Частина друга Розділ 14

Все життя, скільки пам'ятала себе, Валентина була при ділі, не віталося неробство в їх родині. І завжди вважала, що працьовита людина може подолати будь які життєві негаразди. А тут раптом опинилася у дивній ситуації, коли треба багато чого зробити, щоб покращити життя, і вміння є, і бажання, і навіть сили з кожним днем прибувають, а сенсу немає. Розумієш це, сидиш, склавши руки і нічого не робиш. Хатні справи багато часу не займають. А далі, хоч на стіну лізь від нудьги. Тільки рукоділля і рятує. 
Рамір снабдив її для того всім необхідним, ще й кілька одежин Гелії приніс на переробку.  Зшила з них для Лілі комбинезончик теплий і кілька штанців, рюкзачок смішний зробила з ведмежими вушками. Дитина стала виглядати як дитина, шкода тільки, що одяг весь темно-сірий вийшов. Але з кольорами на цій планеті взагалі скрутно. Сірий домінує у всьому.
Назовні виходити не дуже хочеться - на руїни дивитися боляче, та й холодно там. А тільки-но трохи теплішає, запах неприємний з'являється. Рамір звичайно, втішив, сказав, що людей в  зруйнованих будівлях не було, нікого там не завалило, а якщо і чується інколи душок, то це, напевно, від лабораторних тварин. Їх-бо тут багато тримали. Але все одно неприємно. 
А ще, долає Валентину самотність. Кожен день Рамір йде у справах, залишаючи її наодинці з думками. 
Час минає, вже два місяці вона тут, у цьому дивному світі. До нового тіла звикла, не лякає воно її більше. Та й нікого, напевне вже не злякає, бо не нагадує більше скелет, обтягнутий шкірою. Жиру, звичайно, не наїла, але хоч ребра вже не так світяться і живіт до спини не липне. Груди-он з'явилися, не такі, щоб великі, але гарної форми і досить пружні. І личко гарненьке, молоде. 
З лицем дивна річ взагалі відбувається. Бо чимдалі тим більше схожості з собою колишньою помічє Валя у дзеркалі. І буцімто риси не міняються, а сприймається лице зовсім не так як у перші дні. От сказав би раніше хтось, нізащо б не повірила, а виходить душа впливає на зовнішність людини не менше ніж гени. І не лише на вираз обличчя. На колір очей і волосся, виявляється теж. Рамір казав, що до страти попередня власниця тіла мала чорне волосся. У Валі  відростає світло-русяве, таке як колись на Землі було, хіба що більш тонке і шовковисте. Віднині про косу товщиною в руку мріяти не доведеться, але то дурниці, нехай хоч яке росте. І очі посвітлішали. Тепер вони не темно-карі, як в перші дні, а горіхові, яскраві, точнісінько такі як були у Валентини все її попереднє життя.
І з мовою дива творяться. Звичайно, розмовляти їй тут немає з ким - Ліля і Патрон відповісти не можуть, а з Раміром вони і без слів добре розуміються, і взагалі останнім часом замість балачок все більше цілуються, але помічає Валя, що навіть думати починає таріонською. Слова нові, підказані чоловіком, без зусиль запам'ятовує, а речення наче самі складаються, коли треба виразити думку. Розуміє Валентина, що не само воно так виходить, завдячувати за це треба Раміру і його ментальному впливу, але все одно дивується - таких прогресивних методів навчання вона собі ніколи і не уявляла.
Багато чому Рамір навчив її за цей час, але найбільше розповідав про свій світ. Докладно все пояснював. Валя слухала і висновки робила. Розуміла, що і її коли небудь реалії цього світу торкнуться безпосередньо. Тільки-но витягне Рамір її звідси, доведеться загрузнути в цьому болоті на повну. Як вона впорається з цим, Валя не уявляла. 
Зі слів Раміра виходило, що цей світ за технологіями випереджає Землю. Підстав не вірити чоловіку не було, хоча побут їхній свідчив про протилежне. Втім, навіть тут ознаки якогось розвитку Валентина відмітила, ту ж ментальну установку, наприклад, взяла до уваги, і літаючий танк, а ще генну інженерію, результатами якої, у вигляді кролів, вони з Раміром так вдало скористалися. Та й нагрівальна пластина і ліхтар, які працюють невідомо від чого, справили на неї враження. 
Яке застосування знайде Валя тут своїм знанням та вмінням? Хіба в цьому світі комусь потрібен бухгалтер? А що вона ще вміє? Про перекваліфікацію і мови не йде. Дорослих  тут ніхто не навчає. А без клейма на скроні і на роботу не беруть. Клеймо ж вона поставити собі ніколи не дозволить, краще помре, це вже твердо вирішила.
Думи долають і долають. Якби не Ліля, то з глузду би з'їхала від тієї щоденної розумової жуйки. А сьогодні і дівчинки поряд немає - у вихідні вона залишається з матір'ю, тож ніщо не заважає Валентині зводити себе думками.
Рамір невідомо коли повернеться. Розказав їй про вантажівку, що провалилася у підвал, обіцяв принести щось корисне, якщо дістане, звісно. Він вже притягнув додому кілька дуже потрібних речей: простирадла, рушники, відріз тканини щоб зробити натільну білизну. Можливо і сьогодні чимось розживеться. Розуміла, що це все не куплене, але що робити, коли потрапила у світ де крадіжка це норма життя? Комунізм місцевий, нехай йому грець! Люди в рабстві, грошей не мають, а жити треба. Тут хоч-не-хоч вкрадеш. А їй, хоч би як це не подобалось, доведеться звикати.
Джерел свого видобутку Рамір від Валі не таїв. Коли запитала де взяв простирадла, пояснив, що все це належало людині яка пішла з Таріону на іншу планету і повертатися ніколи не планує, от сусіди і розібрали собі речі, що залишилися, ще й з ним поділилися. З останнім він трошки перебільшив, жаліючи вайдорі і її моральні принципи - ділитися з ним ніхто не збирався. Насправді ці речі Рамір "запозичив" у Гелії після того як вона на пару з говіркою бабкою потягнула їх з сусідньої квартири. Рамір, коли прав, звернув увагу на те, що постіль у обох жінок однакова, з дорогою ручною вишивкою, от і запитав у старої звідки вона. А та і не приховувала нічого. Та й навіщо? Адже так чинили всі навкруги. Гелія не помітила зникнення кількох тряпчин, бо і власним лахам дати ради не могла, де вже їй було про чуже пам'ятати, а Ертіні ці простирадла значно полегшили життя.
А ще Валі на цій апокаліптичній планеті геть не подобався клімат. Як же тут темно, навіть вдень! І холодно. Температура весь час в районі нуля коливається. А мала би бути весна у повному розквіті, Рамір казав. І таке, напевно, по всій планеті коїться. Схоже на те, що саме так виглядає вулканічна зима. А якщо це вона, то врожаю цього року тубільці не дочекаються, бо, скоріш за все, і посадити нічого не зможуть. А про те, що далі буде і подумати страшно - хоча голодних ротів після землетрусу і поменшало, запасу харчів на всіх однаково не вистачить. А це означає голод і війни. Загалом нічого втішного. Добре хоч не так сильно трясе вже останнім часом.
І чи не дивно, що попри всі перелічені неподобства Валя почувається щасливою в цьому світі? Чи не тому, що її тут кохають?
Роздуми перервав несподіваний звук. Під дверима подав голос Патрон, а невдовзі аж зайшовся дзвінким гавкотом. Про щось попереджає? Може це Рамір повернувся і песик так радіє господарю? Валя накинула куртку, натягнула на коротке волоссячко шапку пошиту із клаптиків чорних штанів, і вийшла подивитися, що так стурбувало собаку. 
На галявину, практично безшумно, сідав гвинтограв.