриву судини. Віднині ми не вбиватимемо хворих, а допомагатимемо їм. Натомість я вимагаю від тебе відданості. Не наведеної, а справжньої! Бо навіювати нічого я нікому не збираюсь.
— Гаразд, - покірно погодився головний Пес. 
Хвиля вдячності, що походила від нього, на якусь мить перевершила навіть хвилю загального здивування. Бо всі решта були не на жарт  спантеличені: як так, не вбивати хворих? А навіщо їх залишати? Живих же годувати треба! Вочевидь, ніхто з них не співвідносив можливу хворобу із собою.
— Думайте самі, - сказав Рамір, - чи хочете ви бути вбитими якщо, наприклад, зламаєте ногу? На лікування найскладнішого перелому потрібно не більше ніж півроку. Потім людина може повноцінно працювати. Чи не варто підгодувати хворого цей час, щоб потім він міг відробити все в багаторазовій кількості?
І поки піддані чухали потилиці, Раміртан запросив Вадьєра стати його першим помічником. Першим після Ертіни, зрозуміло, але знати того Псові було необов’язково.
Від Вадьєра Рамір почув інформаційну сводку від якої у нього на голові волосся дибки стало. Не думав він, що на Вільних Островах все настільки погано. 
Виявилось, що зв’язку між столицею і двома іншими островами немає від самого землетрусу. Що на них коїться, невідомо. 
Сам столичний острів, як Рамір і думав, розколовся на дві частини. З тією половиною, на якій залишився купол Са Гара зв’язок теж втрачено.
В Третьому місті, судячи з кількості виданих автоматикою харчів, наразі мешкає всього сімсот дев’яносто чотири особи. Решта поховані під завалами.
“Матінко Зоряна!” - жахнувся Рамір подумки. Віз знав, що до землетрусу на околицях проживало більше ста тисяч представників п’ятої і шостої каст. Не може бути, щоб усі загинули. Може не мають карток? Тоді що їдять? 
Епідемія в другому місті почалася через забруднення питної води продуктами біологічного розпаду. Впоралися з нею одним махом. В той самий резервуар додали весь запас отрути, що знайшли на складах. Епідемія припинилась тому що мешканців в другому місті не зосталося. 
В Першому місті обстановка залишається стабільною навіть попри те, що сайгарці вночі відновили пропуск на Вільну Землю. Пропускають усіх бажаючих практично задаром.  Бажаючих виявилося багато. Першими серед них опинилися ті, кому попередній правитель забороняв покидати Таріон. 
Дивного в тому Рамір нічого не побачив - зі смертю Дракона багато хто скинув  його ментальні пута.
— Ми не  будемо нікого затримувати, - сказав Раміртан. - Вільні люди мають бути вільними в своєму виборі. Нехай йдуть!
А ще він звелів зняти озброєну охорону в студії світла Істини. 
— Дарма, - відреагував на це розпорядження Вадьєр. - Повтікають!
Не помилився він, на жаль. Тільки-но наглядачів відкликали, трансляція новин припинилася і в студії не залишилося нікого. Більша частина обладнання теж зникла. Звернутися з екрану до народу Раміртан так і не встиг.
Звичайно, він міг зробити це безпосередньо, через камеру впливу, але ж не хотів використовувати вплив! До того ж клятий комп’ютер так і не видав досі потрібного прогнозу. Натомість, за кілька хвилин до визначеного терміну завис і почав перезавантажуватись. Воно, після вражаючих звітів Вадьєра, було вже і не настільки суттєво, але сайгарський прогноз Рамір все ж таки хотів побачити. 
Тож після перезагрузки він дещо змінив завдання. 
В приорітет поставив дані з двох сусідніх островів. І прогноз зажадав вже не на декаду, а на весь той час, що він був складений. Після цього йому повідомили, що на виконання потрібно вісім годин и все почалося спочатку.
Єдине, що вдалося за цей день бездоганно, це  влаштувати евакуацію залишків населення з Третього міста.
В транспортному депо знайшлося аж шість цілком справних вантажних платформ. От тільки без заряду. Тому вони, напевно, і не знадобилися нікому для втечі з Таріона. Заряд Рамір в них поповнив, не використавши і десятої частини літанієвої палички, і через якусь годину рятувальна операція розпочалася. 
Псам було велено насильства в Третьому місті не проявляти, натомість терпляче пояснювати людям необхідність евакуації. А Гамалю з друзями і дітям - передати особисте запрошення від правителя.
Рішення про евакуацію виявилось дуже вчасним. Коли комп’ютер, нарешті, порахував всі зірки в таріонському небі і видав потрібну інформацію, дані,  вкрадені з сайгарської сітки, ледь не доконали Раміра остаточно. [Порахувати зірки в таріонському небі - зробити щось неможливе.] 
Виявилось, що двох сусідніх островів більше не існує, вони пішли під воду ще при першому поштовху. Більш того, та частина Драконячого Острова на якій знаходилася столиця, теж повільно занурювалася в океан. 
Якщо швидкість загрузання залишиться на попередньому рівні, вода досягне портальної станції через півтори декади, вважали сайгарці. А ще через три не підтопленим залишиться тільки палац і кілька вулиць середмістя. Далі сайгарський прогноз не сягав, бо складати його не було сенсу - міжзоряні Ворота під водою не працюють, отже після підтоплення допомогти тим, хто не встигне втекти, у сайгарців не буде жодної можливості.
Рамір пригадав воду, що швидко заповнювала підвальне приміщення дому дарів, у яке впав фургон з пральним порошком, і повністю увірував в те, що сайгарці в своєму передбаченні  мають рацію. Тепер стало зрозумілим і те, чому вони так поспішають виштовхати з планети якомога більше народу.
Ще один сюрприз полягав в тому, що народу в Третьому місті вижило більше, ніж показував роздатчик харчів. Всюди, де працювало світло істини, сканери, розташовані під екраном, фіксували кількість глядачів. Так от. Останні, перед втечею оповідачів, новини там  дивилися більше шести тисяч людей.