Частина друга Розділ 15

Цього разу апарат був інший, більш компактний і округлий. Ще й золотистого кольору. Такий собі гарбуз на підпорках, з ледь помітними крильцями і коротким решітчастим хвостиком. Гвинт у цієї машини був на хвості,  надзвичайно маленький, схожий на вентилятор, і явно не призначений для того, щоб утримувати її в повітрі, на даху стирчали якісь антени, а от неодмінної драконячої морди спереду не було. 

Валя мимоволі пхиркнула, як побачила це диво.  "І як воно тільки літає?" - подумалося їй. Зброї на апараті Валя теж не помітила. 

Як не дивно, такого тваринного жаху, як минулого разу, поява гостей у неї не викликала. Вочевидь страх той здебільшого належав не їй, а залишився, подібно до сексуального блоку, від попередньої власниці тіла. Тож нічого дивного, що і випарувався він разом із тим блоком. Залишилося тільки цілком адекватне опасіння невідомого. Та й який може бути страх, коли, дивлячись на це літаюче неподобство, так і хочеться посміхнутися?

На жаль, ожеледиці цього ранку не спостерігалося, та й сам гвинтограв був не на колесах, тож приземлився він без зайвого клопоту. В днищі відчинився люк і на землю опустилася металева драбина. Вилізли звідтам шестеро - один плюгавий і крикливий, явний командир, а за ним - п'ять мовчазних мордоворотів у сірій формі. Всі зі зброєю. Незвичайною, дивного дизайну, але однозначно не іграшковою. Валя переконалася в цьому коли плюгавий несподівано вистрілив у Патрона, який з гавкотом кинувся на нього. Сліпуча блискавка вдарила в землю поруч з собакою. Пес підстрибнув на місці, а потім чкурнув у найближчу яму і зник. Та він нікого і не цікавив. Увага прибульців була прикута до Валентини.

Плюгавий, явний командир, кивнув одному з підлеглих і вони удвох рушили до неї, решта ж хутко розбіглася в різні боки. Наближалися прибульці обережно, тримаючи жінку під прицілом, незважаючи на те, що вона відразу продемонструвала їм пусті руки. У неї дійсно не було при собі жодної зброї, навіть ніж і запальничку, які тут всім покладалося носити на поясі, вона залишила на полиці, бо так і не призвичаїлась до цієї традиції.

Наміри у гостей були, вочевидь, серйозні, але чи варто боятися тих хто сам тебе боїться? Сміху у Валентини прибульці більше не викликали, натомість її долала лють. В собаку стріляв, покидьок!

— Хто така? - голос у плюгавого був верескливий, вкрай неприємний. Валя відмітила це, а також те, що чудово зрозуміла питання. 

— Ертіна Ма Ар, Вільна жінка дев'ятнадцяти років, - відповіла вона завченою фразою.

Втім, з вимовою у неї напевно було гірше ніж з розумінням таріоні.

Плюгавий зупинився здивований.

— Шо-шо? - перепитав презирливо. 

А потім підбіг і простяг руку:

— Документ давай!

Валя витягнула з-за  пазухи “кулон” на шнурку, який дав їй Рамір і велів ніколи не знімати, і показала прибульцю. Цей предмет нагадував одночасно і бейдж, і флешку і був однією з тих небагатьох речей, бачених Валею, які свідчили, що цей світ не відстає у розвитку від земного. Прибулець торкнув гаджет якоюсь паличкою, вгледівся в екранчик, що виник просто у повітрі і нібито цим задовільнився.

— Вибраковка? - запитав він, маючи на увазі напевно вже саму Валентину, а не її документ. 

І не чекаючи відповіді продовжив:

— Що робиш в науковому центрі, якщо навіть розмовляти до ладу не навчилася? 

Тон його був зверхній, але не злий, швидше здивований.

— Живу, - відповіла Валя-Ертіна, знизавши плечима. 

І відразу ж додала: 

— Працюю. - Бо згадала наскільки важлива для цього світу саме працеспроможність. Рамір наголошував на цьому не раз.

Нахилилася, демонструючи процес прибирання, нехай думає, що вона прибиральниця. 

Здається, спрацювало. Плюгавий більше нічого не питав, відійшов убік - поступився місцем мордовороту. Той наставив на Валю якусь штукенцію з раструбом і почав водити вздовж її тіла, неначе намагався знайти щось металошукачем.

— Літаній в руках тримала? - запитав він.
Це слово Валя чула вперше і значення його, звичайно ж, не знала. Але питання було важливим, отже відмовчатися не вийде.

— Що таке літаній? - перепитала вона. 

— Дійсно  вибраковка, геть дурна, - погодився мордоворот з висновком командира. 

А той вже нишпорив по хаті. Валі в купол зайти не дозволили, але вона і знадвору добре чула коментарі плюгавого. І як він зрадів, побачивши її ніж, і як вилаявся, коли обпікся об нагрівальну пластину. Коли він вийшов, ніж висів у нього на поясі. Поцупив, скотина! І ложку теж, наче своєї йому мало.

— В лабораторії нічого немає, - повідомив недомірок.

— На дівці також, - доповів його підлеглий. - Долоні чисті, як і мізки.

— Тоді що вони бачили?! - раптом визвірився плюгавий. Видно розчарований був, що не знайшли вони того загадкового літанію. -  Казали ж, що тут чи не річний запас активованого металу відсвічує!

— В очах він у них відсвічує, - буркнув мордоворот. - Їм аби доповісти, а самі з приладами працювати не вміють. А взагалі треба пошукати літаній там де була будка енергетика.

— Та що ж там тепер знайдеш, дурню, якщо на згарищі навіть каміння поплавилося? - знизав плечима недомірок і подивився на підлеглого як на недоумка. - Літаній підсилив горіння і самознищився, невже не зрозуміло?

Навіть після обшуку вони Валю не відпустили. Навпаки, підштовхуючи у спину, погнали до гвинтограва. 

Отут вона злякалася. Не настільки дико як минулого разу, але все ж…
Невже заберуть? Що, як Рамір повернеться і не знайде її вдома? Чи зрозуміє куди вона поділася? Залишитися в цьому світі без його підтримки Валентина не була готова в жодному разі. І в той же час вона раділа, що чоловіка поруч немає. Він би точно не стерпів подібного ставлення до неї, от і попалися б разом. А так є хоч якась надія, що він  її знайде і врятує.

Підійшли до "гарбуза". Плюгавий підштовхнув Валю до драбини і звелів лізти всередину. Не замкнув, але і наодинці не залишив - поліз слідом. А потім уважно спостерігав за її реакцією.