Частина друга Розділ 16

Услід за цим до "гарбуза" почали повертатися підлеглі плюгавого. З собою вони притягли обидва колеса, що загубив у свій невдалий візит літаючий танк. Колеса зайняли майже все вільне місце у кабіні. Мордоворотів це не засмутило, вони залізли  на них верхи, затиснувши Валю в тісний проміжок між кріслом плюгавого і стінкою, і завели якийсь тужливий спів, що більше походив на виття без пауз. Гвинтограв безшумно піднявся у повітря і рушив у невідоме Валине майбутнє. Весь час, доки тривав політ, тубільці не замовкали, навіть повітря в груди набирали по черзі, так, щоби звук не переривався. 
Летів "гарбуз" безшумно, але набагато повільніше ніж земний гелікоптер. Сутінковий день змінився на вечір, коли апарат досяг місця призначення. Приземлився він не на даху і не у дворі величезної сірої будови, а опустився у глибокий колодязь, на дні якого був розташований величезний, майже пустий ангар. Крім "гарбуза" тут знаходився ще  один гвинтограв - той самий літаючий танк, що потребував ремонту. 
У Валі від довгої нерухомості все тіло боліло, але оговтатися їй не дали - відразу повели до Яснішого. Не кричали, не штовхали, рук не зв'язували, та й вона не провокувала викрадачів, йшла куди вели. Крокувала довгим лабіринтом і розуміла, що у цьому переплетенні коридорів ніколи не зможе знайти шляху назад. Та й із колодязя їй, напевно, не вилізти, навіть якщо там драбина є. А якщо про втечу і мови не йде, треба поводитися обережно.
Лабіринт закінчився сходами, невисокими, всього два прольоти. А поверхом вище знову був коридор, тільки тепер вже не настільки покручений, і вів він у протилежному, як Вала зрозуміла, напрямку. Тут сильно пахло підгорілою цибулею. Проминули вони цей поверх швидше, бо не петляли, але знову опинилися перед сходами, що вели вгору. Ті самі два прольоти, нехай їм грець! Чому вони так дивно розташовані? Невже не можна було побудувати нормальні сходи від низу до верху? 
Жодної зручності в планіровці цього будинку Валя взагалі не помітила. Та й оздоблень тут ніяких не було. Голі бетонні стіни нічим не відрізнялися від підлоги. Такою ж сірою була і стеля. Морок розганяли тьмяні лампочки, що подекуди траплялися на стелі. Вони не світилися постійно, а включалися під дією фотоелементу. 
Загалом палац тутешнього правителя справляв гнітюче враження. Ще й низька стеля на мізки давила.
Коридор на третьому поверсі знову пішов у протилежному напрямку. "Хто так будує?" - дивувалася Валентина. 
Завершився цей нескінченний похід у досить великому, абсолютно пустому залі, такому ж сірому і низькому як і коридори. Тут вперше виявилося хоч якесь оздоблення - гола бетонна підлога, як аркуш зошита, була розкреслена на клітинки. Крейдою, здається.
Під час цього вояжу Валентина та її конвоїри не зустріли жодної живої душі.
Залишили бранку у невеликій кімнаті без вікон і кутів до якої вів невеликий овальний лаз без дверей. Не замкнули, але двоє мороворотів залишилися при вході на варті. Опинившись в середині, Валя почала оглядатися. 
Стіни і стеля в кімнатці були оббиті чимось м'яким на кшталт войлоку, прошитого золотою люрексовою ниткою. Пружна та м'яка підлога зроблена з того самого матеріалу, але вже без золота. Стелю прикрашало щось на кшталт великої люстри у вигляді плоскої спіралі з навішаними гронами прозорих стразів. Щоправда вони не світилися. Світло, тьмяне, приглушене проникало в приміщення  невідомо звідки і відразу ж розсіювалося. 
"Як в дурдомі, чесне слово", - подумала Валя. Вона хоч і не бувала ніколи у подібних медзакладах, саме так могла б уявити собі тамтешню обстановку. 
Єдиним, що порушувало композицію у цій дивній кімнаті, було велике крісло цілком собі сучасного дизайну, яке стояло рівно посередині. Валя підійшла до нього і всілася. 
Ясніший не забарився - з'явився з того самого отвору на стіні. Цього разу він був не в халаті, а в сірій хламиді прошитій люрексом, яка за кольором зливалася з інтер'єром. Руки він тримав в кишенях, так що збоку, та ще й в тьмяному освітленні, здавалося, ніби по кімнаті рухається сама лише його голова. Це було смішно, але Валя втрималась і навіть не посміхнулася. 
— Отже, ти дійсно не Вірея! - промовив він, звертаючись скоріше до себе ніж до неї. 
Відповісти вона нічого не встигла.
— Вірея не знаходила в мені нічого смішного, вона знала, що мене треба боятися! 
Валя здивовано кліпнула очима. Їй не здалося? Ясніший дійсно образився на неї за те, що вона не злякалася? Його образу вона відчула так чітко, наче свою власну, і в той же час знала, що це не її емоція. Що відбувається? Ніколи раніше Валентина не помічала за собою подібних здібностей.
А образа, між тим, змінилася люттю. Ясніший затупотів  ногами і заверещав:
— Ти куди всілася, погань?! Вставай негайно, дурна дівко! Твоє місце на підлозі. На колінах!
Валя не встигла усвідомити його слова, як щось неначе штовхнуло її, змушуючи встати на  коліна. Ментальне примушення? Вона відразу розпізнала чужорідне втручання. Ментальний вплив віднедавна був їй добре знайомий і вона нічого не мала проти нього, коли він походив від Раміра. З чоловіком це було завжди корисно і цікаво. Він майже щодня піддавав її подібному впливу коли лікував або навчав. Але як же його втручання відрізнялось від того, що відбувалося зараз! Чоловік проникав у її внутрішній світ лагідно,  доброзичливо, з дозволу і лише з добрими намірами. Цей же, Ясніший, чорти б його забрали,  наче кувалдою по голові бив, намагаючись підкорити. Вона і гадки не мала, що ментальний вплив  може бути настільки болючим. У відповідь в душі Валентини піднялася така хвиля спротиву, що вона миттєво забула всі свої благі наміри щодо обережної поведінки. 
На коліна? Перед цим чмом? Та ніколи в житті! На колінах вона стоятиме лише перед Богом!
Бранка рвучко скочила з крісла і тицьнула Яснішому перед очі смачнющу таку дулю. Старий подібного не чекав і від несподіванки (адже стиснутий кулак летів йому просто в ніс) відсахнувся, оступився і з розмаху гепнувся  на сідниці. А потім, крехкочучи, добру хвилю піднімався і стояв перед Валеюі рачки і на колінах.  Навряд чи він зрозумів значення жесту, що збив його з ніг, але заверещав ще голосніше:
— Ти хто така? І що собі дозволяєш!
Новий ментальний поштовх і хвиля головного болю ледь не змусили Валю назвати своє справжнє ім'я. Воно вже крутилося на язиці. Втрималася в останню мить.
— Ертіна Ма Ар, Вільна жінка дев'ятнадцяти років! - відповіла Валентина, з гордістю піднімаючи голову. 
А чого їй було соромитися? Це ім'я належало їй так само як і земне, і вона не заплямувала його жодним недостойним вчинком. 
Але на жаль ця потвора вміла читати думки. Озвученої відповіді сірий наче і не почув, зате ошелешено перепитав:
— Яка ще Валентина?
А далі мало не задихнувся від обурення. Очі його налилися кров'ю, підборіддя затремтіло. Зо хвилину він стояв і просто відкривав та закривав рота, а потім опанував себе. 
— Отже Валентина, - вкрадливо сказав Ясніший і почав розмірковувати вголос: - Навряд чи ти сайгарська шпигунка, бо погано володієш справжнім таріоні і не вмієш поводитися. Знайшли тебе в лабораторії Са Гара…  Ти не Вірея, хоча маєш її тіло. Ментальна компонента у тебе інша - сильніша і  свіжіша! Тобі ніколи не доводилось вмирати! Отже ти результат Са Гарового експерименту! Вдалий результат, про який мені не доповіли!
І знову заверещав:
— Хто ти така? Кажи! Сайгарка? Аймірка? Як йому вдалося запхати твою душу в тіло бунтівниці?
Відповідати на це питання Валя не збиралася навіть якби могла, тільки знизала плечима - не знаю, мовляв, і всілася на підлогу, спираючись на м’яку стінку. Вона вже зрозуміла з ким має справу. Безсмертний і всюдисущий Недодракон власною персоною!
"І от чого причепився? - "голосно" подумала вона. - Тобі ж  доповіли, що Раміртан загинув ще при землетрусі. А мені звідки знати як йому вдалося перенести мою душу у це тіло? Я ж не спеціаліст!"
— Я все одно дізнаюсь все, що мені потрібно, - відповів Дракон на її думки. - а ти, для початку, посидиш тут, може станеш більш відвертою.
І пішов, зник у овальному отворі, що знову з'явився навпроти крісла. Тільки-но він вийшов, отвір щез, як не було. Зачинився. Валя відразу ж підбігла до тих дивних дверцят і стала обмацувати їх по периметру, але ні ручки, ні петель, ні замкової щілини не знайшла. Як вони відчиняються і куди зникають було незрозуміло.  Поки вона вивчала двері, в кімнатці відчинився ще один прохід, позаду Драконова трона. Там була вбиральня і знайшлося відро з кришкою. Знайомий гаджет, в Раміровій хатинці було таке саме. Простецьке, примітивне. Вочевидь до біотуалету з наповнювачем тут ще не доросли, як і до каналізації. От тобі і світ майбутнього! 
Валя повернулася до "тронної зали". Інших зручностей, як і вечері, бранці не запропонували.
Комфортним перебування у войлочній кімнаті не  можна було назвати жодним чином. Тут було душно, світло мерехтіло, не даючи заснути, ще й звук якийсь моторошний періодично приєднувався і перевертав душу догори дригом. Час тягнувся надзвичайно повільно. Інколи Валентині, яка з дитинства відчувала плин часу дуже точно, здавалося, що вже минуло кілька діб відтоді як її зачинили тут. І лише здоровий глузд не давав увірувати в це - кілька днів без води вона би точно не витримала, а її ж не напоїли жодного разу. Вона прислухалася до власних відчуттів - пити хотілося, але не так щоб дуже, і зробила висновок: від поневолення ще й доби не минуло. 
На кріслі спати було незручно, Валя вляглася на підлогу, заплющила очі, ще й шапочку на повіки насунула, затиснула пальцями вуха і спробувала обміркувати все, що сталося. 
Вочевидь кімнатка ця має якісь особливі властивості. Можливо підсилює ментальний вплив, а може навпаки, ізолює від нього.  Хоча ні, перше більш ймовірне. Он як визвірився Драконисько, коли відчув її веселощі, а вона ж навіть не посміхалася! Але ж і вона його відчула! Отже в цю гру можна  грати удвох…