Частина друга Розділ 13

Суворий дядько явно був лідером серед дорослих, як Тейнер серед дітей. Звали ремонтника Гамаль, він назвався Раміру як тільки сам виліз з провалля. 
Сказати чужій людині своє ім'я, добровільно, не на вимогу, вважалося серед Вільних проявом особливої довіри. Таке траплялося не часто. Проігнорувати подібний жест Рамір не міг, тож назвався у відповідь. Після цього і решта чоловіків представилася, а за ними і старші діти. Рамір навіть розгубився. Знайомитися одночасно з такою кількістю людей йому ще не доводилось. Міртен, Арік, Гейн, Деїс... Хоч би не переплутати хто є хто. А дітей він взагалі не запам'ятав, нікого крім  Тейнера.
Всі дорослі належали до п'ятої касти. Під час землетрусу вижили тому, що, як і Рамір, не спали і знаходилися не вдома. До трагедії всі мали жінок. Тож одразу кинулися спасати їх, добре що мешкали в одному гуртожитку. З під завалів живими вдалося витягнути лише двох, але і тих лікар, якого відшукали  у Другому місті, не визнав перспективними для роботи. Так овдовіли всі п'ятеро. Оселилися на станції розподілу енергії. Вона, хоч і була побудована ще до Великого Мору, при землетрусі встояла і стала прихистком не тільки для них, але й для дітей яких привів Тейнер. І хоч не зручно там виявилося, холодно і місця мало, все ж таки це був дах над головою. 
Слово за слово і Раміртан розказав, що знайшов Гелію і свою дочку, і що провісницю істин він зовсім не кохає, але змушений спілкуватися, щоб бачити дитину. Про роботу в Першому місті, а тим більше про Ертіну він нікому розповідати не збирався. Натомість змінив тему:
— А чом би  вам з дітьми не перебратися в Друге місто? - Він пам'ятав, що саме Гамаль повідомив йому колись, що в Другому місті вціліло багато домів, та й сам він, під час свого вояжу запримітив кілька пустих будівель цілком придатних для життя. 
— Я відразу думав про це, - відповів ремонтник, - але вирішив, що сенсу немає. У нас тут робота, а з Другого міста далеченько добиратися. Як закінчимо тут, нас переведуть на іншу ділянку, куди - невідомо. А поки що саме сюди приїздить автоматичний роздатчик харчів.
Ремонтні бригади, Рамір це знав, завжди мали харчовий привілей. Їх навіть в найскрутніші часи годували готовою їжею, щоб від роботи не відволікалися.
— А дітей хто годує? 
Дітям завжди покладалося окреме харчове забезпечення і у них не було продовольчих карток, оскільки вони не працювали.
— Уявляєш, Тейнер зі старшими хлопцями впоралися! - радо поділився Гамаль. - Відкопали на руїнах наглядацької дільниці шафу з документами, а там карток, хоч зарийся, дати виставляй - і можна до роздатчика бігти. От тільки поїсти  досхочу все одно не виходить. Автоматика налаштована так, що видає лише по одній порції в руки. Добре, що хоч віку людського не розпізнає і діти картками користуватися можуть, інакше давно вже повмирали б з голоду.  - Гамаль зітхнув. - Їх взагалі забирати звідси нікуди не збираються, хоч ми і повідомили кому слід, що не всі дітлахи у тутешньому центрі виховання загинули. Та вони Дракону не потрібні. Виявляється, це відбраковані діти. Їх мали переводити кудись, от і залишили на ніч в карантині при воротах. Якби ночували в бараках, разом з усіма, ніхто б не вижив. А ми до них вже звикли, не хочемо кидати… Я-он, до Тейнера прикипів. Дякую, до речі, за допомогу, без тебе ми б так швидко не впорались.
Гамаль зітхнув і продовжив:
— А від минулої декади Друге місто закрите. Невже  не чув? В світлі казали про заборону на пересування. Кажуть, там пошесть якась. Брешуть чи ні, не знаю, але Перше місто відразу ізолювалося. Їм то що? Постачання у них своє, вода теж, ще й перехід на Вільну Землю є.
Рамір здивувався. Сам він світла істини не дивився, не до того йому було, а ділитися новинами з ним ніхто  не поспішав. Хоча Гелія могла б і повідомити подібну звістку, адже це безпосередньо стосувалося  безпеки Еліль.
— Добре хоч Дракон про нас далі турбується, - продовжував між тим Гамаль. - Харч підвозять кожен день, а воду ми беремо з пожежного резервуару. Тож, поки годують, залишимося тут. А раптом що зміниться, заберемо дітей і рушимо на південь, у сільські краї. Там робочі руки завжди потрібні, а може і з минулорічного врожаю щось залишилося…
Гамаль належав до п'ятої касти, отже міг сам вибирати шлях у житті і, не виключено, що народився він у сільській місцевості, а ремонтником став по зову серця.
— Не потрапите ви туди, - знищив його плани Раміртан. - Навіть до наукового центру не дійдете. Тріщина там в землі утворилася, широченна і дуже довга, не обійти. Можливо вона через весь острів пролягає, бо водою заповнилася дуже швидко. Її лише гвинтогравом або порталом подолати можна.
Про те як "радо" його зустріли на сільськогосподарській дільниці він розповідати не став.
Гамаль замислився.
— Гаразд, - нарешті сказав він. - Дякую, що попередив.
Більше балакати не було про що, Рамір попрощався і відкрив шлях до своєї домівки. Останні кілька хвилин його долав якийсь дивний неспокій, передчуття чогось вкрай неприємного.

***