Частина друга Розділ 17

Рамір вийшов з переходу перед дверима куполу. Що сталося лихо, зрозумів відразу: Ертіна ніколи б не залишила двері відчиненими. 
Вайдорі ніде не було, а в лабораторії явно побували чужі. Постіль перевернута, речі розкидані, пакети і баночки з продуктами зникли.  Патрона теж ніде немає. 
Перша думка була: може заховалися десь? Рамір вибіг на двір. Полохливим поглядом окинув руїни. Погукав. Немає відповіді. Де ж їх шукати? Де тут можна сховатися? Чи не сталося найстрашнішого? 
Зупинився, зосередився. Подумав. Це, безперечно, викрадення, бо не стала б Ертіна ховатися від нього, а вбивати жінку придатну до роботи ніхто б не наважився. Але хто міг забрати кохану? Військові на гвинтограві прилітали, чи хтось прийшов з протилежного від міста боку? 
Пошуки він вирішив почати з посадкового майданчика. 
Тільки-но вийшов на галявину, зрозумів - таки гвинтограв! Тільки не військовий, не такий, як був  минулого разу. Характерні сліди на грунті міг залишити тільки апарат найсучаснішого зразку, створений спеціально для нової планети. Це ж хто не пошкодував подібної техніки, щоб сюди завітати? І навіщо? Відповідь з'явилася сама собою. Це міг бути тільки сам Дракон, або хтось із його найближчого оточення. І приходили вони по його, Раміртана, душу, бо про Ертіну ніхто не знав! 
Тихе жалібне скавчання привернуло увагу. 
— Пат Рон?
Песик озвався, але назустріч не вибіг. Коли Рамір знайшов його в розщелині між плитами, відразу зрозумів чому. Бік тварини опалило розрядом з енергетичної рушниці, через що собаці частково паралізувало обидві праві лапи.
Підхопивши пораненого песика, Рамір повернувся до лабораторії. Оглядати територію більше не було сенсу. Тепер у нього був живий  свідок здатний показати господарю все, що відбувалося.
Злиття з тваринами Рамір практикував ще з  дитинства. Саме на них він вчився колись застосовувати свій дар. І лікарські вміння відточував на них же. Останнім часом цим, правда, не займався, але ж ніколи  не пізно згадати минуле? 
Об'єднувати свідомість з твариною легко. Вона не пручається і не виставляє жодних бар'єрів. Цікаво це, правда, тільки в дитинстві, коли мрієш перетворитися, наприклад, на собаку або пташку. Пізніше інтерес втрачається. 
Свідомість Патрона була переповнена болем і страхом, що переважали навіть над вдячністю до хазяїна, який знайшов його і забрав з холодної ями. Це заважало перегляду собачих спогадів. Щоб прибрати домінуючі відчуття, Рамір  найпершим ділом взявся за лікування. Втім, він у жодному випадку не залишив би друга без допомоги, навіть якби спочатку передивився його спогади. Більше години Рамір порався, відновлюючи провідність в уражених собачих нервах. Зупинився тільки коли рухливість кінцівок повністю відновилась, а біль вщух. Патрон відразу ж  заснув, а Рамір відчув, що стомився до нестями. Навіть без зникнення Ертіни цей день був для нього надзвичайно важким, адже нові ментальні досягнення легко не даються. Підійшов до "кухні", взяв казанок, що стояв на полиці дбайливо загорнутий у  рушник, відчепив від пояса ложку, сів за стіл і не помітив як все з'їв. Подумав, що грабіжники дивом не звернули увагу на готову страву, а нагрівальнку пластину не потягнули лише тому, що вона була гарячою. Первно часу не мали чекати поки охолоне… Десь позаду свідомості ще встигла промайнути згадка про собачі спогади, але реалізувати її він уже не зміг - голова сама опустилася на руки і він відключився. 
Прокинувся Рамір враз, від думки, що кудись запізнюється. Була глуха ніч. В куполі - майже темно. На підлозі, притулившись до його ноги спав Патрон. Неспокійно спав, періодично тихенько скавчав і  здригався. Переживав уві сні події страшного дня. Рамір пірнув в собачий сон навіть до ладу не зрозумівши, що робить. І не прогадав - відразу побачиви гвинтограв і тих хто на ньому прилетів.  Людину, що стріляла в Патрона і забрала Ертіну він знав. Не особисто, звичайно, а так само як Гелію колись - із світла істини. Вадьєр Ва Сано, головний Пес, очільник Служби безпеки Великого Дракона!
Отже вайдорі у Дракона. Це найгірше, що могло з ними статися! 
Раміртан покинув собачу підсвідомість і поринув у власні думки. Потрібно було все ретельно обміркувати. 
Щоб визволити Ертіну діяти доведеться напевне, бо спроба буде лише одна. Другого шансу йому ніхто не надасть.

***