Частина друга Розділ 15

Цього разу апарат був інший, більш компактний і округлий. Ще й золотистого кольору. Такий собі гарбуз на підпорках, з ледь помітними крильцями і коротким решітчастим хвостиком. Гвинт у цієї машини був на хвості,  надзвичайно маленький, схожий на вентилятор, і явно не призначений для того, щоб утримувати її в повітрі, на даху стирчали якісь антени, а от неодмінної драконячої морди спереду не було. 
Валя мимоволі пхиркнула, як побачила це диво.  "І як воно тільки літає?" - подумалося їй. Зброї на апараті Валя теж не помітила. 
Як не дивно, такого тваринного жаху, як минулого разу, поява гостей у Валі не викликала. Вочевидь страх той здебільшого належав не їй, а залишився, подібно до сексуального блоку, від попередньої власниці тіла. Тож нічого дивного, що і випарувався він разом із тим блоком. Залишилося тільки цілком адекватне опасіння невідомого. Та й який може бути страх, коли, дивлячись на це літаюче неподобство, так і хочеться посміхнутися?
На жаль, ожеледиці цього ранку не спостерігалося, та й сам гвинтограв був не на колесах, тож приземлився він без зайвого клопоту. В днищі відчинився люк і на землю опустилася металева драбина. Вилізли звідтам шестеро - один плюгавий і крикливий, явний командир, а за ним - п'ять мовчазних мордоворотів у сірій формі. Всі зі зброєю. Незвичайною, дивного дизайну, але однозначно не іграшковою. Валя переконалася в цьому коли плюгавий несподівано вистрілив у Патрона, який з гавкотом кинувся на нього. Сліпуча блискавка вдарила в землю поруч з собакою. Пес підстрибнув на місці, а потім чкурнув у найближчу яму і зник. Та він нікого і не цікавив. Увага прибульців була прикута до Валентини.
Плюгавий, явний командир, кивнув одному з підлеглих і вони удвох рушили до неї, решта ж хутко розбіглася в різні боки. Наближалися прибульці обережно, тримаючи жінку під прицілом, незважаючи на те, що вона відразу продемонструвала їм пусті руки. У неї дійсно не було при собі жодної зброї, навіть ніж і запальничку, які тут всім покладалося носити на поясі, вона залишила на полиці, бо так і не призвичаїлась до цієї традиції.
Наміри у гостей були, вочевидь, серйозні, але чи варто боятися тих хто сам тебе боїться? Сміху у Валентини прибульці більше не викликали, натомість її долала лють. В собаку стріляв, покидьок!
— Хто така? - голос у плюгавого був верескливий, вкрай неприємний. Валя відмітила це, а також те, що чудово зрозуміла питання. 
— Ертіна Ма Ар, Вільна жінка дев'ятнадцяти років, - відповіла вона завченою фразою.
Втім, з вимовою у неї напевно було гірше ніж з розумінням таріоні. Плюгавий зупинився здивований.
— Шо-шо? - перепитав презирливо. 
А потім підбіг і простяг руку:
— Документ давай!
Валя витягнула з-за  пазухи “кулон” на шнурку, який дав їй Рамір і велів ніколи не знімати, і показала прибульцю. Цей предмет нагадував одночасно і бейдж і флешку і був однією з тих небагатьох речей, бачених Валею, які свідчили, що цей світ не відстає у розвитку від земного. Прибулець торкнув гаджет якоюсь паличкою, вгледівся в екранчик, що виник просто у повітрі і нібито цим задовільнився.
— Вибраковка? - запитав він, маючи на увазі напевно вже саму Валентину, а не її документ. 
І не чекаючи відповіді продовжив:
— Що робиш в науковому центрі, якщо навіть розмовляти до ладу не навчилася? 
Тон його був зверхній, але не злий, швидше здивований.
— Живу, - відповіла Валя-Ертіна, знизавши плечима. 
І відразу ж додала: 
— Працюю. - Бо згадала наскільки важлива для цього світу саме працеспроможність. Рамір наголошував на цьому не раз.
Нахилилася, демонструючи процес прибирання, нехай думає, що вона прибиральниця. 
Здається, спрацювало. Плюгавий більше нічого не питав, відійшов убік - поступився місцем мордовороту. Той наставив на Валю якусь штукенцію з раструбом і почав водити вздовж її тіла, неначе намагався знайти щось металошукачем.
— Літаній в руках тримала? - запитав він.
Це слово Валя чула вперше і значення його, звичайно ж, не знала. Але питання було важливим, отже відмовчатися не вийде.
— Що таке літаній? - перепитала вона. 
— Дійсно  вибраковка, геть дурна, - погодився мордоворот з висновком командира. 
А той вже нишпорив по хаті. Валі в купол зайти не дозволили, але вона і знадвору добре чула коментарі плюгавого. І як він зрадів, побачивши її ніж, і як вилаявся, коли обпікся об нагрівальну пластину. Коли він вийшов, ніж висів у нього на поясі. Поцупив, скотина! І ложку теж, наче своєї йому мало.
— В лабораторії нічого немає, - повідомив недомірок.
— На дівці також, - доповів його підлеглий. - Долоні чисті, як і мізки.
— Тоді що вони бачили?! - раптом визвірився плюгавий, видно розчарований був, що не знайшли вони того загадкового літанію. -  Казали ж, що тут чи не річний запас активованого металу відсвічує!
— В очах він у них відсвічує, - буркнув мордоворот. - Їм аби доповісти, а самі з приладами працювати не вміють. А взагалі треба пошукати літаній там де була будка енергетика.
— Та що ж там тепер знайдеш, дурню, якщо на згарищі навіть каміння поплавилося? - знизав плечима недомірок і подивився на підлеглого як на недоумка. - Літаній підсилив горіння і самознищився, невже не зрозуміло?
Навіть після обшуку вони Валю не відпустили. Навпаки, підштовхуючи у спину, погнали до гвинтограва. 
Отут вона злякалася. Не настільки дико як минулого разу, але все ж…
Невже заберуть? Що, як Рамір повернеться і не знайде її вдома? Чи зрозуміє куди вона поділася? Залишитися в цьому світі без його підтримки Валентина не була готова в жодному разі. І в той же час вона раділа, що чоловіка поруч немає. Він би точно не стерпів подібного ставлення до неї, от і попалися б разом. А так є хоч якась надія, що він  її знайде і врятує.
Підійшли до "гарбуза". Плюгавий підштовхнув Валю до драбини і звелів лізти всередину. Не замкнув, але і наодинці не залишив - поліз слідом. А потім уважно спостерігав за її реакцією.
А  Валя озиралася навкруги і дивувалася. Всередині гвинтограва стало цілком зрозуміло, що світ цей, хоч і перекошений дивним чином, технологічно розвинений не гірше за Землю, а можливо і краще. Бо тут царювала електроніка, хоч і дивна на вигляд, не зовсім схожа на земну, але, безперечно, складніша. 
Шість великих овальних моніторів, наче вікна, дивилися на всі боки. І зображення на них було не лише кольоровим, але й об'ємним. Нутрощі комп'ютерів не були прикриті жодними кожухами і виглядали неначе розмазаними по стінах. Складались вони з безлічі переплутаних дротів і кристалів, що наче стрази виблискували серед тих химерних плетив. Поки Валя, відкривши рота, озиралася, плюгавий дивився  на  неї з не меншою цікавістю. Потім звелів сісти на підлогу. Сам же зайняв єдине тут крісло, втупився у найближчий екран і, вочевидь, викликав когось, бо почулося різке запитання: 
—  Чого треба?
Хто говорить видно не було, візаві плюгавого висвітився у маленькому додатковому віконечку, яке той майже повністю загородив своїми вузькими плечима. Але невдоволений тон свідчив сам за себе - підлеглий невчасно потурбував високе керівництво. 
— Я з доповіддю, Ясніший! В куполі Са Гара літанію не знайдено. Установка розтрощена, уламки валяються позаду лабораторії. Раміртана немає, знайшли лише дівку, прибиральницю місцеву, з вибракуваної партії.  Настільки дурна, що ледь розмовляє. Схоже, це вона установку розбила, щоб в куполі оселитися. Привеземо її для допиту, дізнаємося більше. Більше живих тут, немає, минулого разу також засканували лише одну людську істоту, схоже, цю саму дівку. Однак, на всяк випадок решта екіпажу оглядає зараз територію… 
В цей час на його екрані блимнуло ще одне додаткове вікно і з'явився напис, який Валя добре бачила, але прочитати не могла - її знайомство з місцевою абеткою обмежувалося лише літерами на продуктових етикетках. 
— О! Хвилинку. Третій доповідає! - схопився плюгавий. - Здається ми знайшли Раміртана. Тобто його кістяк, обгризений тхарками. Схоже він загинув при землетрусі.
При перших словах Валя мимоволі зойкнула, але потім подумала, що такого не може бути, адже Раміртана, живісінького, вона бачила лише кілька годин тому! Однак, було вже пізно.
— О, схоже, дівка щось знає! - миттєво відреагував на її зойк плюгавий і трохи відсторонився, щоб співрозмовник міг побачити бранку. 
Але і Валя тепер бачила того "Яснішого". 
Це був старий зморшкуватий дядько в золотому халаті, накинутому на голий торс. І тепер вже він рвучко видихнув, втупившись підмальованими очима у Валине обличча:
— Вірея! Вірея Ра Вартан!
Валентина спочатку не зрозуміла, про що йдеться і відреагувала на його слова відвертим здивуванням. А потім допетрала, що це мабуть ім'я.  Так, напевно, звали її попередницю. Хотіла сказати, що вона не Вірея, а Ертіна, але тут плюгавий боляче схопив її за підборіддя і став розглядати обличчя, нахиляючи голову в різні боки. А потім (мамцю рідна!) нахилився і став обнюхувати її шию, не дозволяючи при цьому відсторонитися.
— Ні, Ясніший, це не вона! Схожа трошки, але ні! Ця старша,  очі не такого кольору і пахне інакше. Це зовсім інша дівчина. - нарешті повідомив він свій остаточний висновок. -  Втім, вам видніше. Якщо треба, я зареєструю її як Вірею Ра Вартан.
— Привозь її до мене, я сам розберуся, - скривився Ясніший, хто б він там не був. Схоже надмірна старанність підлеглого не дуже сподобалась йому. Зв'язок він перервав не попрощавшись.