Частина друга Розділ 5

Так, у турботах і роздумах промайнув цей день. 
Дивний літальний апарат Валя побачила через вентиляційний отвір, коли намагалася сховати у "холодильник" залишки Патронової вечері. Вона саме вилізла на табурет, щоб досягти дверцят вентиляції і ледь не впала додолу коли угледіла ту дивовижу.
Більш за все це нагадувало гібрид танка з вертольотом. Такий собі літаючий монстр на трьох роздутих колесах. Попереду пушка, позаду - хвіст, на даху - гвинт.  Над пушкою намальована драконяча морда, прикраса, яка тут повсюди мала бути. Літало це диво технічної думки практично безшумно. Навіть гвинт було ледве чути, а от мотор - зовсім  ні. Тому і підібралося воно непоміченим досить близько. Хоча виглядало це уособлення дракона більше смішно ніж страшно, Валю при першому ж погляді на нього охопив справжній жах. Ірраціональний якийсь, наче наведений, пояснити який вона собі жодним чином не могла. Адже це, скоріш за все, прилетіли рятівники! Логічніше було б якби вона відчула радість, або цікавість, чи не так?  
З переляку вона захлопнула важкі металеві дверцята вентиляції, зіскочила додолу і залізла під стіл. Сховалася  як дитина.
І, як виявилось, недарма. Тому що за якусь хвилю пролунав залп і по стінці хатинки забарабанило уламками. Дзенькнуло і розсипалося скло на одному з вузеньких віконець. Тепле повітря білою хмарою вирвалося з приміщення. Це з монструозного вертольота поцілили у рештки будівлі, що знаходилася поруч з лабораторією. Але навіщо? В чому сенс гатити по руїнах? Невже потрапили не туди, а справжньою метою був купол?
Валя скрутилася калачиком на підлозі, міцно притискаючи до себе такого ж переляканого Патрона і молилася. А прибульці, між тим, продовжували розносити залишки віварію, не оминаючи увагою і лабораторію.  Кілька снарядів влучили у дах, але шкоди особливої не спричинили. Влучання всяк раз було  добре чути, бо воно віддавалося вібрацією по стінах. А за третім разом ще й дверцята вентиляції відчинилися. Бляшанка з собачою їжею впала на підлогу, налякавши Валю ще сильніше. Інших наслідків у обстріла не було. 
Нарешті все стихло. Валя лежала і дихати боялася. Так минуло хвилин десять. Назовні нічого не відбувалося. По підлозі тягнуло холодом. Тоді жінка встала і подивилася у розбите віконце. 
Сусідню будівлю було остаточно зруйновано. Ніщо тепер не прикривало купол від очей неочікуваних гостей. І їх було добре видно. Валя побачила як  та літаюча гидота кружляє низько-низько над руїнами і ще раз стріляє, цього разу, на щастя, не в них з Патроном, а кудись в інше місце. Страх її дещо вгамувався, натомість з'явилися питання. 
Що за дивна зброя у тубільців? Слабосила якась.  Це ж скільки снарядів їм знадобилось випустити, щоб роздовбати ті кілька кирпичин, що залишилися від віварію? 
Тим часом "танк" підлетів ближче і зробив спробу приземлитися. У якості посадочної площадки прибулець обрав єдине більш-менш  рівне місце у центрі тієї галявини яку вранці Патрон так і не зміг подолати без льодоступів. Поверхня там і зараз була слизькою, ще й щедро припорошеною інеєм, але згори, напевно, здавалася абсолютно безпечною. Лише по краях галявини, неначе зуби, стирчали здиблені бетонні плити, з яких раніше складалася доріжка. Літаючий танк діяв обережно, але не на користь собі. Він завис над центром площадки, подалі від уламків бетону. Вітер, здійнятий гвинтом, умить підхопив усю порошу в повітря. Сніжний вихор злетів високо і закружляв навколо прибульця. Апарат, між тим, почав повільно знижуватися. 
Нова хвиля чужорідного жаху поєдналася у  свідомості Валентини з власним страхом. Те, що вона зараз відчувала не йшло в жодне порівняння  з її минулим досвідом. Ніколи в житті Валя не була так сильно налякана. Що там ракетний обстріл!  За нею прийшли і мають намір забрати! Вона передчувала це кожною клітинкою свого тіла. 
Її хочуть розлучити з Раміром? Ні! Ні! Тільки не це! І якщо вже Бог її не чує, то краще нехай серце зупиниться! Бо одне - це просто померти, а зовсім інше залишитися без нього. 
Але Бог на небі навіть у цьому світі напевно є. І він, здається,  її почув. Тому що приземлитися дивний апарат так і не зміг. Пороша, що злетіла в повітря, засліпила пілота і небезпеки той не побачив.
Тільки-но незграбні колеса літаючого танку торкнулися землі, як його закрутило, повело юзом і занесло на самий край галявини. Ожеледиця, ти найкраще, що могло трапитися в новому світі, справжній дарунок для попаданки! Бо в наступну мить Валя побачила, як літаючий монстр тюкнувся пушкою в одну із здиблених бетонних плит, відкотився від неї, зачепив хвостом іншу,  потрапив колесом у розщелину в грунті і почав завалюватися на бік. Тут, певно, пілот отямився і пішов на зліт, тому що монструозний транспорт раптом підстрибнув і почав повільно набирати висоту. Втім, одне з його колес так і залишилося в ямі, а друге гепнулося на дах куполу, коли те  технічне неподобство пролітало над ним. З тим звуком наче якась струна лопнула у Валі в голові. Чужорідний страх зник, натомість накотило розуміння: прибульці запросто могли позбавити їх з Раміртаном майбутнього. А вони ж ще жодного разу не встигли… 
От і навіщо вона впиралася? Адже він із першої хвилини подобався їй так, як жоден чоловік  в минулому житті! Навіщо вона обмежувала їх обох у тому, без чого жити несила?
Збудження, якого Валя раніше ніколи не відчувала, народилося десь в глибині живота і охопило  все її тіло, зробивши його неймовірно чутливим. Їй був потрібен Раміртан. Терміново! Негайно! Назавжди. І ніхто крім нього!
Коли Рамір повернувся, вона сиділа, зіщулившись, на лежанці і гарячково гладила Патрона. 
— Що сталося, вайдорі? - кинувся він до неї.

Відразу відчув її переляк, і образу: ти ж-бо обіцяв, що все буде добре, а тут таке… і ще щось, що словами не описати… Те, чого він чекав щодня і вже не сподівався побачити.
Валя зіштовхнула з колін собаку і кинулась до чоловіка. 
Нарешті! Нарешті він повернувся! 
Обійняла, притулилася всім тілом, а потім почала поспіхом роздягати. Фізичне збудження з появою Раміртана перетворилося  в її тілі на дике, просто некероване бажання.
— Кохай мене, Раміране,  кохай швидше, - гарячково просила вона. 
Гарячий поцілунок затулив їй рота, забираючи всі страхи. Одяг квапливо падав на підлогу.