Частина друга Розділ 7

На пошуки вона його спровадила того ж дня. 

І знову Рамір йшов понівеченим парком аж поки не вперся у ще один кордон з колючим дротом під високою напругою. Цього разу захист працював. Повітря навколо огорожі потріскувало і наповнювалося запахом озону, мерехтливі розряди проскакували між дротами. Торкатися цього забору не можна було ні в якому разі, але запам'ятався він без жодних зусиль. На ніч Рамір знову повернувся додому, а зранку продовжив свій шлях, подолавши кордон порталом.

Перше місто не було зруйноване взагалі, але на вулицях тут було так само безлюдно, як і на околицях. Тліном не пахло. Вочевидь мешканців у цьому районі вже до землетрусу майже не залишилося. 

Саме по собі Перше місто великим не було. Більшу його частину займало узвишшя на якому розташовувався палацовий комплекс. Поруч з палацом, який являв собою величезний бетонний куб з безліччю різноманітних башточок і вікнами лише на верхніх поверхах, знаходилися міжзоряні Ворота, побудовані сайгарцями і портальна вежа -  незмінний супутник будь-якого переходу. 

Будинок Гелії Рамір відшукав швидко. Це була доволі масивна споруда - двоповерховий чотирикутник з подвір'ям всередині. Від землетрусу він практично не постраждав. Хіба що велика теракотова голова дракона, що за традицією прикрашала вхід,  обвалилася і розлетілась на шматки. Сміття, до речі, майже за три декади ніхто так і не поприбирав.

Рамір і гадки не мав, скільки народу мешкає у такій величезній будівлі і як шукати серед них Гелію, але побачив на воротах табличку з переліком жильців. На превеликий подив у будинку виявилося лише чотири квартири і мешкали в них лише чотири людини. 

Звичайно, ворота, що вели у внутрішній двір, були замкнені. Але Рамір наполегливо стукав і йому пощастило. Над самими воротами відчинилося вікно і з нього визирнула жінка, настільки стара, що Раміртан таких не те що не бачив, а навіть не уявляв.

— Нарешті, - проскрипіла вона. - Хоч когось додумалися прислати! 
Потім уважно придивилася до гостя і скривилася:

— Фу-у! Шоста каста! 

Втім, проганяти Раміра вона не стала. Навпаки, кинула йому до ніг пачку карт-ключів і почала роздавати вказівки:— У дворі прибирати кожен день, туалетні відра виносити двічі на добу, сміття збирати з усіх квартир і в жодному разі не накопичувати у дворі. Дівай його куди хочеш, аби не смерділо. В квартирах прибирати за бажанням мешканців. І не красти нічого! Харчувальні картки отримаєш завтра у палаці, як найстарша в домі, дозвіл на роботу я тобі даю. Якщо не маєш куди йти, жити можеш у мене під сходами, але краще не муляй тут нікому очі! Зрозумів, чи повторити?

— Авжеж, зрозумів! - Рамір нахилився і підняв ключі. Усього їх було п'ять. Отже місцевому прибиральнику дозволялося заходити у кожну квартиру.
Наразі вдома була тільки сама бабка. Почати Рамір вирішив саме з її помешкання, оскільки бажав розпитати про місцеві звички і, звичайно ж, про Гелію. От тільки спитав чомусь найперше про те, скільки бабці років. Та спочатку пирхнула (ти ба, шоста каста, а сумнівається, що я тут найстарша!), але потім відповіла:

— Дев'яносто шість! 

І довго реготала з виразу Раміртанова обличчя, тицяючи в нього покрученим пальцем. 

А Рамір дійсно був приголомшений, адже до цього часу був упевнений, що люди стільки не живуть.

Старушенція виявилась говіркою. Поки Рамір вигрібав з її житла зіпсовані недоїдки та інше сміття, вона сама, без спонукань з його боку, розказала, що колись була танцівницею і коханкою Великого Дракона, не нинішнього, а двічі позаминулого, того що вбили, отруївши чадним газом. У Раміра від її свідоцтва ледь очі на потилицю не вилізли. Нічого подібного він і уявити собі не міг, адже його все життя вчили, що Дракон вже років із двісті як безсмертний. Втім, він утримався від коментарів і продовжував уважно слухати теревені старої. 

В другій квартирі ніхто не живе. Тамтешній мешканець ще минулого року втік на Вільну Землю, тож туди і заглядати не варто бо з того самого часу житло опломбоване. З третьої навіть сміття не дозволять винести без згоди хазяїна, бо живе там головний охоронець Драконячих скарбів. 
"А цього чому не забрали у благодатні краї? - подумав Рамір. - А ще цікавіше, чому він сам не пішов, адже не бідний!"

— А от в четверту квартиру загляни, - порадила стара. - Там Гелія живе, ну, знаєш, та, що одночасно і з минулим Драконом спала і з нинішнім, коли він ще Драконом не був. Невже не знаєш? - відреагувала вона на ошелешене обличчя Раміра. - Ну та, що тепер з екрану не сходить. Третій день поспіль тільки її і показують.

Виявляється, у бабки було власне світло істини, чим не міг похвалитися жоден з Рамірових знайомих. Навіть Суон То Мар не мав права на подібний привілей.

— Вона дитину свою нещодавно додому притягла, бо дитячий центр зруйнувався і всі наглядачі загинули. В квартирі замкнула, а сама пішла працювати. То ти глянь, бо перші два дні малу було чути, скиглила під дверима, а потім замовкла. Прибери труп, якщо треба, бо засмердиться. Та куди ж ти? А сміття? 

Але Рамір вже мчав до четвертої квартири, на ходу витягуючи з кишені ключі.

Він знайшов Еліль під дверима. Вона спала на килимку, що лежав при вході, але прокинулася тільки-но Рамір узяв її на руки. Більш за все він боявся її налякати, вона ж його не знає, не бачила ніколи. 

— Не бійся, я твій татко, - шепотів він, нишпорячі очима навкруги. Де тут може бути вода? Дитину треба якнайшвидше напоїти!

Але дівчинка, схоже, не злякалася, навпаки, зраділа хоч комусь із дорослих, вона обхопила Раміра за шию і притиснулася з усіх сил. І саме в цей момент між ними виник ментальний зв'язок. Точнісінько такий,  як з Ертіною! Раміра наче блискавкою прошило. Вони батько і дитина! Тепер назавжди. І не мало значення, що штанці у Еліль мокрі, що вона брудна і нечесана, не вміє розмовляти і підлягає вибраковці. Кращої за неї дитини для Раміртана не існувало у цілому всесвіті!