Частина друга Розділ 12

Фургон Рамір відвідав у свій перший вихідний, який стався аж через шість декад від початку роботи. Цього разу, незважаючи на тяжкий дух тліну, що наповнював атмосферу столичних околиць, на площі було жваво. Тут не тільки працювало світло істини, але й зібралося чимало люду, в основному діти, що було дивно, адже зазвичай малечу в місті побачити було неможливо. Якщо бути точним, Рамір нарахував перед світлом істини аж двадцять двох дітлахів. 
Стандартний загін  учбового закладу включав двадцять чотири виховні одиниці, саме на таку кількість були розраховані кімнати в дитячих бараках. Але ці діти не могли належати до одного загону бо були різного віку, ще й різної статі. Як вони згуртувалися, уявити було важко, але поводилися наче під впливом наглядача - тільки но закінчилися новини, дружно підійшли до провалля біля дому дарів, посідали навпочіпки і стали мовчки дивитися вниз. Дух тривоги витав у повітрі. 
Дорослі тут також були. Та сама бригада, що лагодила світло істини коли Рамір приходив сюди минулого разу. На них і дивилася малеча. Чоловіки  усі знаходилися внизу і займалися тим, що довбали залізобетонну стіну в яку фургон впирався задом. Вочевидь вони розбивали її вже не перший день, тому що деякого успіху досягли і навіть змогли трохи прочинити дверцята кузова, але тепер чомусь дуже поспішали і нервувалися. Інструментів, окрім металевих кийків, у них не було. 
Рамір підійшов і запитав, що сталося, чому вони так поспішають. У відповідь від дорослих почув лише лайку. Втім хлопчик, який сидів неподалік, пояснив:
— Вода швидко почала прибувати. Он, бачиш, без чобіт туди вже і не сунешся! Тейнер-змія сподівався витягнути щось з фургона, поки не затопило, заліз, а вилізти не може. Він взагалі у нас такий, що в будь яку дірку пролізе, а тут застряг.
— А хто це, Тейнер? - запитав Рамір.
— Та хлопець наш, з дитячого центру. Він нас визволив як центр завалився. 
— Геть усіх? - здивувався Рамір. Кожен дитячий центр налічував більше тисячі вихованців.
— Та ні! Лише тих кого не вбило, - уточнив хлопчик. Всього двадцять сім душ вилізло, правда троє потім померли, а одну забрала мати, теж жива  знайшлася.
В цей час Раміра гукнули:
— Ну, чого сидиш, теревені розводиш? Іди помагай!
Це був той самий чолов'яга, що минулого разу обізвав Раміра дурнем.
Чобіт у Раміра не було, вниз, до роботяг, він не поліз,  проте скинув  свій заплічник і зістрибнув на дах броньованого фургону. Гулкий звук рознісся навкруги. О, чудово. Між товарами і дахом машини є вільний простір! 
Дверцята виявились прочиненими трохи більше ніж на дві долоні. Матінко Зоряна, і як хлопчисько взагалі потрапив усередину? 
— Тейнере, ти мене чуєш? - запитав Рамір, схилившись до отвору. Решта чоловіків, а їх було п'ятеро, в цей час припинили роботу, відійшли і стали неподалік, спершись спинами на стіну підвалу. Видно було, що втомилися.
У відповідь хлопчина мугикнув щось незрозуміле, може навіть схлипнув. 
— Скажи мені, чи багато є місця біля тебе? Доросла людина поміститься?
— Ні, хіба що під дахом тільки, - почулося у відповідь. 
— Гаразд. Зараз я перейду до тебе порталом, під дах, і спробую витягнути так само порталом. Будь готовий подати мені руку.
Ремонтники, почувши про портал, враз забули про втому - підійшли ближче і загомоніли. Та Рамір їх не слухав, він вже уявляв собі Ертіну з ножицями. 
В наступну мить він опинився у темряві на чомусь доволі м'якому, і голосно чхнув від пилюки, що потрапила в ніс. Світла, що проникало через ледь прочинені дверцята, було замало, щоб роздивитися навкруги. Рамір відстебнув від пояса ліхтарик і увімкнув його.  
— Ого! - здивовано вигукнув Тейнер. - У тебе навіть ліхтар є! Покажеш?
— Як виліземо.
Орієнтуючись більше на звук, Раміртан простягнув руку і намацав худі і холодні хлопчачі пальці. 
— Коли я скажу "давай", уяви собі, що лежиш зовні, на даху машини. Готовий?
— Так.
Тканина, Ертіна, ножиці…
— Давай! - Рамір щосили смикнув хлопчину за руку, уявляючи, що проштовхує його у отвір в тканині.
Гупання десятків ніг по обшивці оглушило, а голосний дитячий лемент  долинув навіть сюди, у закритий простір фургону. В загальному хорі радості Раміру почулося і кілька басовитих чоловічих ноток. Він уявив як друзі ликують, обіймаючи Тейнера і сам ледь втримався від крику, як прояву тріумфу. Хоча його радість мала під собою ще одну, набагато глибшу, підставу.
Здогадка, що осяяла його кілька хвилин тому, допомогла не просто звільнити хлопця. Вона вирішила їх з Ертіною найголовнішу на теперішній час проблему! Щойно Раміру вдалося перемістити людину через портал не за допомогою своєї сили, а завдяки її власній уяві. Отже, варто буде Ертіні уявити себе на протилежному боці ущелини, як він перетягне її туди без особливих зусиль! 
До тями його привело грюкання дверцятами і голос того суворого ремонтника з яким він був вже майже знайомий:
— Гей, друже, ти там живий? Чого не виходиш?
— Та хочу ще щось прихопити з собою! - відповів Рамір. - Скажи дітискам нехай забираються з даху.
Він саме обмацував великий мішок, на якому опинився при переході, гадаючи, як би міцніше за нього вхопитися. Його ж доведеться витягати на собі, він власної уяви не має, а важить більше за Ертіну. Добре, хоч відстань до даху невелика, не більше метра всього. 
— Вибери щось таке, щоб відразу всім попоїсти, - попросив дядько.
Однак вибирати не було з чого. Поруч лежали мішки з такою самісінькою маркіровкою як і той, що Рамір вже собі намітив.
— Тут здається, тільки борошно… - пробурмотів Рамір, обхоплюючи мішок руками. 
Тим часом біганина по даху припинилася. Рамір зосередився,
міцно вчепився в упаковку і штовхнув здобич поперед себе в примарний розріз на уявній тканині. В наступну мить мішок гепнувся на металеву покрівлю фургону, а Рамір з ліхтариком в зубах - верхи на нього. Ех, не розрахував, зависоко відкрив портал, можна було б набагато менше сил витратити!
При падінні мішок тріснув і з нього посипалося… зовсім не борошно, а яскраво-рожевий пральний порошок. Отакої! 
Діти і дорослі мовчки стояли навколо провалля і дивилися як їхня мрія попоїсти відлітає до Зірок.
— І через це я мало не задушився, - долинув розчарований голос Тейнера. - А там же повна машина цього лайна!