Частина друга Розділ 10

Господи! Яка ж це була затюкана дитина! Валя, хоч своїх ніколи не мала, з дітьми завжди вправлялася добре. Подругам та сусідкам ніколи в допомозі не відмовляла. Запросто могла впоратися і з гіперактивними хлопцями Тоньки-двірничихи, що мешкала з нею через стінку (Господи, чи ж вижила Тоня? Валя не знала. Хлопці  її, дорослі вже,  у війську були, а сама?), і з балуваними дівчатками своєї родички Льолі, яка працювала в оперному театрі і часто їздила з трупою на гастролі. Чоловіка у Льолі не було, а дітей вона завжди залишала Валі, бо більше ніхто з родичів тих капризуль довго не витримував. 

Отже, в даному випадку, Валя була готова до будь чого: коників, вибриків, впертості, примхів, а стикнулася з патологічною слухняністю і повною бездіяльністю дитини. Замість того, щоб бігати, гратися і пхати всюди свого носа, Еліль тихенько сиділа там де її залишив Рамір і дивилася в одну точку. Їла все, що давали, слухняно сідала на відро, а на звертання не реагувала, наче не чула. Валя скрутила для неї ведмедика з рушника, так як колись бачила в інтернеті. Дівчинка іграшку взяла, посміхнулася і знов наче за хмари поринула. 

— Ліля, Лілечко, давай пограємо? Хатку для ведмедика збудуємо…

Мовчить, наче не чує.

— Кашкою нагодуємо…

Немає реакції. 

— Спатки покладем?

Жодного відгуку. І так весь час. 

Не розуміє чужої мови? Ні, чудово розуміє, як будь яка дитина. Бо коли Валя повідомила, що їй треба ненадоаго вийти, Еліль схопилася, підбігла до неї і вчепилася в одяг. Не пускає. Рамір попереджав, що дівча боїться залишатися на самоті, але Валя не сподівалася, що мала не дасть їй і шагу з хати ступити. Довелося одягати і брати з собою. 

А на дворі на них чекав сюрприз. Патрон саме нагодився зі своєї вранішньої прогулянки, підбіг до дівчинки, радісно підстрибнув і лизнув в лице. У Валі ледь серце не зупинилося від жаху: а раптом дитина злякається? Але Еліль не злякалась, навпаки, розсміялася, присіла навпочіпки і обійняла рудого песика. Вона враз забула, що йшла за Валею. 

Так ось яка їй іграшка була потрібна! 

Повернувшись, Валя витерла Патрону лапи і впустила до хати. Від цієї хвилини з малою наче диво сталося -  вона почала поводитися як звичайна дитина і навіть попхинькала трохи коли Валя сказала, що їм час лягати спати, а Патрону з ними в ліжко не можна. Втім, під тапчаном влаштуватися вона собаці не заборонила, за що раптом отримала подяку - Ліля взяла її за руку і тримала аж поки не заснула. А у ві сні, напевно, щоб Валя не втекла, пригорнулася до неї всім тілом. Валентина дивилася на сонну дівчинку, таку схожу на Раміра, і серце її наповнювалося дивним відчуттям. Така хороша дитина, така беззахисна і довірлива, така лагідна. Хіба можна таку не любити?

Повернувшись надвечір за дочкою, Рамір застав ідилічну картину: Ертіна вчила Еліль рахувати пальці, примовляючи при цьому якийсь земний віршик. Еліль, як звичайно, не видавала ні звуку, але губи її ворушилися. Ертіні за кілька годин вдалося зробити те, до чого Рамір не знав як підступитися. Вона пробудила в Еліль бажання розмовляти.