Частина друга Розділ 21

Куди він потрапив, Рамір осягнув відразу, тільки-но просунув голову у лаз. Кімната підсилення ментального впливу! Диво створене в пику сайгарцям і призначене перебороти тар - їхній славнозвісний вінець. Серед менталістів про цю кімнату ходило багато легенд, але побачити її на власні очі Рамір ніколи не сподівався, бо ж була вона чи не найбільш засекреченим об'єктом на Вільних Островах. В будь які інші часи, опинившись тут, він забув би про все на світі, крім свого наукового інтересу, тепер же мав на меті лише знайти та забрати Ертіну. 
А вона була тут. Лежала на підлозі. Непритомна? Ні. Просто вкрай змучена.   Спала настільки глибоко, що не прокинулась навіть коли він підняв її на руки. Тільки обійняла Раміра і поклала голову на плече - навіть крізь сон усвідомила, що він поруч.
Ну от. Кохану знайшов. Вони знову разом. А от що робити далі Раміртан не знав. Не було в нього жодного плану на цей випадок. До того ж його раптом покинули всі сили. Він і кроку не міг ступити, так тремтіли ноги. Напруження, в якому він перебував попередні години, відступило. Втім, полегшення це не принесло. Його, чи не перше в житті, наздогнав справжнісінький відкат. 
Ну от, здавалося б, чого тремтіти? Вайдорі з ним, жива і здорова. А його трясе, як в лихоманці. Через цей неконтрольований стан і випустити  її з рук несила, і кроку з кімнати ступити неможливо.  Треба тікати звідси чимскоріш, а він не здатний рухатися, тільки все міцніше притискає до себе кохану. 
Скільки часу він так простояв, Рамір не знав. А Ертіна ж не надто легенька. Не випускаючи її з рук, він всівся у крісло, що стояло посеред кімнати, влаштував жінку у себе на колінах і спробував розслабитися. 
Адже все вже позаду, Раміре, чи не так? - намагався вмовити він себе. Опануй емоціями і все буде гаразд. Але спокій не повертався. Навпаки, підсвідома чуйка волала, що нічого ще не закінчилося і все найважливіше попереду.
У сон коханої він проник майже підсвідомо, не замислюючись. Ні він, звичайно хотів дізнатися, що з нею сталося, але не в такий же спосіб як з собакою? А вийшло саме так. Само собою якось, неконтрольовано. Втім совість не довго гризла Раміртана. Бо через кілька хвилин він вже знав усе. І знання це було страшніше за все пережите раніше. 
Ертіна вбила Дракона. Нехай це сталося не навмисно, але Вадьєр та його Пси їй цього все одно не пробачать. Спаливши тіло правителя вони неодмінно повернуться сюди, щоб помститися. Треба мерщій тікати з палацу! Але в теперішньому стані йому не винести жінку на собі. Вона ж спить так міцно, що про пробудження зараз і мови не йде, не прокинеться навіть якщо їй загрожуватиме смерть. Що ж робити?
А загроза не забарилася. Незабаром Рамір почув голоси Псів, що поверталися. А тут і сховатися нема де. Порталом перемістити її він не може, хіба що на невелику відстань, в зал з якого потрапив сюди. Назустріч  Псам? Це не вихід.  А може втовкмачити їм ментально, що тут зачинено і нема чого потикатися? Він добре запам'ятав їх, усіх трьох, коли зустрів в коридорі, отже завдання це зовсім не важке. Треба лише зачекати, щоб підійшли ближче, і діяти напевно. 
Коли небажані відвідувачі наблизилися до проходу, він уявив, що знаходиться в повністю ізольованій кімнаті (цей образ він витягнув із пам'яті  Ертіни, вона ж бачила, що кімната закривається наглухо). Підкріпити навіювання не встиг. Та виявилось, що цього і не потрібно. Бо раптом сталося щось неочікуване. Ні, двері в кімнатці не зачинилися, та й не було їх тут, але мордяка Вадьєра, яка саме з'явилася в отворі, раптом зробилася вкрай здивованою і він завмер на порозі. 
— Зачинено? - перепитав він у  своїх підлеглих. - Як? Хто посмів?!
Пси, що супроводжували його,  були не менш вражені. Той, що знаходився найближче до входу, тільки плечима знизав. До речі, тепер вояків з Вадьєром було не двоє, а шестеро. Зайвих чотирьох Рамір не враховував, коли думав про навіювання, але і вони, вочевидь, бачили зачинений прохід в той час як все було відкрито.
А потім головний Пес загарчав і люто накинувся на неіснуючі двері. Він калатав в них і бив ногами так, ніби вони там насправді були, и верещав не своїм голосом:
— Покидьок! Ти хто такий! Це я! Я новий Дракон, а не ти! Вилазь звідтам негайно! Я ніколи не присягну тобі на вірність!
Отут Раміртан зрозумів, що накоїв. Всівшись на трон в кімнаті впливу, він несвідомо зайняв місце Дракона. А оскільки кімната підкорилася його ментальним можливостям, то відтепер він і є новим правителем. 
Вадьєр, між тим, аж кидався від люті, а почет його почав озиратися і потроху відступати до виходу. Зараз втечуть, псячі діти, а очільнику їхньому, між тим,  потрібна допомога. Він, бідолаха, от-от гигне від гіпертонічного кризу - аневризма у нього в лівій лобній долі он як пульсує! Якщо розірветься, нічого Вадьєра не врятує. 
Це було дивно, але перебування в цій кімнаті загострило всі ментальні можливості Раміртана і просто безмежно підсилило відчуття. Він тепер “бачив наскрізь” не тільки Ертіну, але й Вадьєра, і шістьох його підлеглих. 
Псам він наказав повернутися і підтримати свого командира. А сам Вадьєр отримав від нього дозу заспокійливого впливу. Не потрібен був Раміртану тут ще один труп, тим більше нічого особливо поганого головний Пес зробити йому не встиг. Хіба що ніж із ложкою в Ертіни вкрав, а вона через те засмутилася.
Псів Рамір відпустив, коли пересвідчився, що Вадьєр заспокоївся і змирився зі станом речей. Наказувати на майбутнє нічого не став, але запросив всіх, хто захоче з ним співпрацювати, повернутися через добу в цей зал. Зараз йому треба було відпочити і подумати, а також розібратися з тим як саме діє камера впливу. 
Раміртан повернувся в камеру і приліг на пружну підлогу біля Ертіни. Чи все ж таки Валентини? 
Спить вайдорі, відпочиває. Зараз він, як ніколи гостро, відчував її невдоволення цим світом. І, як не дивно, повністю поділяв його. 
То чом би все тут не переробити?
Злам історії, час катастроф і перемін. Все навкруги зруйновано. Коли, як не зараз, починати будувати щось нове? І кому це робити, як не йому, нащадку давніх ентарів? 
Навіть попри втому Раміртан відчував в собі силу і наснагу зробити це. Перед ним відкривалися величезні можливості втрачати які було б невиправданою дурістю.