Частина друга Розділ 10

Господи! Яка ж це була затюкана дитина! Валя, хоч своїх ніколи не мала, з дітьми завжди вправлялася добре. Подругам та сусідкам ніколи в допомозі не відмовляла. Запросто могла впоратися і з гіперактивними хлопцями Тоньки-двірничихи, що мешкала з нею через стінку (Господи, чи ж вижила Тоня? Валя не знала. Хлопці  її, дорослі вже,  у війську були, а сама?), і з балуваними дівчатками своєї родички Льолі, яка працювала в оперному театрі і часто їздила з трупою на гастролі. Чоловіка у Льолі не було, а дітей вона завжди залишала Валі, бо більше ніхто з родичів тих капризуль довго не витримував. 
Отже, в даному випадку, Валя була готова до будь чого: коників, вибриків, впертості, примхів, а стикнулася з патологічною слухняністю і повною бездіяльністю дитини. Замість того, щоб бігати, гратися і пхати всюди свого носа, Еліль тихенько сиділа там де її залишив Рамір і дивилася в одну точку. Їла все, що давали, слухняно сідала на відро, а на звертання не реагувала, наче не чула. Валя скрутила для неї ведмедика з рушника, так як колись бачила в інтернеті. Дівчинка іграшку взяла, посміхнулася і знов наче за хмари поринула. 
— Ліля, Лілечко, давай пограємо? Хатку для ведмедика побудуємо…
Мовчить, наче не чує.
— Кашкою нагодуємо…
Немає реакції. 
— Спатки покладем?
Жодного відгуку. І так весь час. 
Не розуміє чужої мови? Ні, чудово розуміє, як будь яка дитина. Бо коли Валя повідомила, що їй треба ненадоаго вийти, Еліль схопилася, підбігла до неї і вчепилася в одяг. Не пускає. Рамір попереджав, що дівча боїться залишатися на самоті, але Валя не сподівалася, що мала не дасть їй і шагу з хати ступити. Довелося одягати і брати з собою. 
А на дворі на них чекав сюрприз. Патрон саме нагодився зі своєї вранішньої прогулянки, підбіг до дівчинки, радісно підстрибнув і лизнув в лице. У Валі ледь серце не зупинилося від жаху: а раптом дитина злякається? Але Еліль не злякалась, навпаки, розсміялася, присіла навпочіпки і обійняла рудого песика. Вона враз забула, що йшла за Валею. 
Так ось яка їй іграшка була потрібна! 

Повернувшись, Валя витерла Патрону лапи і впустила до хати. Від цієї хвилини з малою наче диво сталося -  вона почала поводитися як звичайна дитина і навіть попхинькала трохи коли Валя сказала, що їм час лягати спати, а Патрону з ними в ліжко не можна. Втім, під тапчаном влаштуватися вона собаці не заборонила, за що раптом отримала подяку - Ліля взяла її за руку і тримала аж поки не заснула. А у ві сні, напевно, щоб Валя не втекла, пригорнулася до неї всім тілом. Валентина дивилася на сонну дівчинку, таку схожу на Раміра, і серце її наповнювалося дивним відчуттям. Така хороша дитина, така беззахисна і довірлива, така лагідна. Хіба можна таку не любити?
Повернувшись надвечір за дочкою, Рамір застав ідилічну картину: Ертіна вчила Еліль рахувати пальці, примовляючи якийсь земний віршик. Еліль, як звичайно, не видавала а ні звуку, але губи її ворушилися. Ертіні за кілька годин вдалося зробити те, до чого Рамір не знав як підступитися. Вона пробудила в Еліль бажання розмовляти.

***